Господарсько-правове регулювання трансферу технологій

          Правовий захист інтелектуальної власності для багатьох країн є одним із пріоритетних напрямів державної політики. Головними причинами необхідності захисту інтелектуальної власності на державному рівні є:          – сприяння інноваційному (на відміну від імітаційного) розвиткові господарства, що є передумовою економічного зростання. Нагальна необхідність ефективного захисту інтелектуальної власності для України зумовлена обраною нею стратегією побудови цивілізованих ринкових відносин, забезпечення соціальної орієнтації економіки та інноваційного соціально-економічного розвитку, що має спиратися насамперед на активізацію власного інтелектуального потенціалу [229; с.4];          – сприяння розвиткові творчого потенціалу суспільства. Якщо суб’єкт господарювання отримує в результаті введення інновацій більший прибуток, то він буде постійно шукати нові технології, ноу-хау. Без створення належних конкурентних умов господарювання у суб’єктів немає стимулів до нововведень, інноваційного розвитку, що може призвести до деградації економіки, суспільства в цілому. У свою чергу автори, винахідники будуть зацікавлені в результатах творчої праці лише за потреби у винаходах, ідеях та умов захисту авторського права.           Одними з об’єктів права інтелектуальної власності є новітні технології та “ноу-хау”. Щодо технологій, то, згідно із Законом України “Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій” [97], технологія – це результат науково-технічної діяльності, сукупність систематизованих наукових знань, технічних, організаційних та інших рішень про перелік, строк, порядок та послідовність виконання операцій, процесу виробництва та/або реалізації і зберігання продукції, надання послуг (п. 11 Закону). Закон України “Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій”, як зазначено у його преамбулі, визначає правові, економічні, організаційні та фінансові засади державного регулювання діяльності у сфері трансферу технологій і спрямований на забезпечення ефективного використання науково-технічного та інтелектуального потенціалу України, технологічності виробництва продукції, охорони майнових прав на вітчизняні технології та/або їх складові на території держав, де планується або здійснюється їх використання, розширення міжнародного науково-технічного співробітництва у цій сфері.          За ст. 1 Закону України “Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій”, за видами розрізняють високі технології (як такі, що розроблені на основі новітніх наукових знань, за своїм технічним рівнем перевищують кращі вітчизняні та іноземні аналоги і спроможні забезпечити передові позиції на світовому ринку наукомісткої продукції) та технології подвійного призначення (технології, які крім цивільного призначення можуть бути використані для розроблення, виробництва або використання озброєння, військової чи спеціальної техніки).           Проте, деякі автори пропонують більш повну класифікацію технологій. Так, І. В. Родіонова розрізняє види технологій: за формою (матеріальні форми технологій: підприємства “під ключ”, технологічні лінії, агрегати, обладнання, інструменти та ін.; нематеріальні форми технологій: патенти, ліцензії, ноу-хау, знання, досвід, технологічна документація та ін. послуги: науково-технічні, інжинірингові, консультативні, навчання); за призначенням (технології продуктів, технології процесів, технології управління); за засобами передачі технологій (комерційні і некомерційні, двосторонні і багатосторонні, офіційні і неофіційні, внутрішні і зовнішні, технічні, конструкторські, виробничі, інформаційні); за сферою розповсюдження (міждержавні, міжрегіональні, регіональні, міжгалузеві, міжфірмові); за типом передачі технологій (вертикальні – між головною і дочірньою фірмами і горизонтальні – між незалежними фірмами); за змістом технологічних досягнень, що передаються підприємством (технічна передача в матеріалізованій формі; інформаційна у вигляді інтелектуального продукту) [217; с.59].          Досить розширену класифікацію стосовно трансферу технологій дає, В. П. Соловйов [235; с.243], розмежовуючи його за формою, призначенням, засобами передачі, сферою розповсюдження, типом передачі, змістом технологічних досягнень.          За змістом трансфер технологій може здійснюватися як у некомерційній, так і в комерційній формах. Комерційний трансфер означає процес переходу результатів наукових досліджень у сферу практичного застосування, виробництва та маркетингу нових продуктів з метою отримання комерційної вигоди [90; с.23].          Основними формами комерційного трансферу є: спільне проведення НДДКР (науково-виробнича кооперація, інжиніринг, франчайзинг), продаж ліцензій на всі види запатентованої промислової власності; продаж технології у матеріалізованому вигляді (верстатів, агрегатів, устаткування, технологічних ліній та ін.), портфельні інвестиції, продаж ліцензій на незапатентовані види промислової власності (“ноу-хау”, секрети виробництва, технологічний досвід, супровідні документи до устаткування і техніки, що продаються, а також навчання спеціалістів, консультативне супроводження та ін.).           Міжнародний трансфер технологій, розглядається в широкому та вузькому розумінні [222; с.62]. У вузькому розумінні – це міждержавне переміщення на комерційних засадах або безповоротній основі конструкторських рішень, знань та виробничого досвіду для виробництва товарів, використання процесу чи надання послуг, які включають управління і маркетинг – передача технології в “чистому” вигляді. У широкому розумінні – це передача з технологією в “чистому вигляді” технологій матеріалізованих.          

Вся работа доступна по Ссылке