Чинники злочинності неповнолітніх у країнах ЄС (на прикладі Англії та Уельсу, ФРН, Франції, Італії)
Слід визнати, що проблема кримінологічної детермінації злочинності неповнолітніх залишається дотепер невирішеною, у тому числі в європейській теорії та практиці. Тому, враховуючи плюралізм поглядів різних науковців на причини цього виду злочинності, на наш погляд, перед безпосереднім аналізом чинників європейської підліткової злочинності необхідно визначитися з деякими методологічними аспектами побудови дослідження, що стосуються:
– вибору конкретних країн-членів ЄС, відповідний вид злочинності яких буде досліджуватися;
– обрання певного критерію класифікації детермінантів сучасної європейської злочинності неповнолітніх;
– виокремлення детермінантів за силою їх продукування;
– визначення джерел отримання інформації про чинники підліткової злочинності.
На наш погляд, вивчення чинників злочинності неповнолітніх має передусім стосуватися тих європейських держав, у яких рівень цього виду злочинності є значним та в яких органами кримінальної юстиції розробляються й упроваджуються нові форми і стратегії її запобігання. Такими країнами є Англія та Уельс, ФРН, Франція, Італія – члени Євросоюзу з найбільшим рівнем злочинності, у тому числі неповнолітніх.
Відповідь щодо розв’язання наступного методологічного аспекту цього дослідження можна знайти в матеріалах Другого європейського конгресу з питань підліткової делінквентності, що відбувався протягом 4–6 листопада 2008 р. у Франції (м. Ліон). Учасники заходу (відомі європейські кримінологи, віктимологи, голови провідних наукових та навчальних установ, керівники правоохоронних органів та ін.) дійшли висновку, що детермінанти злочинності неповнолітніх є в цілому ідентичними та аналогічними в усій Європі, за деяким незначними винятками . Отже, критерій класифікації чинників цього виду злочинності може бути більш-менш єдиним. У зв’язку із цим вважаємо за доцільне надати класифікацію чинників сучасної європейської підліткової злочинності за критерієм сфери соціалізації неповнолітніх з урахуванням особливостей в окремих європейських країнах.
Щодо виокремлення лише чинників, які продукують (причини) чи/та які зумовлюють (умови) існування та подальшого відтворення підліткової злочинності, то в цьому випадку, на наш погляд, необхідно звернутися до матеріалів досліджень європейської злочинності неповнолітніх, які проводились авторитетними міжнародними інституціями, до когорти яких із впевненістю можна віднести ООН. Як відомо, кожні п’ять років ця організація проводить спеціальні форуми – конгреси із запобігання злочинності і кримінального правосуддя (до 2005 р. мали іншу назву), на яких, окрім іншого, обговорюється стан, подальші перспективи протидії, а також методологічні питання підліткової та молодіжної злочинності. Так, на Сьомому конгресі ООН із запобігання злочинності та поводженню з правопорушниками (Італія, м. Мілан, 26 серпня – 6 вересня 1985 р.) у робочому документі «Молодь, злочинність і правосуддя: дослідження злочинності неповнолітніх» зверталась увага на проблему концепції причин підліткової злочинності.
Автори цього документа визнають, що в ході аналізу чинників розглядуваного виду злочинності неможливо врахувати всі сучасні позиції та підходи європейських учених щодо взаємозв’язку об’єктивних і суб’єктивних, зовнішніх і внутрішніх, ендогенних та екзогенних детермінантів. Більше того, укладачі матеріалів погоджуються з тим, що існує різниця у злочинності неповнолітніх як окремого негативного явища і виду злочинності та конкретного злочину, що вчинений підлітком. Іншими словами, наголошується на відмінності причинового комплексу злочинності неповнолітніх на особливому та одиничному рівні (згідно із системним підходом). Разом із тим, відзначається той факт, що чинники злочинності та окремого злочину можуть збігатися та мати однаковий характер. Нарешті, проводиться порівняння так званих сильно- та слабкодіючих чинників злочинності. Із цього приводу підкреслюється, що такий поділ є умовним, оскільки головні, найбільш продукуючі (сильнодіючі) чинники в окремих випадках можуть відігравати незначну детермінуючу роль і навпаки . У зв’язку із цим нами будуть аналізуватися найбільш поширені в ЄС детермінанти злочинності неповнолітніх, які є найбільш продукуючими та найчастіше містяться в законодавчих, наукових і публіцистичних джерелах.
Останній методологічний аспект, як зазначено вище, стосується джерел відомостей про чинники сучасної європейської підліткової злочинності. Цю інформацію можна отримати: з офіційних законодавчих і програмних, як загальноєвропейських, так і національних, документів країн-членів ЄС; шляхом аналізу та узагальнення спеціальних оглядів ООН про детермінанти злочинності неповнолітніх протягом останніх десятиліть, а також, звичайно, із вивчення спеціальної літератури західних та вітчизняних науковців.
Отже, розглянемо докладніше чинники злочинності неповнолітніх у країнах ЄС, спираючись на критерії сфери соціалізації підлітків . Відзначимо, що цей критерій обрано ще й тому, що на великому впливі різних сфер соціалізації на поведінку людини, особливо підлітка, наголошується як у європейських, так і вітчизняних літературних джерелах. Фактично, цю ідею, але у своєрідний спосіб, висловив відомий соціолог Н. Дж. Смелзер. Ним виділено низку так званих агентів соціалізації, тобто певних осіб, що істотно впливають на особистість кожного неповнолітнього. На його думку, це – батьки, друзі, вихователі, вчителі, начальники, ЗМІ . Іншими словами, це своєрідні віддзеркалювачі різних сфер соціалізації підлітка.
Більше того, на значущості й важливості вказаних сфер соціалізації в продукуванні злочинності неповнолітніх наголошується у спеціальних європейських законодавчих джерелах, зокрема резолюції Європарламенту від 21.06.2007 р. щодо підліткової делінквентності, ролі жінок, родини та суспільства .
Деякими науковцями уточнюється, що соціалізація індивіда, його моральне формування зумовлені дією кількох чинників: 1) досвідом у царині праці, культури, соціального спілкування і поведінки; 2) матеріальними та духовними рисами конкретного соціуму, в якому відбувається соціалізація конкретної людини; 3) конкретним змістом сімейних, побутових, виробничих та інших соціальних зв’язків та відносин, що складають особистий життєвий досвід індивіда (неповнолітнього).
