Загальні положення європейської теорії запобігання злочинності неповнолітніх

          Центральним елементом предмета кримінологічної науки, а також, відповідно, будь-якого кримінологічного дослідження, присвяченого питанням вивчення конкретного виду злочинності, виступає, звичайно, запобігання злочинності. І це не дивно, бо всі інші складові – особистість злочинця, детермінація злочинності, жертва злочинів – мають усе ж таки «обслуговуючий» характер. Це пояснюється тим, що всі відомості, які отримуються в ході вивчення зазначених елементів, спрямовані на вироблення вчасних, науково обґрунтованих і дієвих заходів щодо запобігання злочинності та її проявам, іншими словами, на досягнення кінцевої та головної мети кримінологічного дослідження.           У свою чергу, перед безпосереднім розглядом блоку знань про запобігання злочинності необхідно звернути увагу на конкретні проблеми його теоретичних положень (особливо це стосується порівняльних досліджень, тим більше злочинності неповнолітніх), що охоплюють: – з’ясування особливостей, насамперед, термінологічного апарату західної кримінології в розумінні змісту діяльності щодо запобігання злочинності, його відмінності від сучасної української кримінологічної теорії;          – визначення змісту поняття «запобігання підлітковій злочинності в державах-членах ЄС»; – окреслення вимог до європейської політки у сфері запобігання зазначеному виду злочинності;          – характеристику об’єктів та суб’єктів запобіжного впливу під час запобігання злочинності неповнолітніх в Європі;          – класифікацію запобіжних заходів.          Як відомо, в пострадянській кримінології взагалі та в українській зокрема вживається чимало термінів, що позначають діяльність із перешкоджання злочинам: «боротьба», «профілактика», «контроль», «протидія», «запобігання» та ін. Кожен з учених намагається по-своєму дати аргументи на користь використання «власного» терміна та критикує термінологічний апарат своїх опонентів. Однак це призводить до витрачання нераціональної «наукової енергії» на вирішення, на нашу думку, другорядних, хоча й загальнотеоретичних завдань кримінологічної науки, для якої першим із таких завдань є вироблення ефективних заходів запобігання тому чи іншому виду злочинності. Ми не будемо аналізувати та групувати різні підходи науковців, оскільки, по-перше, це не є предметом даного дослідження; по-друге, це вже було здійснено в інших наукових працях . По-третє, в українській кримінології термін «запобігання» вже став усталеним, родовим; він охоплює всі напрями й види діяльності різних суб’єктів із приводу протидії злочинності . У цьому зв’язку підтримаємо позицію тих правників, які слушно зауважують, що має йтися лише про домовленість учених та практиків про те, яка діяльність охоплюється тим чи іншим поняттям .          На відміну від достатньо складного термінологічного апарату української кримінологічної науки, сучасна західна кримінологія в цьому плані набагато «простіша». В ній відсутня так звана боротьба термінів, пов’язаних із поняттям «запобігання» злочинності . Як відзначають спеціалісти в галузі порівняльної кримінології, для позначення діяльності із запобігання, профілактики, відвернення, оберігання суспільства від злочинних посягань в Європі загалом використовується один термін – «превенція» – (від англ. – prevention), що об’єднує всі вказані значення цього слова, які розглядаються як синонімічні . Іншими словами, термін «prevention» у розумінні сучасних західних кримінологів у повному обсязі відповідає значенню терміна «запобігання» в розумінні вітчизняних науковців.           Щодо самого визначення цього поняття та надання йому певного змісту, то існує певна особливість, що полягає в існуванні кількох загальноєвропейських нормативно-правових актів, які приймалися в різні часи та в яких містяться його визначення. Так, відповідно до спільного Плану дій Європейського Союзу щодо боротьби з організованою злочинністю 98/733/JHA від 21.12.1998 р. під запобіганням злочинності розуміється діяльність, що сприяє зменшенню злочинності як соціального феномену і кількісно, і якісно завдяки постійним і структурованим заходам співробітництва або через спеціальні ініціативи. Воно може бути спрямоване на зменшення можливостей учинити злочин, на поліпшення соціальних чинників, що породжують злочини, інформування й захист жертв .          Згідно з визначенням Ради ЄС від 28.05.2001 р. запобігання злочинності є діяльністю, що охоплює всі заходи, які сприяють скороченню злочинів, а також зменшенню відчуття небезпечності (небезпеки) у громадян за допомогою утримання від злочинних дій або через політику втручання, спрямовану на зменшення можливостей для вчинення злочинів, а також через впливи на причини злочинності .           В іншому європейському нормативно правовому акті – Рекомендації № Rес (2003) 21 Комітету Міністрів Ради Європи країнам-членам від 24.09.2003 р. «Про співробітництво в області запобігання злочинам» – останнє визначається як втручання в причини злочинних діянь та відповідних проблем із метою зменшення ризику їх вчинення, а також оцінка серйозності їх потенційних наслідків .          



Вся работа доступна по Ссылке