Джерела правового регулювання адміністративно-господарських санкцій

          Проведений огляд чинної нормативної бази свідчить про те, що формулювання терміну ,,адміністративно-господарські санкції” у законодавстві практично не застосовується. Винятки становлять лише нижче наведені акти:          1) У Постанові Кабінету Міністрів України ,,Про реалізацію статтей 19, 20 ЗУ ,,Про основи соціальної захищеності інвалідів” № 70 від 31.01.2007 р. [105] адміністративно-господарськими санкціями визначено суму, яка підлягає до оплати установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями, громадськими організаціями інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю (окрім тих, що повністю утримуються за рахунок державного чи місцевого бюджетів) до відповідного відділення Фонду соціального захисту інвалідів за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.          2) У ЗУ ,,Про внесення змін до Закону України ,,Про якість та безпеку харчових продуктів та продовольчої сировину” № 2809-IV від 06.09.2005 р. [106] ст. 12 визначені наступні види адміністративно-господарських санкцій: а) відбір санітарним або ветеринарним інспектором зразків небезпечних або непридатних до споживання продуктів без надання компенсації власнику; б) видача припису про тимчасову заборону обігу такого харчового продукту або іншого об’єкта санітарних заходів; в) видача головним державним інспектором ветеринарної медицини чи його заступником постанови про вилучення небезпечного об’єкта з використання або обігу та зобов’язання власника знищити цей об’єкт.          3) У Положенні про Державну інспекцію України з питань захисту прав споживачів, затвердженому Указом Президента України № 465/2011 від 13.04.2011 р. вказано, що цей орган державної влади для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку застосувати адміністративно-господарські санкції. Так, у п. 6 Положення передбачено наступні заходи, які можемо віднести до їх числа: а) заборону суб’єктам господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, реалізацію споживачам продукції у разі відсутності визначених Законом документів та сертифікатів, а також у разі неможливості встановити строк придатності продукту; б) припинення суб’єктами господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, реалізації та виробництва продукції, що не відповідає вимогам нормативно-правових актів та нормативних документів; в) тимчасове припинення діяльності суб’єктів господарювання сфери торгівлі (секцій, відділів) і послуг, у тому числі ресторанного господарства, складів підприємств оптової і роздрібної торгівлі та організацій, незалежно від форми власності, що систематично реалізують товари неналежної якості, порушують правила торгівлі та надання послуг, умови зберігання і транспортування товарів, до усунення виявлених недоліків; г) заборона випуску і реалізації продукції, яка підлягає обов’язковій сертифікації, але не пройшла її в установлені строки, або яка підлягає іншій обов’язковій процедурі підтвердження відповідності, але щодо якої немає документа про відповідність, а також продукції, виробництво якої проводилося без ліцензії, якщо її одержання передбачено законодавством; д) запровадження у суб’єкта господарювання в установленому порядку особливого режиму прийняття продукції в разі систематичного порушення технічних регламентів, стандартів, норм і правил, додержання яких, відповідно до законодавства, є обов’язковим, під час її випуску або реалізації [107].          4) У ст. 6 ЗУ ,,Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України” № 2479-VI від 13.10.2010 р. [108] зазначено, що до кола повноважень Комісії входить право приймати рішення про застосування адміністративно-господарських санкцій у вигляді штрафів до суб’єктів природних монополій та суб’єктів господарювання на суміжних ринках у випадках і розмірах, встановлених Законом.          До кола нормативно-правових актів, що є джерелами правового регулювання адміністративно-господарських санкцій, варто віднести ГКУ та ПКУ, а також ЗУ, якими регулюються суспільні відносини у сфері ведення господарської діяльності.          Варто погодитись із думкою багатьох сучасних науковців-адміністративістів, роботи яких було розглянуто вище, про те, що ГК України є фактично першим законодавчим документом, котрий офіційно визначає характер адміністративно-господарських санкцій та таким чином визнає адміністративну відповідальність юридичних осіб. Згідно із ч. 1 ст. 238 гл. 27 ГК України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, до суб’єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції. Цим Кодексом встановлено 10 видів адміністративно-господарських санкцій. Проте їх перелік не є вичерпним: у ч. 2 ст. 238 ГК України зазначено, що види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування можуть визначатися іншими законодавчими актами.          Так, застосування санкцій, які за своїм характером є адміністративно-господарськими, передбачено у ЗУ,, Про захист економічної конкуренції”, ,,Про боротьбу з недобросовісною конкуренцією”, ,,Про державну податкову службу в Україні”, ,,Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні”, ,,Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, ,,Про банки і банківську діяльність”, ,,Про природні монополії”, ,,Про електроенергетику”, ,,Про ліцензування певних видів господарської діяльності” та ряді інших.          Вивчення означених законів є необхідним завданням з огляду на потребу в узагальненні та класифікації нормативної бази, яка стосується адміністративної відповідальності юридичних осіб в умовах відсутності єдиного кодифікованого документа, присвяченого регулюванню даного виду суспільних відносин. Наведені нормативні акти містять відомості щодо правил ведення того чи іншого виду діяльності, кола правопорушень за вчинення яких передбачено адміністративну відповідальність юридичних осіб, контролюючих органів, способів та засобів стягнення адміністративних санкцій із порушників.          Як свідчить проведений огляд, кількість суб’єктів застосування адміністративно-господарських санкцій є досить значною. Кожен із зазначених суб’єктів має свої специфічні завдання та функції, але поряд з цим кожен з них наділений повноваженнями по застосуванню низки адміністративно-господарських санкцій. Визначення кола суб’єктів застосування адміністративно-господарських санкцій дає змогу далі вести мову щодо особливостей відповідних заходів, адже, як видно, їхній перелік досить значний, що потребує дослідження правового потенціалу кожного засобу окремо в контексті їх застосування відповідними державними органами.          У значній частині законодавчих актів, які регулюють відносини у тій чи іншій публічній сфері за контролюючими органами, суб’єктами владних повноважень, законодавець залишає право на накладення (застосування стягнення) штрафних санкцій.          Відповідно до ЗУ ,,Про захист економічної конкуренції” Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення у справах про недобросовісну конкуренцію наділено правом приймати обов’язкові до виконання рішення, зокрема, про накладення штрафів та вилучення товарів із неправомірно використаним позначенням та копій виробів іншого господарюючого суб’єкта. Рішення про накладання штрафів у розмірах понад чотириста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян приймається виключно Антимонопольним комітетом України на його засіданнях. Рішення про вилучення товарів із неправомірно використаним позначенням та копій виробів іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) підлягає виконанню у порядку, встановленому для виконання судових рішень [109].          Розділом 8 ЗУ ,,Про захист економічної конкуренції” встановлено відповідальність за вчинення суб'єктами природних монополій порушень, пов’язаних із зловживанням монопольним становищем на ринку та інших порушень законодавства. До числа таких заходів відноситься стягнення органами Антимонопольного комітету штрафів, передбачене ст. 251 ГК України і ст. 52 Закону ,,Про захист економічної конкуренції”. Згідно зі ст. 52 вказаного Закону органи Антимонопольного комітету України накладають штрафи на об'єднання, суб'єкти господарювання: юридичних осіб; фізичних осіб; групу суб'єктів господарювання – юридичних та/або фізичних осіб, що відповідно до ст. 1 Закону визнається суб'єктом господарювання, у випадках, передбачених ч. 4 ст. 52 Закону [109].          

Вся работа доступна по Ссылке