Особливості перегляду справ про адміністративні правопорушення у апеляційному порядку

          Як було зазначено в попередньому розділі роботи, оскарження постанови суду у справі про адміністративне правопорушення до вищестоящого суду (апеляційного суду) є способом перегляду постанови у справі про адміністративне правопорушення.          Апеляція є одним із основних засобів реалізації громадянами свого конституційного права на судовий захист у національній судовій системі, перевірки законності та обґрунтованості винесених судових рішень [152, с.32; 153, с.13]. Тому завданням дослідження в межах даного підрозділу роботи є аналіз апеляційного порядку розгляду справ про адміністративні правопорушення та тих недоліків чинного законодавства, які перешкоджають громадянам належним чином захищати свої права, свободи та інтереси.          Юридичний термін «апеляція» походить від латинського слова, що означає «звернення, скарга» [154, с.122; 155, с.108]. Апеляція - це основний спосіб оскарження судових рішень у цивільних, кримінальних, адміністративних та інших справах, закріплений у законодавстві більшості країн світу. Запровадження інституту оскарження судових рішень відповідає міжнародним стандартам у сфері судочинства та надає право зацікавленим особам захистити свої інтереси, права та обов´язки від одностороннього, неправильного, неповного чи іншим чином неправомірного розгляду справи [156, с.36]. Довгий час при розгляді справ у сфері адміністративних правопорушень порядок апеляційного оскарження постанов, винесених судами першої інстанції, був відсутній. Натомість діяв інститут перегляду постанов самим суддею за наявності протесту прокурора, а також незалежно від наявності протесту прокурора — головою вищестоящого суду, його першим заступником або заступником. Даний порядок був передбачений ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі — КУпАП) в редакції від 17.05.2007 р. [16].          Починаючи з 17 листопада 2008 року з набуттям чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху» від 24 вересня 2008 року № 586-VI [67], такий порядок зазнав змін, згідно із якими статтю 294 було викладено в новій редакції, яка замінила існуючий протягом десятиріч наглядовий порядок перегляду постанов судів та запровадила порядок їх апеляційного перегляду (оскарження та опротестування) до апеляційного суду, рішення якого є остаточним і оскарженню та перегляду не підлягатиме.           В той же час, аналіз вказаних змін дає можливість констатувати, що порядок апеляційного перегляду постанов у справах про адміністративні правопорушення виписаний в КУпАП поверхово, без деталізації всіх тих процесуальних дій, які здійснює суд при розгляді справи. Та й сам порядок судового розгляду справи про адміністративне правопорушення, на загальних засадах якого можна було здійснювати апеляційний перегляд справ, в КУпАП не врегульований, про що йшла мова вище. Частково прогалини нормативного регулювання апеляційного розгляду справ заповнює постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1988 р. № 6 «Про практику розгляду судами скарг на постанови по справах про адміністративні правопорушення» [157]. Проте дана постанова не відповідає сучасним реаліям, оскільки не відображає останніх змін, що відбулися у чинному законодавстві. Зокрема, у постанові не враховано особливостей оскарження в порядку, встановленому КАС України; змін та доповнень, внесених до КУпАП, що стосуються апеляційного оскарження; змін, що відбулись у цивільно-процесуальному законодавстві, тощо.           У даному контексті постає питання щодо необхідності вдосконалення нормативно-процесуального регулювання порядку апеляційного оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення.          Отже, слід зазначити, що запровадження можливості апеляційного оскарження постанови суду в справі про адміністративне правопорушення має безумовне позитивне значення, оскільки відповідає загальновизнаним стандартам захисту прав і гарантування свобод людини та громадянина. Разом із тим, правове регулювання апеляційного розгляду справ про адміністративне правопорушення потребує подальшого вдосконалення та розвитку, зокрема в напрямку: 1) визначення форми, змісту апеляційної скарги та порядку її подання; 2) визначення порядку повернення апеляційної скарги апелянту, якщо вона не відповідає вимогам закону, для усунення виявлених недоліків; 3) запровадження інституту перегляду постанови у зв’язку за нововиявленими обставинами, накшталт аналогічних норм цивільного, кримінального, адміністративного судочинства; 4) встановлення чітко передбаченого порядку ведення та фіксації судового перегляду справ про адміністративні правопорушення; 5) врегулювання питань процедури відводу судді; 6) вимагають уточнення положення про повноваження апеляційного суду на наслідками розгляду справи; 7) і в цілому чіткого регулювання процедури перегляду справ про адміністративні правопорушення, винесених суд.          Перед тим як дослідити порядок апеляційного перегляду постанови в справі про адміністративне правопорушення, винесених суддею, необхідно звернути увагу на те, що на сьогодні, хоч і в загальному, але нормативно урегульовано тільки можливість подання апеляційної скарги на постанову у справі про адміністративне правопорушення, винесену місцевими судами, як судами першої інстанції, виходячи з визначеної в ст.221 глави 17 КУпАП їх адміністративно-деліктної підвідомчості; стосовно можливості апеляційного перегляду постанов у справах про адміністративні правопорушення, винесених місцевим судом в порядку адміністративного судочинства, то він не передбачений.          Справа в тому, що відповідно до ч.2 ст. 171-2 КАСУ рішення місцевого загального суду як адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності є остаточним і оскарженню не підлягає. Можна припустити, що встановлюючи норму про остаточність рішення суду та неможливість його оскарження законодавець, виходив з етимологічного розуміння поняття «апеляції» як «подання скарги», та вважає, що оскільки постанову органу (посадової особи) у справі про адміністративне правопорушення вже було оскаржено до місцевого суду в порядку визначеному КАСУ, то скаржник вичерпав своє право на її апеляційний перегляд і додаткову оцінку законності прийнято за скаргою рішення давати не доцільно [158, с.33; 159, с.150].           Однак, таке положення викликало жваву дискусію серед науковців та практиків, оскільки воно протирічить ст. 55 Конституції України, відповідно до якої «кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб» та «кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань», а також ст. 129, де визначено, що «основними засадами судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом» [56], а вочевидь порушує права громадян, гарантовані даними нормами.           Окремі з них, наприклад А.В. Кишинський, досліджуючи процесуальні засади перегляду постанов у справах про адміністративні правопорушення вказує, що нормою ч.2 ст. 171-2 КАСУ «розгляд згаданого виду справ позбавлено статусу повноцінного адміністративного процесу, адже адміністративне судочинство включає в себе можливості апеляційного, і касаційного перегляду рішень суду першої інстанції» та робить висновок, що «законодавчо із адміністративного процесу (у розумінні КАСУ) штучно виділено провадження по справах щодо перегляду постанов по справах про адміністративні правопорушення, що і дозволяє розглядати його як окрему складову адміністративно-деліктного процесу» [160, с.9]. Таким чином дуалістичний підхід нормативно-правового регулювання провадження щодо оскарження постанов у справах про адміністративні правопорушення в нормах як КУпАП так і КАСУ, про що було неодноразово зазначено вище, породжує чергову проблему. Так, ст. 294 КУпАП передбачає можливість і порядок оскарження постанови судді у справі про адміністративне правопорушення особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником або прокурором до апеляційного суду, дослідження якого буде здійснено нами в наступному підрозділі роботи. В той же час нормою ч.2 ст. 171-2 КАСУ, як було зазначено вище, заперечно можливість оскарження рішення місцевого загального суду як адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності в апеляційному порядку. У зв’язку з цим, вважаємо, що для приведення у відповідність правових норм КУпАП і КАСУ, які регулюють однакові суспільні відносини та для забезпечення рівних можливостей осіб на оскарження прийнятого судом рішення у справі про адміністративне правопорушення, доцільно уніфікувати порядок апеляційного і касаційного перегляду таких рішень, шляхом виключення ч.2 ст. 171-2 КАСУ.          Наразі, відповідно до ч. 2 ст. 287 КУпАП, постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржена в порядку, визначеному КУпАП, до апеляційного суду. Відповідно до змін, внесених до КУпАП, ст. 294 визначено, що «постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 32 цього Кодексу, а також постанов, прийнятих за результатами розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 185-3 цього Кодексу».           Законодавець чітко окреслив коло суб’єктів, наділених правом апеляційного оскарження. Зокрема, постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, прокурором протягом десяти днів з дня винесення постанови.           Апеляційна скарга, протест прокурора, подані після закінчення цього строку, повертаються апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.          

Вся работа доступна по Ссылке