Досвід запобігання злочинності неповнолітніх країн ЄС: критичний аналіз та шляхи імплементації в українське законодавство і практику

          Як відомо, будь-яка діяльність, особливо у сфері соціальних процесів, що часто має динамічний, змінюваний або нестабільний характер, містить як позитивні, так і негативні аспекти. До цього цілком можна віднести діяльність багатьох суб’єктів запобігання злочинності неповнолітніх у європейських країнах, про яку переважно прийнято говорити «у білих фарбах», свідомо ігноруючи чи принаймні не звертаючи уваги на її недоліки та певні вади. Вони, безперечно, існують, і на них слід звернути увагу, зважаючи на факт уже розпочатого процесу запровадження в Україні системи ювенальної юстиції та зміни загального вигляду й підвалин протидії підлітковій злочинності. Розгляд у попередньому підрозділі цієї роботи позитивного, вдалого, успішного, ефективного досвіду країн ЄС щодо запобігання злочинності неповнолітніх, запозичення якого видається актуальним для сьогодення України, дає підстави також і для аналізу маловідомого для багатьох людей, особливо неправників, боку ювенальної юстиції.           Перше, на що слід звернути увагу при розгляді цього питання, – це визначення деяких причин, через які понад століття тому ювенальна юстиція була запроваджена. До речі, цей аспект висвітлюється достатньо рідко в спеціальних дослідженнях. Вважається, що робота багаторівневого правосуддя у справах неповнолітніх спрямована виключно на захист прав неповнолітніх злочинців та правопорушників, поновлення майнових, моральних та інших прав і законних інтересів потерпілих. Однак, якщо досконало проаналізувати зміст та історію ювенальної юстиції загалом та відновного правосуддя в Європі зокрема, можна зробити висновок, що вся система запобігання підлітковій злочинності (як, до речі, і дорослої) та різні державні, муніципальні, громадські органи діють в одному напрямку. Причина цього криється в сутності капіталістичних ринкових відносин здебільшого західних країн і полягає в отриманні якнайбільшого прибутку, в тому числі за рахунок зменшення державних витрат на утримання тих чи інших органів влади, невід’ємною частиною яких є органи ювенальної юстиції. Тобто виходить, що утримання злочинця, зокрема неповнолітнього, в установі виконання покарань, наприклад, закритого типу, є обтяжливим для державної скарбниці і стає тягарем для інших громадян, за рахунок сплати податків яких уся правоохоронна і пенітенціарна системи існують і виконують поставлені перед ними завдання.           Доказом цьому можуть бути кілька цифр. Наприклад, у Великій Британії наприкінці 90-х рр. минулого століття середній кошторис утримання засудженого становив (у фунтах стерлінгів): у в’язниці – 2 190 на місяць; у денному центрі для осіб до 21 року – 120; при здійсненні пробації – 105; на громадських роботах – 100; при здійсненні нагляду – 80. У Швеції, в’язнича система якої визнана найдосконалішою в Європі (через комфортабельність умов утримання засуджених і різноманітні зручності), витрати на утримання одного ув’язненого в день становлять (у дол. США): у закритій в’язниці – 180; у відкритій – 120; у слідчому ізоляторі – 235; при здійсненні пробації – 12 .          Таким чином, ні в якому разі не применшуючи актуальність та кримінологічну значущість альтернативних позбавленню волі санкцій, слід наголосити (не зміщуючи при цьому акцентів, як це здебільшого робиться прихильниками ювенальної юстиції), що, на наш погляд, основна перевага цієї системи знаходиться в економічній площині. Для України зменшення витрат на утримання неповнолітніх злочинців набуває важливого значення, оскільки за нинішніх умов бюджетних коштів не вистачає навіть на більш необхідні соціальні програми. Зекономлені кошти можуть бути спрямовані на підтримку мережі дитячих клубів, гуртків, спортивних секцій, бібліотек, музеїв тощо, яких так бракує, особливо в сільській місцевості.          У вивченій нами літературі звертається увага на деякі недосконалості ювенальної юстиції, які виражаються і в такому:           а) «в європейських країнах законодавчо регламентована можливість позбавлення батьківських прав, передача дітей на усиновлення, розміщення в спеціальні «виховні» установи. Статистика свідчить, що лише 10 % вихідців із дитячих притулків адаптуються в суспільстві, решта – поповнюють лави наркоманів, злочинців або закінчують життям самогубством» ;          б) складається враження, що на обмеження різних варіантів так званої відхиленої поведінки підлітків (алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, проституція) у деяких європейських країнах приділяється недостатня увага, що пояснюється забезпеченням прав дитини відповідною Конвенцією про захист прав дитини;           в) неповнолітні делінквенти відчувають безкарність за вчинені злочини, оскільки застосування нев’язничних видів покарань складає своєрідне ядро ювенальної юстиції (у Франції,          наприклад, у 2008 р. із 218 тис. неповнолітніх правопорушників за ґратами опинилося лише 3 тис. осіб (1,3 %). Останні знаходяться в установах виконання покарань у середньому 3 місяці); г) у деяких випадках європейська модель правосуддя у справах неповнолітніх може породжувати в дітей «синдром Павлика Морозова» , оскільки вони ігноруватимуть інтереси власної родини заради задоволення своїх потреб та реалізації державної концепції тотального соціального контролю.           Європейськими ювенологами достатньо ліберально трактується поняття фізичного та психічного насильства. У багатьох країнах ЄС законодавчо закріплена заборона на будь-яке фізичне насильство, навіть легкий ляпанець. Наприклад, в Англії батьки не мають права позбавити дітей так званих кишенькових грошей, а навпаки – зобов’язані з певного віку давати визначену суму.           Більше того, ювенальна юстиція в окремих європейських країнах занадто розширює права соціальних служб, які можуть втручатися в будь-яку сім’ю, особливо в якій панують традиційні моральні та релігійні канони. Державне заохочення дитячого свавілля природно може призвести до некерованості підлітків, психопатії, наркоманії, алкоголізму, підвищення кількості венеричних захворювань через рекламу «безпечного сексу» тощо .          Деякі дослідники, головним чином, російські, детально аналізуючи статті Конвенції про захист прав дітей, доходять сміливих висновків про те, що існує загроза подальшої руйнації прав та суспільного статусу сім’ї, обмеження можливостей для батьків виховувати своїх дітей відповідно до власних переконань, передусім релігійних. Основним механізмом перетворення зазначеного в реальність є ювенальна юстиція західного зразка. Вона являє собою систему, що має ймовірність упровадження технологій узаконеного вилучення дитини практично з будь-якої сім’ї під приводом захисту її інтересів. У межах цієї системи можуть стати нормою судові процеси дітей із власними батьками, які «обмежують їх права» .          Звертається увага також на можливі ризики подальшої ескалації корупції внаслідок безконтрольної влади ювенальних судів над родинами, що можуть бути зацікавлені у вирішенні конфлікту та поверненні дітей .          



Вся работа доступна по Ссылке