Інвестиційний договір як засіб саморегулювання інвестиційної діяльності
Поняття саморегулювання (саморегуляції) активно використовується різними науками – економічними, юридичними, соціологічними, психологічними, біологічними, а також спеціалізованими міждисциплінарними науковими напрямами, як-от теорія систем, синергетика. Попри природну різноманітність контекстів, найбільш загальною вихідною ідеєю для його розуміння слід вважати властивість гомеостазу, тобто, здатність системи протистояти збуренням з боку зовнішнього середовища за рахунок автономності та стабільності внутрішньої організації [11, c. 29].
Економічний підхід до розуміння саморегулювання протиставляє сили ринку державному регулюванню суспільних відносин. Саморегулювання розуміється як самостійна та ініціативна діяльність недержавних економічних інститутів з розробки та встановлення правил поведінки, а також контролю за дотриманням цих правил. Юридичний підхід до розуміння саморегулювання виходить з факту системності нормативних правових актів. Саморегулювання являє собою децентралізацію правового регулювання і здійснюється насамперед у відносинах між приватними особами та у сфері підприємництва. Комерційні та некомерційні організації, їх спілки (асоціації), саморегулівні організації та різні професійні об’єднання регулюють власну діяльність та діяльність своїх членів. Органи публічної влади при цьому можуть передавати їм частину своїх повноважень і ресурсів. Децентралізація правового регулювання викликана економічним зростанням і розширенням кола питань, що вирішуються комерційними та некомерційними організаціями, іншими громадськими інститутами в процесі господарювання. Ідея саморегулювання виникає тоді, коли в суспільстві відбувається усвідомлення необхідності обмежити державний патерналізм і втручання органів в економіку і, відповідно, забезпечити свободу діяльності індивідів [18, c.39].
Саморегулювання у сфері господарської діяльності зазвичай пов’язується з діяльністю саморегулівних організацій. На нашу думку, це відбувається тому, що високий ступінь формалізації прийняття та впровадження рішень саморегулівних організацій зовні уподібнює ці рішення до регуляторних актів держави. Разом з тим, вважаємо, що поняття саморегулювання у сфері господарювання слід розуміти як таке, що охоплює дії будь-яких суб’єктів, не наділених публічною владою, спрямовані на встановлення правил поведінки у сфері господарювання, і пропонуємо таке визначення цього поняття: це самостійна і ініціативна діяльність суб’єктів господарювання та створених ними суб’єктів організаційно-господарських повноважень щодо розробки і впровадження правил поведінки у сфері господарювання, а також контролю за дотриманням цих правил, що здійснюється на основі власних або делегованих державою повноважень.
Засобами (інструментами) саморегулювання є, зокрема:
акти недержавних органів регулювання економіки (як-от торговельні палати, біржі,
підприємницькі асоціації, спілки тощо);
акти саморегулівних організацій;
господарські договори, у т.ч. формулярне право;
нормативні договори, за винятком міжнародних договорів, що укладаються державами або міжнародними урядовими організаціями;
внутрішні, у т.ч. установчі документи суб’єктів господарювання;
акти технічного регулювання, що приймаються недержавними суб’єктами.
Визнаючи важливість і специфіку регулятивного впливу кожного з перерахованих засобів, вважаємо за доцільне, з огляду на обмеженість обсягу роботи, спеціально зупинитися лише на господарському договорі як найбільш універсальному засобі саморегулювання господарських відносин. Договір є однією з головних правових форм господарських зв’язків та синтетичним актом правореалізації, в якому такі форми реалізації права, як дотримання, виконання і використання, комбінуються залежно від виду відносин, які опосередковуються договором [11, с. 70].
Відповідно до Закону України «Про інвестиційну діяльність» договір є основним правовим документом, що регулює взаємовідносини між суб’єктами інвестиційної діяльності (ст. 9). Інвестиційні договори відіграють вирішальну роль у визначенні умов інвестиційного проекту і становлять ключовий інструмент управління ним. Вони встановлюють розподіл ризиків, витрат і вигод, пов’язаних з проектом. Вони ж визначають міру, якою інвестиція забезпечує зростання публічних доходів і сприяє досягненню інших цілей розвитку приймаючої економіки.
В інвестиційній сфері укладаються договори, різні за своїм спрямуванням: одні з них опосередковують вкладення інвестицій, інші – виконують допоміжну роль, забезпечуючи надання учасникам інвестиційної діяльності різного роду послуг, що не є обов’язковою складовою інвестиційного процесу. Першу категорію договорів умовно можна назвати інвестиційними або договорами інвестиційного характеру [23, с. 177] (терміни «інвестиційний договір» та «договір інвестиційного характеру» ми вважаємо синонімами і вживатимемо перший з них як більш лаконічний і такий, що має відповідник у зарубіжній юридичній літературі і практиці (investment contract).
Визначення інвестиційного договору у юридичній літературі зазвичай дають на основі переліку його кваліфікуючих ознак; ці ж ознаки слугують підставою для висновків про місце інвестиційного договору в системі договорів. На думку О.Е. Сімсон, такими ознаками є: 1) закріплення факту вкладення інвестиції; 2) вкладення здійснюється інвестором безпосередньо в об’єкт інвестування чи шляхом передачі їх реципієнту для реалізації інвестицій; 3) об’єктами інвестування є такі об’єкти підприємницької діяльності, як основні фонди, обігові кошти, статутний капітал; 4) мета – одержання прибутку від використання інвестиції; 5) довгостроковий характер; 6) ризиковий фактор, пов’язаний з довгостроковим використанням інвестиції в підприємницькій діяльності. При цьому авторка відзначає, що не ставить задачу формулювання нового виду договорів, що раніше не існував у національному праві [294, с. 14].
О.М. Вінник справедливо критикує низку положень О.Е. Сімсон, вказуючи, що: навряд чи інвестиційний договір завжди фіксує факт вкладення інвестицій, оскільки здебільшого є консенсуальним, а не реальним; недоцільно також обмежувати об’єкт інвестування лише об’єктами підприємництва, а мету інвестування – лише отриманням прибутку; важко беззастережно визнати характерною ознакою інвестиційного договору його довгостроковість. Авторка пропонує власну систему ознак інвестиційних договорів, що дозволяють кваліфікувати їх як окрему групу договорів: особливий суб’єктний склад – однією зі сторін договору є інвестор або уповноважена ним особа; спрямування договору на реалізацію інвестицій і досягнення запланованого соціально-економічного ефекту; оплатність договору; ризикований характер; письмова форма договору; особливості змісту договору, в якому мають зазначатися: характеристики інвестицій, об’єкт та економіко-правова форма інвестування; строки вкладення інвестицій та виконання практичних дій, спрямованих на їх реалізацію; зобов’язання сторін щодо виконання зазначених практичних дій; розподіл між сторонами ризиків, пов’язаних з інвестуванням [23, с. 178-180].
На думку В.В. Кафарського, особливостями інвестиційного договору є: 1) передумова укладення договору – наявність інвестиційного проекту; 2) довготривалий характер відносин сторін; 3) обов’яз¬кове здійснення інвестицій у формі вкладення майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності; 4) комерційна заінтересованість або досягнення певного соціального ефекту (за умови здійснення державних інвестицій); 5) цільове викори¬стання коштів інвестора; 6) спільна (часткова) власність на вкладене майно і на результат інвестиційної діяльності; 7) за інвестиційним договором цінності у вигляді інвестицій, як правило, вкладаються в об'єкти права, а не надаються суб'єктам права. Специфіка позиції автора полягає в обстоюванні самостійності інвестиційного договору як договірного виду (за критерієм інвестиційної мети, яка охоплює реалізацію інвестиційного проекту та визначає спрямованість договірного зобов’язання [71, с. 9-10].
Коротко розглянемо зміст терміну «договірний вид». Як вказують С.В.Бервено та Р.А. Майданик, застосування кількох критеріїв при формуванні класифікацій договорів передбачає їх поділ на однорідні класифікаційні утворення (рід, тип, види тощо). Рід – це найбільш загальна категорія, якій відповідає сам договір як унікальний регулятор суспільних відносин. Категорія «тип» має застосовуватися для позначення найбільш повної за обсягом групи договорів, які мають ідентичну спрямованість. Складовими елементами категорії «тип» виступають менші за обсягом класифікаційні утворення – підтип, вид та підвид [48, с. 324-325].
Різноманітність інвестиційних відносин є настільки значною, що договори, які їх опосередковують, не можуть бути зведені навіть до одного договірного типу, не кажучи вже про класифікаційні одиниці нижчого порядку. У зв’язку з цим вважаємо, що поняття «інвестиційний договір» не позначає жодної класифікаційної групи договорів. Це поняття, яке узагальнює усі відомі законодавству і комерційній практиці договори, які опосередковують вкладення інвестицій. З огляду на це уявляється недоречною сама постановка питання про «кваліфікуючі ознаки» інвестиційного договору. Кваліфікуючі ознаки має інвестиція як внесок і операція, ці ж ознаки виступатимуть формуючими чинниками для інвестиційного договору як зобов’язання. Однак інвестиційні договори не мають жодних ознак, які справджувалися б для кожного договору в межах їх сукупності і характеризували б при цьому саме договірну конструкцію, а не загальну концепцію інвестиції. Для обґрунтування цього положення звернемося до конкретних «ознак інвестиційного договору», які виділяються в юридичній літературі і наводилися вище.
Стороною договору є інвестор або уповноважена ним особа. Ця особливість суб’єктного складу безсумнівно є кваліфікуючою ознакою для інвестиції як операції. «Інвестор» є передусім найменуванням функції суб’єкта у процесах суспільного відтворення, а не сторони договору. В конкретних договірних правовідносинах інвестори «можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності» (ч. 3 ст. 5 Закону «Про інвестиційну діяльність»), набуваючи при цьому специфічний саме для цих правовідносин комплекс прав та обов’язків.
Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16753.html " target="_blank">Ссылке
