Зарубіжний досвід правового регулювання застосування адміністративно-господарських санкцій і перспективи його використання в Україні

          Аналізоване поняття носить, системний характер і традиційно розглядається як складова частина таких понять, як юридична відповідальність, правовий державний примус, адміністративний примус, адміністративна відповідальність [172, с. 44]. Видається, що найбільш суттєвими класифікаційними ознаками є самостійність реалізації заходів і послідовність їх застосування. За цими критеріями можна виділити підсумкові заходи та заходи допоміжного, проміжного призначення, а також заходи, які застосовуються в першу чергу, і заходи, що вирішують справу по суті.           Залежно від цілей застосування та внутрішнього змісту виділяють запобіжні заходи та штрафні санкції. Стосовно останньої класифікаційної групи заходів державного примусу слід сказати, що деякі автори виділяють ці заходи як єдині, якими представлений весь примус [173, с. 30]. Запобіжні заходи застосовуються з метою припинення правопорушень, запобігання їх подальшому збільшенню шкідливим наслідкам і майже у всіх випадках для відновлення законності. За логікою свого застосування вони є початковими заходами впливу, за допомогою яких держава реагує на вчинене правопорушення. Стягнення (штрафні санкції) застосовуються з метою усунення негативних явищ з життя суспільства, забезпечення такого порядку, при якому буде невигідно знову здійснювати правопорушення самим правопорушником та іншими особами. Заходи стягнення характеризуються як підсумкові, самостійні санкції [174, с. 174].           Державний примус не вичерпується запобіжними заходами та покаранням, у науці виділяють примусові заходи, які застосовуються не за правопорушення і заходи відновного характеру (заходи захисту) [175, с. 131]. Важливе значення має виділення заходів процесуального забезпечення, які передують застосуванню стягнень [176, с. 202].          Важливо відзначити, що „відмінна риса юридичної відповідальності – це прийняття санкцій, які мають переважно штрафний характер„ [177, с. 346]. Це означає, що „правопорушник зобов'язаний прийняти правову шкоду, яка для нього настала, і в цьому сенсі зазнавати відомі обмеження особистого, майнового чи організаційного порядку„ [177, с. 347].          Юридична відповідальність також полягає в оцінці державою вчиненого правопорушення та завжди висловлює осуд, засудження самого діяння та особи, яка до цього причетна. Саме штрафні санкції висловлюють сутність юридичної відповідальності, відновлювальні ж заходи Петров М. П. не відносить до змісту цього поняття з таких причин:          1. Відновлювальні заходи не завжди є вираженням державного осуду правопорушника. Наприклад, за приховування або заниження прибутку стягується вся сума прихованого або заниженого прибутку і штраф в розмірі тієї ж суми. Тут стягнення суми прихованого або заниженого прибутку виступає як відновлювальний захід, але очевидно, що в якості міри відповідальності передбачено штраф, тому що саме він є виразом осуду дій винного суб'єкта, бо накладає на нього додатковий обов'язок.           2. Відновлювальні санкції застосовуються на будь-якій стадії розгляду справи, не завжди вимагають відповідної процедури їх застосування і, нарешті, вони можуть не застосовуватися, тобто щодо цих санкцій не діє принцип невідворотності відповідальності. Ці заходи можуть застосовуватися на розсуд, про що свідчить практика роботи, наприклад, Центрів санітарно-епідеміологічного нагляду.           Тому юридичною відповідальністю слід вважати застосування уповноваженими органами до осіб, що здійснили правопорушення, заходів, які носять державно-примусовий характер, а саме штрафних (каральних) санкцій, на основі норм і в порядку, встановленому законом [204] .           У сучасних російських умовах спостерігається помітне підвищення значення заходів адміністративно-правової охорони суспільних відносин, тим більше тих відносин, де суб'єктами виступають підприємці. Заходами, що застосовуються з причини державної необхідності до підприємців, є такі, як реквізиція, призупинення робіт і навіть закриття підприємства; вилучення вогнепальної, холодної зброї, радіоактивних речовин і військової техніки, призупинення діяльності громадських організацій та інші [178]. Слід зауважити, що чинне законодавство дає можливість застосовувати такі заходи запобіжного характеру як призупинення будівництва або, наприклад, зупинення реалізації продукції.          Нерідко застосовуються законодавчо встановлені відновлювальні санкції: приписи про усунення виявлених порушень, наприклад, про поділ юридичної особи по антимонопольному законодавству; вимога відшкодувати заподіяні санітарним правопорушенням збитки і додаткові витрати медичних та інших установ на лікування та дезактивацію екологічно небезпечної обстановки по санітарному законодавству та інші заходи подібного характеру [179, с. 74; 180, с. 402].           Заходи процесуального забезпечення також відомі законодавству про відповідальність у сфері підприємницької діяльності. Так, відповідно до Кодексу про адміністративні правопорушення (КпАП) Російської Федерації (РФ), до них можуть застосовуватися вилучення предметів, товарів, транспортних засобів, документів і т. д. [181]. Здійснивши аналіз КоАП РФ, ми дійшли висновку, що адміністративна відповідальність у сфері господарювання визначена в ньому як різновид юридичної відповідальності. Якщо ми уважно розглянемо порядок застосування адміністративної відповідальності у сфері господарської діяльності, то дійдемо висновку, що цей порядок має аналогічні ознаки, які притаманні іншим видам юридичної відповідальності. Серед них найважливіше місце у сфері господарської діяльності займає цивільно-правова. Цивільні делікти „посягають на права і інтереси окремих, конкретних осіб та організацій, які виступають від власного імені і не володіють владними повноваженнями„ [182, с. 257]. Звідси компенсаційний характер майнової цивільно-правової відповідальності, що визначається як примусовий вплив на майнову сторону порушника з метою захисту охоронюваних законом суб'єктивних прав одного з рівноправних суб'єктів. Звідси ж виникає властивий цивільно-правовій відповідальності принцип диспозитивності. Компенсаційний характер відповідальності полягає у вимозі відшкодування збитків, компенсації моральної шкоди, виплати неустойки [183].           Відмінними рисами адміністративної відповідальності від цивільно-правової є каральний характер як наслідок вчиненого правопорушення суб'єктом господарювання.          

Вся работа доступна по Ссылке