Конституційні гарантії прав місцевого самоврядування в Україні та їх зміст

     

      Як вже зазначалось в попередньому підрозділі існує досить багато видів загальних (фактичних) та спеціальних (юридичних) гарантій таких як, соціальні, економічні, політичні, духовно-культурні, організаційно-правові, матеріально-фінансові тощо. Проте зв’язковою ланкою цих гарантій слугують конституційні гарантії, що забезпечують належну реалізацію прав місцевого самоврядування і, за своєю сутністю співпадають з гарантіями законності, адже в державі де гарантується законність гарантуються тим самим і суб’єктивні права територіальної громади вирішувати питання місцевого значення.

      У зв’язку із постановкою проблеми про конституційні гарантії насамперед необхідно висвітлити питання про роль власне Конституції в гарантуванні прав місцевого самоврядування. В ст.7 Конституції зазначається, що в Україні визнається та гарантується місцеве самоврядування. Проте Конституція – це тільки формальна гарантія прав місцевого самоврядування, адже мало проголосити, що в Україні визнається право територіальної громади вирішувати питання місцевого значення, важливим є постійне піклування держави про можливість здійснити це формальне право реально, на практиці, шляхом створення належних юридичних і фактичних умов здійснення вказаного права. Це пряма мета та обов’язок правової, соціальної, демократичної держави, політика якої спрямована на створення умов, що забезпечують право жителів територіальної громади на місцеве самоврядування в Україні. Конституційні гарантії уявляють собою узагальнений вияв найважливіших, провідних соціально-правових та організаційних інститутів, методів та засобів захисту прав місцевого самоврядування, здійснення та реалізації прав членів територіальної громади та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення, активно виконувати конституційні обов’язки. Конституційні гарантії є базою гарантування прав місцевого самоврядування, адже вони фіксують не усі нормативні приписи, що їх регулюють, а лише проголошують їх основи. Проте по конституційним гарантіям цілком можливо судити про реальність проголошуваних прав місцевого самоврядування, чинний характер, забезпеченість на належному законодавчому рівні, а отже й про розвиток України як демократичної незалежної правової держави яка поступово наближається до створення громадянського суспільства.

      Провідне місце в системі гарантій прав місцевого самоврядування зарубіжних країн займають конституційно-правові гарантії. Зазначимо, що регламентування місцевого самоврядування конституціями різних країн не є однаковим, проте, вважаємо, що без законодавчого закріплення не тільки прав, алей і їх гарантій на найвищому рівні правової системи унеможливлюється належне функціонування місцевого самоврядування в будь-якій країні світу. Тому, доцільним є починати дослідження конституційно-правових гарантій прав місцевого самоврядування в Україні з аналізу чинних конституцій зарубіжних країн.

      Конституційне регулювання місцевого самоврядування у федеративних та унітарних країнах має певні розбіжності. Так, у федеративних державах законодавчі акти про місцеве самоврядування, зазвичай, приймають суб’єкти Федерації, чи то норми про місцеве самоврядування закріплені у федеральних конституціях. В унітарних же державах (до числа яких відноситься і Україна) правовим нормам про місцевого самоврядування відведені, зазвичай, окремі глави в Основному Законі.

      Отже, для дослідження текстів конституцій ми обрали кілька зарубіжних країн, щоб продемонструвати досвід конституційного гарантування прав місцевого самоврядування в світі.

      Так, Конституція Австрії від 10.11.1920 р. деталізує визначення первинного суб’єкта місцевого самоврядування – місцевої громади, обумовлює її власну, а також делеговану Федерацією компетенцію та повноваження щодо організації життєдіяльності на місцевому рівні, визначає структуру органів місцевої громади та їх функції, встановлює відповідальність посадових осіб, прописує порядок взаємодії органів місцевої громади з федеральними органами управління та судовою гілкою влади [21].

      Таку ж деталізацію щодо визначення первинного суб’єкта місцевого самоврядування, його прав та повноважень у вирішенні питань місцевого значення, структуру його органів та їх функціональне наповнення обумовлює ст.ст.162-166 Конституції Бельгії від 07.02.1831 р. [158]

      Конституція Італії 1947 р. є доволі стабільний документ. В цій країні розмежування повноважень за трьома рівнями влади закріплено в розділі 5 Конституції «Області, провінції та комуни». Правові основи місцевого самоврядування визначаються переважно у ст.114-133 де зазначається, що на рівні області, провінції і громади деталізується структура органів місцевого самоврядування і доволі чітко викладає їх повноваження [158].

      Аналогічні положення містяться у Конституції Португалії 1976 р. ст.237-266, яка окрім правових основ організації місцевого самоврядування, обумовлює на усіх його рівнях існування виконавчих органів (для парафії – жунта; муніципії – муніципальна палата; адміністративної області – обласна жунта) [158].

      У Конституції Іспанії наголошується на тому, що складові організаційно-територіальної структури держави – муніципалітети, провінції та регіональні автономні об’єднання – при провадженні усіх своїх справ користуються автономією [129].

      Втім не в усіх країнах має місце певна деталізація та гарантування прав місцевого самоврядування закріплене на конституційному рівні. Так, у Конституції Японії 1947 р. місцевому самоврядуванню відведено усього кілька статей (ст.92-95), в яких закріплені загальні формулювання, причому без його структурування [159, c.733-734].

      У Конституції Швеції 1974 р., місцевому самоврядуванню відводиться кілька речень, у яких в загальній формі обумовлюється, що «… у державі існують первинні комуни і ландстинг комуни (території ленів (округів)). Право ухвалювати рішення в них мають виборні збори. Комуни можуть збирати податки для виконання своїх завдань» [158, c.702].

      В світі існують конституції, де про місцеве самоврядування майже не йдеться. Так, наприклад у США регламентація функціонування місцевого самоврядування регулюється виключно штатами. Проте, ступінь урегульованості різних аспектів місцевого самоврядування в окремих штатах не є однаковим. За цією ознакою виокремлюються дві групи штатів. До першої належать ті, чиї конституції щодо діяльності місцевих органів містять найбільшу кількість норм обмежувального спрямування. До другої групи належать штати, у яких перевага надається регулюванню управління. Йдеться про те, що одночасно із закріпленими у конституціях штатів основними принципами діяльності місцевих органів регламентується також і внутрішня організація муніципалітетів [92, c.56-64].

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/15273.html " target="_blank">Ссылке