Європейський досвід перегляду справ про адміністративні правопорушення та можливості його впровадження у вітчизняне адміністративно-деліктне законодавство
Перегляд справи про адміністративне правопорушення є важливим інститутом адміністративно-деліктного процесу, основна сутність якого є забезпечення законного притягнення особи до адміністративної відповідальності, надання останньому можливості додаткового захисту своїх права, а потерпілому встановлення справедливості та забезпечення відшкодування завданої шкоди. На сучасному етапі реформування адміністративно-деліктного законодавства та правозастосовної практики це можливо з урахуванням вивчення, виокремлення та запровадження іноземного, зокрема європейського позитивного досвіду функціонування такого інституту.
Проблеми перегляду справ про адміністративні правопорушення зумовлені: по-перше, недосконалістю правових норм, які регулюють порядок перегляду справ про адміністративні правопорушення у зв’язку з їх оскарженням, по-друге, відсутністю доктринального тлумачення даних норм, що зумовлює проблеми правозастосовної практики, по-третє, відсутністю єдиних підходів до розуміння цього інституту адміністративно-деліктного процесу.
Для більш комплексного підходу щодо з’ясування сутності та доцільності процедури перегляду справ про адміністративні правопорушення необхідно проаналізувати європейський досвід перегляду таких справ.
Перед тим слід відзначити, що процедура притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного проступку в більшості європейських країн здійснюється на тих же процесуальних засадах та принципах, що і порядок притягнення до відповідальності за кримінальні проступки. Однак основною відмінністю такої процедури є те, що вона більш спрощена ніж процедура притягнення до відповідальності за вчинення кримінального проступку, а очевидним є і певне обмеження повноважень органів адміністративно-деліктної юрисдикції (посадових осіб адміністративного органу, поліції, прокуратури) щодо застосування заходів забезпечення провадження: затримання особи, проведення вилучень, обшуків, обслідувань. Рішення про їх застосування, як і доставлення порушника, його тимчасове утримання під вартою може прийматися виключно судом.
Схожість процедури притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного проступку та кримінального проступку зумовлена тим, що в переважній більшості за вчинення цих діянь застосовуються однакові за юридичною природою санкції, переважно штраф та конфіскація (вилучення) майна. Різниця, по-сутті, лише у розмірах штрафних санкції та згоди винної особи-порушника щодо його добровільної сплати.
Процедура перегляду справ про адміністративні проступки в різних європейських країнах здійснюється на основі однакових принципів, але має свої відмінності.
Так, Закон «Про порушення порядку» ФРН передбачає можливість оскарження постанови адміністративного органу чи прокуратури про застосування штрафу протягом двох тижнів з моменту прийняття відповідної постанови до окружного суду в якому є окремі сенати для справ про порушення порядку [81, с.149]. В Німеччині відсутнє адміністративне оскарження постанов про накладення штрафу, рішення окружних судів підлягають перегляду в ревізійному (касаційному) порядку до Вищого суду федеральної землі тільки з окремих видів справ, наприклад, про накладення штрафу або конфіскації майна в розмірі більше 250 євро, або заборону керування транспортним засобом і накладення штрафу більше 600 євро.
Доречно звернути увагу на те, що чинні норми КУпАП виключають можливість перегляду справи про адміністративне правопорушення в касаційному порядку до Верховного суду України або іншої судової інстанції, зокрема до Вищого адміністративного суду, адже рішення апеляційної інстанції є остаточним, що на нашу думку є суттєвим обмеженням права громадян на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів публічної адміністрації (в нашому випадку суб’єкта адміністративно-деліктної юрисдикції), визначених статтею 55 Конституції України [56, с. 141]. Як справедливо зазначають Т.О. Коломоєць та Р.О. Кукурудз поняття «оскарження» у справах про адміністративні правопорушення необхідно сприймати в широкому розумінні, воно може знаходити свій прояв в різних формах: поданні апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції; реалізації особою права на касаційне оскарження [82, с. 32]. Тому ми підтримуємо позицію науковців та практиків, що запровадження апеляційного оскарження постанов судів у справах про адміністративні проступки та закріплення положення про остаточність рішень апеляційних судів є передчасним і необдуманим кроком, оскільки цим самим усунуто Верховний Суд України від перегляду в порядку нагляду прийнятих місцевими та апеляційними судами постанов [83, с. 53].
Дещо відмінною є процедура перегляду рішень у справах про адміністративне правопорушення у країнах не систематизованого адміністративно-деліктного законодавства. Так, в Голландії кожен з галузевих законів, який містить склади порушень, визначає і загальні процедури призначення санкцій. Зокрема, процедурна частина Закону про адміністративно-правове покарання за порушення приписів щодо дорожнього руху 1989 року стала зразком для регулювання однорідних проваджень у законодавчих актах, які були прийняті пізніше. На рішення у справах про порушення правил дорожнього руху зацікавлена особа може подати скаргу прокурору, і лише за результатами розгляду скарги прокурором допускається подання апеляції до суду. Перегляд справи судом здійснюється в порядку передбаченому Кодексом про карне провадження. Для уникнення випадків подання необґрунтованих апеляцій закон передбачає обов’язок скаржника забезпечувати скаргу гарантією в розмірі призначеного штрафу. У цьому проваджені в особи також є право подати апеляцію до Верховного суду [84, с.185].
За адміністративно-делікним законодавством Іспанії передбачено подвійний порядок перегляду рішень про застосування адміністративних санкцій: судовий та адміністративний. Адміністративний порядок здійснюється в строки, порядку, на підставах та в порядку визначеному Законом «Про правовий режим публічної адміністрації та загальне адміністративне провадження» від 1992 року. Судовий перегляд актів адміністрації, в тому числі стосовно санкцій, здійснюється згідно із положенням Судового порядку, але з урахуванням тих критеріїв оцінки законності рішень публічної адміністрації, визначених в названому законі [81, с.170].
В адміністративно-делікному законодавстві Італії превалює судовий порядок оскарження рішення адміністративного органу про застосування стягнення, який здійснюється загальним судом. При цьому можливе виключення з правил такого порядку при якому зацікавлена особа подає протест на рішення адміністративного органу про застосування адміністративного стягнення до карного суду першої інстанції протягом 30 діб з моменту її повідомлення про прийняття наказу-постанови, і карний суд в порядку карного провадження переглядає справу у таких випадках: коли призначена штрафна санкція складає більше ніж тридцять мільйонів лір, або коли застосовано більш важку адміністративну санкцію, наприклад, позбавлення права керування транспортним засобом чи арешт [81, с.169].
Схожим є порядок перегляду справ про адміністративні проступки в законодавстві Австрійської Республіки, відповідно до якого постанови про покарання, прийняті в загальному проваджені, підлягають оскарженню тільки до незалежних адміністративних сенатів, які існують в кожній федеральній землі. Рішення адміністративних сенатів є остаточним та не може переглядатися в суді. Позитивним надбанням такого порядку є те, що процедура розгляду апеляції може мати як спрощений так і ускладнений характер, що залежить від ступеня суспільної шкідливості діяння та розміру санкції, яка передбачена за його вчинення та якості дослідження доказів у справі, здійсненого органом, який застосував санкцію. Так, якщо скаржник звертаючись до суду мотивує свою позицію необхідністю зменшення штрафної санкції, передбаченої за вчинене ним діяння, суд може переглянути справу у спрощеному усному порядку без виклику свідків, залучення додаткових доказів та проведення додаткової судової перевірки. Однак, якщо скарга містить мотивацію щодо заміни більш тяжкого стягнення на менше (інше) стягнення перегляд справи здійснюється у повному обсязі з обов’язковим викликом обвинуваченого [85, с.154].
Закон «Про право адміністративних покарань» Швейцарської конфедерації передбачає можливість оскарження постанови про адміністративне покарання за допомогою заперечення, яке подається протягом 30 дній до суб’єкту, який ухвалив цю постанову: федерального органу управління, органу поліції та інших органів, наділених публічно-правовими повноваженнями, які в свою чергу направляють їх до розгляду судом. До того ж суд, який розглядає заперечення при потребі, тобто при наявності ново виявлених обставин, які обтяжують відповідальність порушника, може призначити суворіше покарання, яке оформлюється у формі розпорядження [81, c.159]. Відмінністю ж вітчизняного законодавства, є те, що норма ст. 294 КУпАП заперечує можливість прийняття органом адміністративно-деліктної юрисдикції, який переглядає справу про адміністративне правопорушення постанови про посилення вже застосованих мір адміністративної відповідальності.
Французьке адміністративно-делікне законодавство є несистематизованим і засновується на великій кількості галузевих законодавчих актів, однак характеризується досить деталізованою процедурою притягнення до адміністративної відповідальності, яка передбачає належне забезпечення права особи участі в проваджені, надані доказів у справі та захист її інтересів. Прийняті рішення можуть оскаржуватись заінтересованими особами до трибуналів або фінансових судів (щодо порушення у податковій чи митній сфері). Але крім судового оскарження особи мають право подавати скарги до самих адміністративних органів, які прийняли відповідне рішення, що свідчить про досить високий рівень довіри суспільства до органів адміністративно-деліктної юрисдикції [81, с.161].
Вся работа доступна по Ссылке
