Організаційно-правове забезпечення розробки і функціонування науково-технічних програм державної інноваційної політики

          Будь-яка економіка потребує системи регулювання з боку держави для забезпечення ефективного розвитку науково-технічного прогресу. При цьому на інноваційну діяльність держава впливає через свою регуляторну політику [213; с.28] за допомогою програмно-цільових методів управління.           Застосування програмно-цільових методів, програмно-цільового підходу у розвиткові інноваційної діяльності зумовлене багатьма факторами. По-перше, це прогресуюче відставання України в галузі інновацій від високорозвинених держав, яке зумовлює вже не тільки глибокі економічні, а й політичні наслідки, стає вже чи не найважливішою державною проблемою, невирішення якої загрожує суверенітетові, національній безпеці країни. По-друге, це необхідність підвищення рівня конкурентоспроможності економіки та національної безпеки держави. По-третє, це потреба у поєднанні зусиль, які докладаються у напрямі створення інновацій, формуванні і реалізації єдиної інноваційної політики, необхідність інтеграції всіх складових інноваційного ланцюга освіта − наука − виробництво.           Державна цільова програма − це комплекс взаємопов’язаних завдань і заходів, спрямованих на розв’язання найважливіших проблем розвитку держави, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць, здійснюються з використанням коштів Державного бюджету України та узгоджені за строками виконання, складом виконавців, ресурсним забезпеченням. Програмно-цільовий метод планування спрямований на усунення вад як директивного централізованого управління, державного втручання в економіку, так і ринкового саморегулювання.           Використання програмно-цільового методу управління передбачає:          • визначення проблеми та її структуризація;          • виявлення причин, що породжують відповідні проблеми;          • розробку й реалізацію завдань, робіт, заходів, спрямованих на усунення цих проблем. Ці завдання, роботи, заходи становлять цілі (підцілі, завдання, роботи, заходи) програми; • систематичний контроль за якістю та результатами робіт, передбачених програмою; • коригування завдань, робіт, заходів, спрямованих на реалізацію цілей.           Програмно-цільовий метод управління реалізується через цільові комплексні програми. Цільова комплексна програма (ЦКП) − це документ, в якому міститься визначений за ресурсами, виконавцями та строками здійснення комплекс заходів, спрямованих на досягнення цілей. Цілі, на які має бути спрямована ЦКП інноваційного розвитку країни, обумовлені стратегією соціально-економічної політики держави, наявністю відповідних соціально-економічних проблем, про які мова вже йшла вище.           Програмно-цільовий метод складання бюджету було запропоновано у США в середині 1960-х років. Вперше його було застосовано в Міністерстві оборони міністром Робертом Макнамарою. Він запозичив цю систему в автомобілебудівній компанії “Ропі”, яку сам раніше і очолював. Цей підхід настільки сподобався тогочасному Президенту США Ліндону Джонсону, що він наказав усім іншим міністерствам федерального уряду перейняти його.           Відтоді практика програмно-цільового методу складання бюджету поширилася [257; с.310] на цілу низку інших країн. Канада й більшість країн Європейського союзу активно практикують програмно-цільовий метод складання бюджету. Сьогодні більшість країн ЄС надають допомогу іншим країнам саме у формі програм, після здійснення яких ЄС прагне бачити досягнення конкретних результатів.           Як зазначалось, в ЄС широко використовується програмне регулювання як могутній інтегруючий засіб впливу на інноваційний розвиток. Значна частина високотехнологічних напрацювань є результатом реалізації спільних міждержавних проектів у межах ЄС, що дає змогу сконцентрувати сукупні кошти та дослідницький потенціал на найбільш важливих напрямах технологічного розвитку. За допомогою програми ЕСПРІТ (European Strategic Programme for Research and Information Technologies) та більш деталізованими дослідницькими програмами з конкретних проблем науки та техніки ЄС посилює ті об’єднані зусилля щодо технологічного випереджання інших країн світу, які після 1984 р. мають якісно вищий рівень, згідно із зведеною програмою [313; с.210].          В Україні перші державні програми були затверджені ще на початкових етапах становлення її незалежності (наприклад, Постановою ВР УРСР від 03.07.1991 р. № 1291-XІІ затверджено Програму надзвичайних заходів щодо стабілізації економіки України та виходу її з кризового стану; Постановою ВР УРСР від 07.07.1992 р. № 2545-XІІ затверджено Державну програму приватизації майна державних підприємств).           На сьогодні програмно-цільовий метод офіційно визнано важливим інструментом здійснення державної політики розвитку країни та її окремих регіонів. У ст. 119 Конституції України, зокрема, зазначається, що місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують “виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин – також програм їх національно-культурного розвитку; підготовку та виконання відповідних обласних і регіональних бюджетів”.           Призначення ПЦМ полягає в обґрунтуванні концентрації ресурсів для вирішення комплексних проблем, забезпечення координації видів діяльності та заходів, що здійснюються окремими відомствами і різними рівнями управління, підвищення ефективності виконання прийнятих рішень. Програмно-цільовий метод є однією з основних форм комплексного, системного підходу до процесів управління об’єктами, процесами, відносинами різної природи та змісту. ПЦМ є способом вирішення великих і складних завдань.          У сфері економіки державні цільові програми є дієвим засобом впливу на неї. У правовій літературі теоретики виділяють поняття державно-правового впливу на економіку країни як цілеспрямовану організуючу діяльність відповідних законодавчих, виконавчих і контролюючих органів держави, які за допомогою різних підходів і методів, здійснюваних у рамках певних організаційних форм, забезпечують розвиток різних галузей економічної й виробничої діяльності, спрямованої на досягнення поставлених виробничо-господарських і соціально-економічних цілей [260; с.47].           Звертаючись до класифікації програм як окремо взятих актів економічного планування, слід зазначити, що тип і призначення програми визначаються уповноваженим на те органом і повинні бути “похідними від результатів аналізу соціально-економічної ситуації в країні, окремих регіонах, від порівняльної оцінки гостроти проблем, і від загальної оцінки розвитку соціальної інфраструктури” [38; с.22].          З огляду на сформовану вітчизняну практику і практику зарубіжних країн класифікація програм здійснюється за територіальною ознакою (міждержавні, загальнодержавні і місцеві або регіональні програми), за функціональною спрямованістю (програми економічного, науково-технічного, соціального, культурного розвитку, охорони навколишнього середовища та ін.) і за строками реалізації (короткострокові − на 1 рік, середньострокові − на 3−5 років, довгострокові − на 10−15 років).          

Вся работа доступна по Ссылке