Правові засоби державного регулювання інвестиційної діяльності

     

      Специфіка регулюючого впливу держави в інвестиційній сфері виявляє себе у правових засобах (інструментах) державного регулювання інвестиційної діяльності. Виділення і класифікація таких засобів має не лише теоретико-пізнавальне, а й практичне значення, оскільки дозволяє всебічно дослідити особливості регулюючого впливу держави на різних стадіях та у різних сегментах інвестиційного процесу, оцінити його інтенсивність, рівномірність, відповідність обраній економічній стратегії тощо.

      З метою якнайбільш повного дослідження регуляторних можливостей держави в інвестиційній сфері пропонується класифікувати засоби державного регулювання інвестиційної діяльності за низкою критеріїв.

      За формами державного регулювання, в рамках яких застосовуються засоби, слід виділяти: • засоби встановлення умов здійснення інвестиційної діяльності;

      • засоби нагляду/контролю в інвестиційній сфері;

      • гарантії прав та законних інтересів суб’єктів інвестиційної діяльності.

      Господарсько-правова наука визначає правові форми державного керівництва економікою як врегульовані нормами права, відмінні за конкретними цілями і способом здійснення види діяльності держави (її органів) у сфері економіки [37, с. 93]. Це визначення цілком може бути прийняте нами за основу із застереженням, що державне керівництво економікою (або організація господарської діяльності) є поняттям ширшим, аніж державне регулювання господарської діяльності.

      Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про інвестиційну діяльність» формами державного регулювання інвестиційної діяльності є:

      управління державними інвестиціями;

      регулювання умов інвестиційної діяльності;

      контроль за її здійсненням усіма інвесторами та іншими учасниками інвестиційної діяльності. Уявляється, що легальний перелік форм державного регулювання інвестиційної діяльності сформований за рахунок неоднопорядкових понять. Управління державними інвестиціями, яке здійснюється державою як власником капіталу, не може розглядатися як форма державного регулювання інвестиційної діяльності загалом. Вважаємо, що відправною точкою для визначення форм державного впливу на інвестиційні відносини повинні бути два історично обумовлені основні регулятивні завдання інвестиційного права, якими є регулювання руху інвестицій та їх гарантування. Першому завданню відповідають дві комплементарні форми державного регулювання інвестиційної діяльності, а саме: встановлення умов здійснення інвестиційної діяльності та нагляд/контроль за дотриманням цих умов.

      Встановлення умов здійснення інвестиційної діяльності включає визначення правовими нормами правил здійснення інвестиційної діяльності та окремих інвестиційних операцій, правового становища суб’єктів інвестиційної діяльності, правового режиму інвестицій як майнових цінностей, порядку укладання та виконання інвестиційних договорів,

     відповідальності за порушення правил здійснення інвестиційної діяльності, а також здійснення компетентними державними органами практичних дій щодо безпосереднього застосування зазначених правил (за винятком тих дій, які охоплюються формою нагляду/контролю). Контроль у господарсько-правовій літературі традиційно визначається як встановлення компетентними органами ступеня відповідності фактичних напрямів і результатів діяльності суб’єктів господарського життя встановленим державою правилам, нормам і нормативам, а також виявлення порушень в діяльності цих суб’єктів, вжиття заходів щодо їх усунення, в т.ч. застосування господарсько-правових санкцій [37, с. 93].

      Згідно зі ст. 1 Закону України від 5 квітня 2007 р. «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» [247], державний нагляд (контроль) – це діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, органів місцевого самоврядування, інших органів в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб’єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, прийнятного рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища. В.С. Щербина вказує, що таке визначення є дещо звуженим, оскільки не охоплює основний аспект здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарювання, який, власне, і становить його зміст – встановлення відповідності (невідповідності) діяльності (поведінки) суб’єктів господарювання встановленим приписам [336, с. 85-86].

      На нашу думку, не є безспірним і ототожнення понять нагляду та контролю. Вживання цих понять як абсолютних синонімів може бути достатнім для цілей Закону «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», однак не для характеристики відповідної форми державного регулювання. У джерелах спеціальної літератури з державного управління наголошують на необхідності розрізнення контролю та нагляду як різних, хоч і близьких за своєю сутністю, видів державної діяльності. При цьому виділяють такі ознаки нагляду: наглядові функції виконуються по відношенню до непідпорядкованих об’єктів; нагляд характеризується систематичністю, повнотою охоплення діяльності піднаглядного об’єкта, що дозволяє активно виявляти порушення законності на всіх рівнях реалізації повноважень [32, с. 12].

      Другому завданню інвестиційного права відповідає єдина однойменна форма державного регулювання – гарантування прав та законних інтересів суб’єктів інвестиційної діяльності (захист інвестицій). Існування цієї форми пов’язане з такими особливостями інвестиційної діяльності, як переважно довгостроковий характер та наявність інвестиційного ризику (неможливість передбачити заздалегідь, чи окупляться витрати), а в контексті іноземного інвестування – ще й з особливою вразливістю іноземного інвестора, що випливає з можливості односторонньої зміни приймаючою країною правового режиму іноземних інвестицій та загрози дискримінації [388, с. 55]. Вважаємо, що в інвестиційній сфері гарантування набуває значення самостійної форми регуляторної активності держави; більше того, ця форма фактично виступає «візитною карткою» інвестиційно-правового регулювання. У літературі з загальної теорії права з приводу гарантій як правових засобів висловлені такі міркування: по-перше, розглядати гарантії як елемент правової системи; по-друге, не ототожнювати їх з іншими поняттями: заходами охорони, заходами правового захисту, юридичною відповідальністю; по-третє, вивчати як самостійну категорію, що має власні риси, об’єкт впливу, а також систему, структуру, методи реалізації [303, с. 311]. Раніше нами обґрунтовувалося таке визначення гарантій для інвесторів: це – система господарсько-правових засобів, спрямованих на створення спеціальних можливостей реалізації та захисту прав та законних інтересів інвесторів з метою компенсації певних інвестиційних ризиків [163, с. 158].

      Гарантії захисту інвестицій (передусім, іноземних) є предметом численних досліджень у вітчизняній юридичній науці [16; 21; 85; 287; 300; 321]. Разом з тим, у цих дослідженнях проблематика застосування гарантій зазвичай розглядається лише з точки зору приватних інтересів інвесторів (недостатність гарантій, труднощі їх практичного застосування, відмова надавати/дотримуватися гарантій тощо). Тимчасом, регулятивний вплив гарантій виходить далеко за межі завдання захисту капіталовкладень, і, відповідно, обслуговування приватних інтересів інвесторів. Недостатньо дослідженим аспектом є конфліктність надання гарантій та досягнення інших легітимних цілей правового регулювання. Так, вжиття державою цілого ряду заходів, спрямованих на захист життя та здоров’я населення, довкілля, економічної конкуренції, прав споживачів та інших публічних інтересів може розглядатися як примусове вилучення інвестицій, що породжує обов’язок виплати компенсації згідно з міжнародним правом; забезпечення негайного і безперешкодного переказу за кордон коштів у зв’язку з інвестиційною діяльністю може погіршувати і без того незадовільний стан платіжного балансу країни; надання режиму найбільшого сприяння і, особливо, національного режиму може викликати широкий спектр небажаних наслідків, у тому числі, цілком не передбачуваних у момент прийняття відповідних зобов’язань.

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16753.html " target="_blank">Ссылке