Інвестиційне право як підгалузь господарського права України

     

      У господарсько-правовій літературі звертають увагу на те, що господарська діяльність є граничним поняттям, в рамках якого окремі її сфери (види) потребують поглибленого регулювання та слугують або принаймні здатні слугувати системоутворюючим критерієм для окремих комплексних галузей та/або підгалузей права, зокрема, інвестиційного права [11, с. 94].

      У юридичній науці Союзу РСР питання про інвестиційне право як структурний елемент системи радянського права не ставилося в силу вельми обмеженого використання цією наукою власне концепції інвестицій. До 80-х років ХХ ст. термін «інвестиції» для аналізу процесів соціалістичного відтворення практично не використовувався, основною сферою його застосування були перекладні роботи зарубіжних авторів та дослідження в галузі капіталістичної економіки [62, с. 20]. Поняттям – відповідником інвестицій в радянському законодавстві та доктрині виступали «капітальні вкладення» – витрати на створення нових, розширення, реконструкцію і технічне переозброєння діючих підприємств і основних фондів, впровадження технічного прогресу в будівництво об’єктів виробничого і невиробничого призначення, виконання проектно-вишукувальних робіт. Галузь матеріального виробництва, що забезпечує розширене відтворення основних виробничих і невиробничих фондів для народногосподарського комплексу, іменувалася «капітальним будівництвом». Так само позначалася і сама виробнича діяльність з забезпечення розширеного відтворення [95, с. 5]. Згідно з чинним законодавством України, поняття «інвестиції» та «капітальні вкладення» є загальним і частковим (ч. 2 ст. 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність»). Ще більш важливою, ніж неспівпадіння обсягів понять, є різна концептуальна наповненість радянської концепції капітальних вкладень та ринкової концепції інвестицій. Домінуючим в теоретичних поглядах на капітальні вкладення і в практичній діяльності був витратний підхід, скільки він відображав специфіку функціонуючого в умовах адміністративно-командної економіки господарського механізму. Його характерну особливість становило те, що основне значення надавалося виробничій стадії руху коштів як вихідному пунктові інвестиційної діяльності, применшувалася роль грошової форми обороту основного капіталу, функціонування якої обмежувалося рамками тільки будівельного комплексу. Акцент на витратній стороні інвестицій, ігнорування стадії перетворення ресурсів у витрати, яка повинна передувати виробничій стадії руху коштів, викривляли дійсну логіку та послідовність інвестиційного процесу, звужували загальний простір руху інвестицій [62, с. 20-21].

      В останні роки існування Союзу РСР концепція інвестицій отримала ширше поширення в науковому обігу, почала використовуватися в нормативно-правових актах . Перше легальне визначення інвестицій було дане в Основах законодавства про інвестиційну діяльність в СРСР, прийнятих Верховною Радою СРСР 10 грудня 1990 р. [140] (не встигли набрати чинності, але стали основою для відповідних законів держав-колишніх республік СРСР, включаючи Україну). У цих актах намітився ринковий підхід до аналізу сутності, форм та принципів здійснення інвестиційної діяльності, були здійснені спроби рецепції певних міжнародно-правових підходів. У свою чергу, активізувалася і розробка питань, пов’язаних з інвестиціями, юридичною наукою.

      На пострадянському просторі ініціатором точки зору про існування особливої галузі права – інвестиційного – виступив О.Г. Богатирьов, який визначив цю галузь як «сукупність юридичних норм, що регулюють інвестиційні відносини в умовах існування внутрішнього та міжнародного ринків інвестицій». Аргументами на користь інвестиційного права як галузі виступили: «наявність відособленої групи інвестиційних відносин; усвідомлення особливої суспільної необхідності та значущості інвестиційних відносин в системі економічних відносин в період переходу до ринкової економіки та прийняття законодавчого рішення про регулювання цих відносин; наявність нормативного матеріалу відповідної кількості і якості; наявність особливого методу правового регулювання інвестиційних відносин, що виражається в поєднанні публічно-правового і приватно-правового регулювання» [13, с. 23, 52-53].

      На сьогодні можна констатувати, що термін «інвестиційне право» міцно увійшов до лексикону вітчизняної, а також російської юридичної науки, про що свідчать хоча б назви численних опублікованих підручників та навчальних посібників [23; 39; 137; 288; 319; 320; 328; 332]. Але при цьому відсутній єдиний погляд на місце інвестиційного права у системі права, галузеву належність його норм.

      Так, на думку В.В. Гущіна та О.А. Овчиннікова, інвестиційне право є новою комплексною галуззю права, що являє собою сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини з приводу залучення, використання і контролю за інвестиціями та здійснюваною інвестиційною діяльністю, а також відносини, пов’язані з відповідальністю інвестора за дії, що суперечать законодавству [39, с. 87]. Втім, конкретних аргументів на користь самостійності інвестиційного права як галузі автори не наводять.

      І.З. Фархутдінов, В.А. Трапезніков вважають, що інвестиційне право втілюється у своєрідних, притаманних тільки цій галузі, формах та методах правового регулювання. Його галузеві методи, що складають комплексний механізм правового впливу і забезпечення, засновані на двох елементарних началах – централізованому і диспозитивному регулюванні. Однак очевидне невизнання авторами господарсько-правової концепції спонукає їх до висновку, який фактично заперечує єдність публічно-правових і приватно-правових елементів регулювання в інвестиційному праві, – «базовою правовою системою регулювання інвестиційних відносин є цивільне право» [319, с. 6-7].

      С.С. Жилінський справедливо вказує, що для наукового пізнання настільки складного і багатогранного явища, як інвестиційні відносини необхідно мати єдину теоретико-правову основу їх правового регулювання незалежно від галузевої приналежності відповідних юридичних норм. Це дозволяє системно представити правовий механізм державного впливу на інвестиційні відносини в цілому [51, с. 11-12]. Втім, і в цьому випадку невизнання автором господарсько-правової концепції змушує його суперечити самому собі, «розкладати» інвестиційне право по різних галузях права. На його думку, інвестиційні відносини за їх юридичною природою поділяються на публічно-правові і приватно-правові. Для глибшого проникнення в юридичну природу інвестиційних відносин потрібно в кожній з двох груп права виявити галузі, що складають в них ядро регулювання інвестиційних відносин (галузь-лідер). В групі галузей приватного права з усією очевидністю домінує цивільне право, публічного – фінансове право, предмет якого – суспільні відносини щодо утворення, витрачання і використання державою і муніципальними утвореннями грошових коштів, що забезпечують безперебійне функціонування цих владних структур [51, с. 65-67].

      У літературі звертається увага на те, що поділ права на приватне і публічне має першорядне значення для визначення типу, методології правового регулювання, але не відповідає практичним потребам відособлення менш великих сукупностей правових норм у системі права, і необхідність пояснення правовою наукою змішаного (приватно-публічного) регулювання суспільних відносин постала досить давно [142, с. 180]. У зв’язку з цим видається, що тільки господарсько-правова концепція, яка передбачає комплексне застосування приватноправових та публічно-правових елементів регулювання господарських відносин, спроможна пояснити феномен інвестиційного права як елемента правової дійсності.

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16753.html " target="_blank">Ссылке