Господарська сфера як об’єкт адміністративно-правової охорони та захисту

          Проведення у державі політичних, економічних або соціальних реформ об’єктивно викликає перебудову суспільних відносин у всіх сферах життя. Ці процеси знаходять своє відображення у різних сферах правового регулювання таких відносин, в тому числі і у сфері правової охорони та захисту суспільних цінностей. Економічні реформи, які проходять в Україні, розвиток підприємств різної форми власності, правове і організаційне забезпечення їх діяльності набувають дедалі більшого значення і вимагають адекватного економіко-правового впливу і правової охорони та захисту у сфері господарювання.          Проблема правового регулювання та захисту господарської сфери на сьогоднішній день є мало розробленою та дискусійною. Її коріння сягають дискусії між представниками господарсько-правової та цивілістичної концепцій, яка набула найбільшої гостроти в СРСР у 50-тих роках ХХ ст. Головною ідеєю господарсько-правової концепції було правове регулювання відносин зі здійснення господарської діяльності (так званих „горизонтальних” відносин між юридично рівноправними виробниками) та відносин щодо керівництва такою діяльністю (так званих „вертикальних” відносин між товаровиробниками та органами державної влади, наділеними відповідною державно-владною компетенцією) єдиною галуззю господарського права. Тобто, на думку науковців, які досліджують господарську сферу, цивільно-правові та адміністративно-правові методи у своїй сукупності створюють таку галузь права, як господарське.          Головними розробниками та прихильниками теорії господарського права за радянських часів були І. С. Перетерський, В. А. Краснокутський,           І. Б. Новицький, М. М. Агарков, А. В. Карасс, В. П. Грибанов та ін. Серед головних критиків вказаної теорії слід назвати О. С. Йоффе, який був яскравим та послідовним прихильником цивілістичної теорії та приватноправового характеру цивільного права. О. С. Йоффе та інші прихильники цивілістичної концепції („цивілісти”) вважали, що „горизонтальні” господарські правовідносини регулюються нормами цивільного права як приватноправові відносини, а „вертикальні” господарсько-правові відносини регулюються нормами адміністративного права як публічно-правові відносини, і немає необхідності штучно поєднувати такі види правового регулювання та створювати нову галузь права [1].           Особливої актуальності проблема виділення господарського права як самостійної галузі права набула у наші часи під час розробки та прийняття Цивільного та Господарського кодексів України. Вчені - адміністративісти до недавнього часу залишалися осторонь цієї дискусії. Однак, коли почала розроблятися проблема створення адміністративних судів та виокремлення їх юрисдикції, адміністративісти прийняли сторону цивілістичної концепції, доводячи необхідність та доцільність створення таких судів та запровадження окремого виду судочинства – адміністративного.           На сьогоднішній день проблема співвідношення цивільного та господарського права не є вирішеною остаточно. Навпаки, у зв’язку з прийняттям Господарського кодексу України (далі – ГК України), багато з положень якого дублюють положення Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), або ж навпаки, суперечать останнім, дане питання набуло актуальності. Вказана неоднозначність щодо правового регулювання господарських відносин породжує також проблеми із розумінням сутності правової охорони та захисту господарської сфери. Зокрема, визначимось із поняттям, що ж являє собою господарська сфера або сфера господарських відносин.           Ст. 1 ГК України визначає предметом правового регулювання господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання [37].          Згідно ч. 4 ст. 3 ГКУ, сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини [37]. В наступних частинах цієї статті законодавець деталізує вказані види відносин. Зокрема, під господарсько-виробничими відносинами маються на увазі майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання під час безпосереднього здійснення господарської діяльності. Під організаційно-господарськими відносинами у ГК України розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю. Під внутрішньогосподарськими – відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами. [37]           Надалі, щоб уточнити визначення сфери господарських відносин, у ст. 4 ГК України законодавець розмежовує відносини у сфері господарювання з іншими видами відносин. Таке розмежування дозволяє детальніше окреслити визначений у ст. 1 ГК України його предмет регулювання та, відповідно, деталізувати об’єкт правової охорони та захисту у господарській сфері.           З урахуванням зазначеного, об’єкт правової охорони та захисту у господарській сфері можна визначити як суспільні відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання, зокрема, господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.           Господарська сфера охороняється за допомогою різних правових методів та засобів. Це, зокрема, і цивільно-правові засоби захисту, передбачені у Розділі І Книги першої ЦК України, і, власне, господарсько-правові засоби, і засоби адміністративно-правового характеру. Що ж являє собою адміністративно-правова охорона та захист? Головними функціями права у суспільстві є регулятивна та охоронна функції, за допомогою яких право впливає на суспільні відносин з метою їх регулювання та захисту. Охоронна функція права реалізується шляхом: 1) нормативного закріплення заборони вчиняти певні протиправні діяння та санкцій за їх вчинення; 2) застосування до особи, винної у вчиненні правопорушення зазначених санкцій. Необхідно розрізняти поняття правової охорони та правового захисту. Хоча обидва поняття входять до змісту охоронної функції права, однак призначення їх різне: охоронні норми права спрямовані на закріплення та охорону існуючого позитивного стану суспільних відносин, корисного для суспільства та особи; захисні норми права спрямовані на захист порушених прав суб’єктів та їх відновлення. Тобто, охоронні відносини трансформуються у захисні під час порушення встановленого позитивного правопорядку.           Враховуючи сказане, під адміністративно-правовою охороною можна розуміти впорядкований адміністративно-правовими нормами позитивний статичний стан суспільних відносин, який забезпечується нормативним закріпленням адміністративно-правових санкцій за вчинення адміністративних правопорушень. У випадку, якщо засобів адміністративно-правової охорони недостатньо і відбулося порушення прав суб’єктів адміністративно-правових відносин, тоді застосовуються заходи адміністративно-правового захисту, які являють собою застосування до особи, яка вчинила адміністративний делікт, адміністративно-правових санкцій, передбачених адміністративно-правовими нормами.          

Вся работа доступна по Ссылке