Теорія установчої влади: розвиток і проблемні питання
Витоки формування вчення про установчу владу народу пов’язують з різними історичними періодами. Зокрема, погляди більшості дослідників збігаються на трьох можливих варіантах формування вчення про установчу владу: перший варіант пов’язують з появою теорії «суспільного договору» на початку Нового часу (кінець XVI – перша половина XVII ст.); другий – з англійською буржуазною революцією XVII ст. (період Нового часу); третій варіант – з епохою зародження нових ідей про право і державу (XVI ст. – століття Реформації, що поклало початок зародженню природно-правових теорій та правових вчень), які ознаменували собою розвиток Нового часу [190].
Професор публічного права королівської Академії в Познані Ю. Гачек у праці «Право сучасної демократії» (1913 р.) [51], здійснюючи дослідження витоків сучасної демократії, охарактеризував історичні події, що привели до визнання установчої влади народу і, відповідно, до зародження підстав для формування вчення про установчу владу. Він, зокрема, зазначав, що «сучасна демократія ґрунтується на ідеї народного суверенітету. Ця ідея висловлювалася і в середні віки, але завжди з обмовкою, що при заснуванні держави народ шляхом “lex regia” римського права передав раз і назавжди всю повноту своєї влади монарху. У такий спосіб було повністю усунено принцип народного суверенітету як керівну директиву для всіх державних установ середньовіччя. Лише на початку Нового часу діяльність реформаторів, а особливо кальвіністів, зробила знову це питання актуальним. Зачатки демократії виражені вже в реформаційному принципі. Такий початок вільного тлумачення Священого Писанія та загального священства. Але в той час, коли лютеранство невдовзі зробилося залежним від германської територіальної держави, що прагнула абсолютизму, а Кальвін зміг зробити зі своєї церкви на континенті всього лише аристократично-керовану теократію, – сучасна демократія пустила коріння лише на ґрунті Англії» [51, с. 5–6]. Справа в тому, пише далі Ю. Гачек, що тісний зв’язок між церквою і державою, єпископом та королем, заснований Генріхом VIІІ та Єлизаветою, зробив спір про питання церковного устрою справою, перенесеною з релігійної площини в площину політичну. Таким чином англійські питання, як перетворити аристократичний церковний устрій Кальвіна в демократичний, було перенесено на устрій держави та її організацію. Керівна роль у цьому розвитку належала пуританам. На відміну від своїх попередників, які прагнули лише очищення англіканської державної церкви від залишків католицизму у вченнях про віру, церковну дисципліну, церковний устрій та свободи церкви від держави й ліквідації єпископату,– нові пуритани вимагають набагато більшого. Так, Р. Броун у своїй книзі «А Вооке which sheweth the life and manners of all true Christians» (1582 р.) пише: «Істинні християни об’єднуються у громади віруючих, що підкорилися шляхом добровільного договору з Богом господству Бога і Спасителя, які й охороняють у святому спілкуванні божественний закон» [51, с. 7]. Аналізуючи ці положення, Ю. Гачек дійшов таких висновків. По-перше, акт заснування церковної громади (covenant) – це договір не між народом і монархом із взаємною відповідальністю перед Богом, як це стверджували на початку Нового часу, спираючись на положення Ветхого заповіту, а договір народу з Богом. На цьому ґрунті, вважає Ю. Гачек, пізніше міг з’явитися погляд, за яким акт заснування є лише договором членів народу між собою, який пізніше стали називати установча влада (pouvoir constituant). По-друге, наголошується на ширшому самоврядуванні кожної громади, незалежно від сусідньої.
Аналізуючи далі працю Р. Броуна, Ю. Гачек звертає увагу, що зазначене вчення не обмежується самою лише релігійною площиною. У згаданій вище книзі Роберта Броуна зазначено: «Ми даємо свої визначення в загальній формі щодо багатьох визначень для того, щоб вони могли бути застосованими до держави». У зв’язку з чим, резюмує Ю. Гачек, ідея народного суверенітету стала рушієм сучасної демократії [51, с. 8].
У той час зазначені ідеї дістали назву «ідеї політичного та релігійного конгрегаціоналізму» та широко пропагувалися по той бік Атлантичного океану батьками-пілігримами, що прямували з Голландії до Америки у 1620 році. Вважається, що саме з перших поселень цих мандрівників-конгрегаціоналістів розпочалася демократія в Америці.
Ще під час своєї подорожі конгрегаціоналісти уклали так званий Plantation Covenant – колоніальний договір, за зразком знайомих їм церковних договорів (підписаний 11 листопада 1620 р.). Він вважається першою писаною державною конституцією і починається так: «В ім’я Бога, амінь! Ми, піддані Його Величності, нашого суверенного государя Якова, Божою милостю короля Великобританії, здійснили в ім’я Бога, поширення християнської віри, заради шани нашого короля та вітчизни мандрівку, для того щоб заснувати (першу колонію на півночі Віргінії, та взаємно об’єднуємося цим урочистим договором перед Богом та в присутності всіх нас для доброго порядку, загального блага та переслідування вищезазначеної мети. В силу цього договору ми видамо, встановимо та заснуємо такі справедливі закони, такі постанови, розпорядження, конституції, такі посади, які будуть бажаними для загального блага колонії та обіцяємо всім відповідну слухняність та підкорення» [51, с. 10–11]. На цій основі пізніше, у 1629 році, біля бухти Массачузетс було вибудовано перше політичне суспільство з демократичною структурою на території Нової Англії.
Ідеї конгрегаціоналістів розвивалися і знаходили свій вияв у тезах про народний суверенітет і установчу владу загальних зборів всіх повноправних громадян; чиновників, яких має обирати народ; щорічні вибори народних представників законодавчої палати; самоврядування. Ці ідеї стали навіть предметом богослужебних проповідей. Так, наприклад, одна з таких проповідей містить такі тези: «Обрання влади належить народу в силу Божого доручення. Ті, хто мають право обирати посадових осіб і владу, мають право установлювати межі повноважень та самі посади, на які вони їх призначають. І це головним чином тому, що державна влада ґрунтується на добровільній згоді народу» [51, с. 12]. Так вперше була визнана установча влада народу.
На батьківщині, в армії О. Кромвеля, індепенденти перетворили начала конгрегаціоналізму в політичні вимоги і в такий спосіб сформулювали керівні ідеї сучасної демократії. Після довгих обговорювань в армії під керівництвом радикально налаштованого Дж. Лільбольна, ватажка левелерів, було сформульовано перший в Англії проект конституції «Agreement of the People», який було подано до парламенту 20 січня 1649 р. Хоча цей проект, у зв’язку з диктатурою О. Кромвеля, ніколи не обговорювали і він не міг бути здійснений, він, за словами Ю. Гачека, заслуговує на найпочесніше місце в історії сучасної демократії, оскільки в цьому проекті вперше в історії було сформульовано основи демократії. Зокрема, метою зазначеного документа було таке: він має бути договором між членами народу, щоб в обов’язковій формі створити обмеження верховної влади держави і в такий спосіб забезпечити свободу народу. В доданому до проекту конституції «Agreement of the People» листі зазначається: «Якщо б нас хто-небудь запитав, чому ми хочемо оголосити свої основні права в договорі з народом, а не подати петицію до парламенту такого самого змісту, то все це пояснюється дуже просто: жоден закон парламенту не має незмінних (постійних) якостей, унаслідок чого не може дати достатнього забезпечення ні вам (тобто народу), ні нам (тобто армії) в тому, що він захистить нас від постанов нового і, можливо, підкупленого парламенту; крім того, парламенти повинні бути обмежені у своїй владі тими, хто їх цією владою наділив, і тому народ повинен установити як завдання, так і владу парламентів» [51, с. 9].
Саме цим, пише Ю. Гачек, договір – covenant – церковного устрою перетворюється в перший і найважливіший життєвий прояв суверенного народу в його установчій владі, pouvoir constituent [51, с. 10]. І саме цим доводиться необхідність писаної конституції як основи сучасної демократії. До цього приєднуються також вимоги: передачі верховної влади в державі єдиним представницьким народним зборам; утворення виконавчої влади, функції якої обмежені строком легіслатури і яка обирається законодавчою владою; вимоги нових виборів через кожні два роки; рівний та пропорційний розподіл депутатських місць; загальне виборче право для всіх повнолітніх, крім прислуги та бідних, що заслуговують на презирство; свободи вірування; відмежування церкви від держави; створення обмежень навіть для законодавчої влади у вигляді права скорочення її сесій.
Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16752.html " target="_blank">Ссылке
