Аналіз господарсько-правового забезпечення інноваційної діяльності

          Господарсько-правове забезпечення інноваційної діяльності можна розглядати у вузькому і широкому значеннях. Якщо у вузькому значенні це сукупність правових актів, що регулюють відносини, які виникають між суб’єктами господарювання з приводу виникнення, здійснення, розвитку інноваційної діяльності та управління нею, то у широкому значенні, крім вказаної сукупності, таке забезпечення включає і відповідні інституційні (організаційно-структурні) засоби здійснення та розвитку інноваційної діяльності.          Проаналізуємо господарсько-правове забезпечення інноваційної діяльності у вузькому значенні як сукупність господарсько-правових актів, що регламентують виникнення, здійснення та розвиток інноваційної діяльності.           У складі цього забезпечення можна виділити кілька рівнів.           Перший рівень − це конституційні засади інноваційної діяльності та міжнародно-правові акти у цій сфері.           Конституційні засади інноваційної діяльності ідентифікуються статтями 41 (Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності), 42, 43, 54 (Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності) Конституції України.          Щодо міжнародно-правових актів, це Угода про науково-технічне співробітництво в межах СНД (13.03.1992 р.), Угода про підтримку і розвиток малого підприємництва в державах − учасницях СНД від 24 вересня 1993 р. (Угоду ратифіковано із застереженнями Законом № 582-XIV від 08.04.1999 р.), Угода про міждержавну експертизу проектів будівництва, які становлять взаємний інтерес для держав − учасниць Співдружності Незалежних Держав від 24.12.1993 р. Угода між Україною та Європейським Співтовариством про наукове і технологічне співробітництво від 16 червня 1994 р. (Угоду ратифіковано Законом № 368-IV від 25.12.2002 р.) тощо.           Другий рівень становлять кодекси та інші законодавчі акти, включаючи постанови ВРУ. Щодо правового регулювання інноваційної діяльності у ГКУ, то згадки про цю діяльність містить низка статей Кодексу. Наприклад, у ст. 48 “Державна підтримка підприємництва” зазначено, що з метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва органи влади на умовах і в порядку, передбачених законом: “…стимулюють модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння підприємцями нових видів продукції та послуг” (ч. 1 абз. 4). Крім того, є спеціальна глава 34 “Правове регулювання інноваційної діяльності”, що містить статті 325 − 332, які розкривають сутність цієї діяльності, визначають поняття, форми та види інвестування інноваційної діяльності, шляхи її державного регулювання, порядок державної експертизи інноваційних проектів, встановлюють державні гарантії інноваційної діяльності тощо. Так, інноваційною діяльністю у сфері господарювання, згідно зі ст. 325 “Інноваційна діяльність, є діяльність учасників господарських відносин, що здійснюється на основі реалізації інвестицій з метою виконання довгострокових науково-технічних програм з тривалими строками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя” [253].           Інвестиціями у сфері господарювання визнаються довгострокові вкладення різних видів майна, інтелектуальних цінностей та майнових прав в об’єкти господарської діяльності з метою одержання доходу (прибутку) або досягнення іншого соціального ефекту (ч. 1 ст. 326 ГКУ “Інвестування інноваційної діяльності”), а формами інвестування інноваційної діяльності є:  державне (комунальне) інвестування, що здійснюється органами державної влади або органами місцевого самоврядування за рахунок бюджетних коштів та інших коштів відповідно до закону;           комерційне інвестування, що здійснюється суб’єктами господарювання за рахунок власних або позичкових коштів з метою розвитку бази підприємництва;           соціальне інвестування, що здійснюється в об'єкти соціальної сфери та інших невиробничих сфер;           іноземне інвестування, що здійснюється іноземними юридичними особами або іноземцями, а також іншими державами;           спільне інвестування, що здійснюється суб’єктами України разом з іноземними юридичними особами чи іноземцями (ч. 2 ст. 326).          Загальні умови реалізації інвестицій в Україні визначаються законом (ч. 3 ст. 326).          Стосовно видів інвестування інноваційної діяльності, то ст. 327 “Види інвестування інноваційної діяльності” встановлює, що “Інноваційна діяльність передбачає інвестування наукових досліджень і розробок, спрямованих на здійснення якісних змін у стані продуктивних сил і прогресивних міжгалузевих структурних зрушень, розробки і впровадження нових видів продукції і технологій” (ч. 1 ст. 327) [252].          Згідно з ч. 2 цієї статті, інноваційна діяльність здійснюється за такими напрямами: • проведення наукових досліджень і розробок, спрямованих на створення об’єктів інтелектуальної власності, науково-технічної продукції;          • розробка, освоєння, випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології; • розробка і впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, призначених для поліпшення соціального і екологічного становища;          • технічне переозброєння, реконструкція, розширення, будівництво нових підприємств, що здійснюються вперше як промислове освоєння виробництва нової продукції або впровадження нової технології.          Інвестування відтворення основних фондів і приросту матеріально-виробничих запасів здійснюється як капітальні вкладення (ч. 3 ст. 327).          Статтею 328 “Державне регулювання інноваційної діяльності” передбачено, що держава регулює інноваційну діяльність шляхом:          • визначення інноваційної діяльності як необхідної складової інвестиційної та структурно-галузевої політики; формування і забезпечення реалізації інноваційних програм та цільових проектів;          • створення економічних, правових та організаційних умов для забезпечення державного регулювання інноваційної діяльності;          • створення та сприяння розвиткові інфраструктури інноваційної діяльності (ч. 1 ст. 328). Держава здійснює контроль за інноваційною діяльністю суб’єктів господарювання та інших учасників господарських відносин, її відповідністю вимогам законодавства і державним інноваційним програмам. Законом можуть бути передбачені галузі або об’єкти інноваційної діяльності, в яких обмежується чи забороняється використання іноземних інвестицій (ч.2 ст. 328).          Держава, зазначається у ч. 1 ст. 329 “Державні гарантії інноваційної діяльності”, гарантує суб’єктам інноваційної діяльності:          • підтримку інноваційних програм і проектів, спрямованих на реалізацію економічної та соціальної політики держави;          • підтримку створення та розвитку суб’єктів інфраструктури інноваційної діяльності; • охорону та захист прав інтелектуальної власності, захист від недобросовісної конкуренції у сфері інноваційної діяльності;          • вільний доступ до інформації про пріоритети державної економічної та соціальної політики, про інноваційні потреби та результати науково-технічної діяльності, крім випадків, передбачених законом;          • підтримку щодо підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів у сфері здійснення інноваційної діяльності.          Згідно з ч. 1 ст. 330 “Державна експертиза інноваційних проектів”, інноваційні проекти, що інвестуються за рахунок Державного бюджету України або місцевих бюджетів, а також проекти, замовниками яких є органи державної влади чи органи місцевого самоврядування, підлягають обов’язковій державній експертизі відповідно до законодавства. Інноваційні проекти, що інвестуються за рахунок інших джерел, підлягають обов’язковій державній експертизі з питань додержання екологічних, містобудівних та санітарно-гігієнічних вимог. У розділі розкривається також зміст договору на створення і передачу науково-технічної продукції. Згідно з ч. 1 ст. 331 з однойменною назвою, за договором на створення і передачу науково-технічної продукції одна сторона (виконавець) зобов’язується виконати обумовлені завданням другої сторони (замовника) науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (далі – НДДКР), а замовник зобов’язується прийняти виконані роботи (продукцію) і оплатити їх.          

Вся работа доступна по Ссылке