Проблеми визначення поняття інвестиції в праві

     

      Правове регулювання інвестиційної діяльності є відносно новим об’єктом наукового інтересу у вітчизняному правознавстві. Це пов’язано з тим, що сам термін «інвестиція» належить до лексикону передусім ринкової економіки. Втім, вже на сьогодні накопичився великий масив спеціальних досліджень з інвестиційно-правової проблематики, виконаних з позицій низки галузевих правових наук – господарського, цивільного, міжнародного приватного та публічного, фінансового права [6; 8; 13; 19; 22; 23; 30; 39; 51; 57; 58; 59; 60; 71; 73; 85; 88; 91; 93; 95; 100; 102; 137; 149-174; 176; 187; 287; 291; 294; 300; 319-321; 328; 332], що свідчить про гостру актуальність та значний академічний потенціал розглядуваних питань, а також об’єктивно відбиває стан сучасного інвестиційного законодавства України, яке, особливо його публічно-правова складова, являє собою розгалужену, внутрішньо багатофункціональну структуру з обширним нормативно-правовим масивом [57, с. 3]. Традиційно розгляд проблем правового забезпечення інвестиційної діяльності розпочинають з визначення змісту поняття «інвестиція». Такий акцент є цілком виправданим, оскільки поняття «інвестиція» має смисло- та структуроутворююче значення для спеціального правового регулювання інвестиційних відносин, його обсяг визначає межі дії спеціального інвестиційного законодавства за колом правовідносин. Загальною тенденцією у юридичній літературі є констатація економічних витоків категорії інвестиції, а відтак – і необхідності врахування економічної сутності цього явища у його правовому визначенні.

      У господарсько-правовій науці потребі забезпечення взаємодії права та економіки загалом приділяється значна увага. Так, В.С. Мартем’янов писав: «Напевно, в галузі господарського права, як в жодній іншій, завжди необхідно визначати реальний економічний зміст конкретного правовідношення, адекватно перекладати його на мову права» [113, с. 35]. Про плідність використання результатів економічних досліджень у вирішенні правових проблем зазначає і В.К. Мамутов: «Подібне поєднання… забезпечує переведення економічних висновків на юридичну мову, на мову правових норм. Це надає результатам економічних досліджень закінченої форми, забезпечує їх втілення у «робочі креслення». Тим самим значно полегшується перехід від висновків загального характеру, від постановки питань до доведених до конкретного рівня проектів нормативних актів. Водночас такі проекти отримують надійне економічне обґрунтування, економічну оцінку» [112, с. 57].

      Сучасний період розвитку суспільних наук характеризується посиленням їх взаємозв’язків і взаємодії, спільним використанням отриманих дослідницьких результатів. Особливої уваги в цьому плані заслуговує економіка права (синоніми – економічний аналіз права, економічна теорія права; англ. Law & Economics) – інтегративна наукова дисципліна, що передбачає застосування економічних підходів (передусім, підходу з позиції раціонального вибору [441, с. 384]) до вирішення правових проблем. Економіка права може бути визначена як «застосування економічної теорії та економетричних методів для дослідження формування, структури, процесів та впливу права та правових інституцій». Вона розглядає правові інституції не як дані за межами економічної системи, а як змінні всередині її, і відслідковує наслідки їхньої зміни для інших елементів системи. В економічному аналізі права правові інституції постають як опції вибору, які потребують пояснення [458, с. 65].

      З-поміж вчених-господарників на необхідність використання напрацювань зазначеної дисципліни звертає увагу В.В. Джунь, який зазначає, що відповідно до методологічних положень економічної теорії права господарське законодавство має розглядатися з точки зору його здатності більш або менш результативно стимулювати господарюючих агентів ефективно використовувати обмежені та економічно цінні ресурси, а оцінка проектів реформи господарського законодавства повинна здійснюватися через критерій наявності чи відсутності стимулів у запропонованих нормативних інноваціях [45, с. 167-168].

      На нашу думку, положення економіки права можуть бути плідно використані при розробці і впровадженні заходів правового регулювання інвестиційної діяльності та при вирішенні конфліктів між суб’єктами цієї діяльності. У цій роботі використовуються такі робочі поняття та концепції економіки права, як: асиметрична інформація, дилема ув’язненого, екстерналії та інтерналізація екстерналій, моральний ризик, неповнота договору (контракту), опортуністична поведінка, рентоорієнтована поведінка, специфічність інвестицій, трансакційні витрати та ін. Разом з тим, як справедливо зауважує О.П. Подцерковний, не всі економічні властивості тих чи інших явищ знаходять підтвердження в праві, тобто існує проблема співвідношення правової форми та економічного змісту таких явищ, що відображає розбіжність суб’єктивного та об’єктивного у правовому регулюванні [148, с. 109-110]. Необхідно також підкреслити, що використання результатів економічних наук стосується методології правового дослідження, тимчасом як питанню про метод передує питання про предмет цього дослідження. У рамках самої економіки права існує консенсус навколо твердження нобелівського лауреата Г. Беккера (1976 р.), згідно з яким економічну науку слід визначати за методом, а не за предметом дослідження (таким методом є теорія раціонального вибору) [441, с. 384]. Втім, навіть побіжний огляд економічних вчень про інвестиції дає змогу зробити висновок про відсутність загальноприйнятого розуміння інвестицій в економічних науках. Як вказує відомий вітчизняний економіст І.А. Бланк, наукова думка дотепер не напрацювала універсальне визначення інвестицій, яке відповідало б потребам як теорії, так і практики, а також було б адекватним з позицій конкретного суб’єкта їх здійснення [12, с. 9].

      З економічної точки зору поняття інвестицій пов’язане з поняттям «капітал», яке, у свою чергу, відзначається багатоваріантністю визначень («…Коли економісти дійдуть згоди щодо теорії капіталу, невдовзі вони дійдуть згоди щодо будь-чого іншого. На щастя тих, кого приваблює різноманітність поглядів і переконань, це дуже малоймовірно. По суті, наразі немає згоди навіть щодо того, чого стосується цей предмет» [361, с. vii]). У класичній економічній теорії капітал є одним із трьох факторів виробництва поряд з землею та працею (варіантом є виокремлення четвертого фактору – підприємницького таланту). За визначенням А. Сміта, капітал – це «запас продуктів різного роду, достатній для утримання її [людини] та постачання їй необхідних для її роботи матеріалів і знарядь» [296, с. 203]. У системі понять класичної економічної теорії капітал характеризується трьома суттєвими рисами: по-перше, це продукт минулої праці, на відміну від природних факторів виробництва: праці та землі (природи); по-друге, це виробничий або товарний запас, на відміну від запасів для безпосереднього споживання; і нарешті, це джерело доходу, на відміну від накопичень предметів розкоші [99, с. 11]. Інвестиції в класичній економічній теорії є виробництвом збільшеного капіталу.

      Положення класичної економічної теорії були запозичені панівною і на сьогодні неокласичною економічною теорією з наступним уточненням розуміння капіталу як фонду (stock), вартість якого може бути визначена у певний момент часу. Натомість інвестиції описуються як зміни у капіталі, що відбуваються протягом певного періоду в часі, – тобто, як потік (flow) . Однією з принципових особливостей економічного поняття інвестицій є неспівпадіння його обсягу в макроекономічному та мікроекономічному аспектах. Характерною ознакою інвестицій на макрорівні є продуктивний характер цієї категорії. Так, Дж. Кейнс визначав інвестиції як «поточний приріст цінності капітального майна в результаті виробничої діяльності даного періоду» [72, с. 64]. Сучасні американські економісти К.Р. Макконнелл та С.Л. Брю характеризують інвестиції як «витрати на виробництво і накопичення засобів виробництва та збільшення матеріальних запасів» [108, с. 910]. У цих визначеннях інвестиції розглядаються як механізм (спосіб) збільшення продуктивних ресурсів суспільства. Фактично вони звужують поняття інвестування до виробничого (реального) інвестування, а вкладення капіталу в цінні папери, банківські депозити вже не можна відносити до інвестицій, оскільки не відбувається збільшення продуктивних ресурсів суспільства [63, с. 19].

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16753.html " target="_blank">Ссылке