Особливості процедурних правовідносин, пов’язаних з призначенням і виплатою пенсії в разі втрати годувальника
Особа набуде право на пенсійне забезпечення в разі втрати годувальника лише у випадку встановлення фактів, які підтверджують необхідний юридичний склад. Звернення за призначенням пенсії свідчить про появу нових правовідносин, що передують матеріальним правовідносинам.
Таким чином, призначення пенсії – це процес, який втілюється завдяки регламентованим юридичним процедурам, що складають у своїй сукупності його цілісні стадії.
Діяльність територіальних органів Пенсійного фонду зі встановлення юридичних фактів для призначення пенсії має процедурний характер. Процедури визначають необхідний для призначення пенсії в разі втрати годувальника юридичний склад, на підставі чого підтверджується наявне суб’єктивне право. У результаті особі призначається вже конкретний розмір пенсії з чітко визначеним періодом, протягом якого вона буде виплачуватися.
Процедури обслуговують процес реалізації права особи на пенсійне забезпечення в разі втрати годувальника. Вони мають ефективно виконувати свої завдання, захищаючи громадянина в його правах від можливих незаконних дій державних органів. Наявність якісно розроблених процедур надає певної структурованості в процесі комунікації між територіальними органами Пенсійного фонду України та громадянами. Ці контакти вимагають відповідної системи дій, тобто втілення в життя правових норм відбувається завдяки стандартним і повторюваним діям, які можна вважати процедурними.
Процедури слід розглядати як вузлові місця, які вимагають певного впливу з метою ефективної діяльності. При цьому вони за своєю суттю не є конфронтаційними. Навпаки, у них закріплюється порядок дій у зв’язку із застосуванням компетентними державними органами відповідних правових вимог до конкретної ситуації.
Підставою виникнення процедурних правовідносин є подана заява особи про призначення пенсії разом із відповідними документами. Як зазначала В.К. Субботенко, «сама по собі заява без «необхідних документів» юридичного значення для вирішення питання по суті мати не буде» [191, с. 52].
Подання заяви громадянином визначає його як ініціативну сторону в цих правовідносинах. Реалізація суб’єктивного права особи матиме місце у випадку звернення громадянина до органів Пенсійного фонду. Якщо ж особа не напише заяву для отримання пенсії в разі втрати годувальника, її суб’єктивне право на цей вид пенсії залишиться, проте не реалізується.
Компетентний орган самостійно, без відповідного волевиявлення іншого суб’єкта не може призначити пенсію, в тому числі й у разі втрати годувальника. Необхідна початкова ініціатива заявника, а вже надалі починає виконувати свій обов’язок компетентний орган щодо розгляду поданих документів та прийняття відповідного рішення.
Існування процедурних правовідносин пов’язане з необхідністю унормовувати порядок призначення пенсій, в тому числі в разі втрати годувальника. Підставою для їх виникнення є заява фізичної особи.
Як випливає з положень Порядку, до заяви мають бути додані необхідні документи. Документами слід вважати складені у встановленому законом порядку письмові докази, які засвідчують наявність юридичних фактів для визначення права на пенсію [198, с. 9].
Так, зокрема, без встановлення фактів безвісної відсутності або оголошення померлим годувальника, особа не матиме права на пенсію. Український вчений М.Д. Ждан вважає, що «для призначення пенсії дитині у разі відсутності годувальника достатньо наявності заяви заінтересованої особи до органів міліції та заведення розшукової справи. При зверненні до органів Пенсійного фонду України про призначення пенсії дитині у разі втрати годувальника необхідно подати заяву, свідоцтво про народження дитини та копію постанови про заведення розшукової справи» [45, с. 427].
На мою думку, ця пропозиція не може бути прийнята. Дослідник фактично виводить факт втрати годувальника із системи елементів складу. Реалізація цієї спрощеної процедури звернення ставить питання про перевитрату коштів органів Пенсійного фонду України у випадку появи фізичної особи. Як зазначає М.Д. Ждан, у цьому випадку до особи, яку розшукували, «пред’являється цивільний позов про відшкодування виплачених сум пенсії в регресному порядку» [45, с. 427]. Покладення нового обов’язку на особу, яка могла в тому числі з незалежних від неї причин бути відсутньою, не можна виправдати спробою соціально захистити дітей цієї особи. До речі, викликає подив, чому науковець свій порядок звернення за призначенням пенсії не пропонує розповсюдити на усіх непрацездатних членів сім’ї.
Зрозуміло, що особа, котра зацікавлена у встановленні одного з цих юридичних фактів, не зможе отримувати пенсію в разі втрати годувальника, поки рішення суду про визнання годувальника безвісно відсутнім або оголошення померлим не набере законної сили. На мою думку, слід керуватися такими міркуваннями. Особа в силу об’єктивних та незалежних від неї обставин не могла звернутися до компетентного органу раніше дати прийняття рішення суду. Якщо особа звертається протягом 12 місяців з дати набрання рішенням суду чинності про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, пенсія, на мою думку, має бути призначена з наступного дня після дня, що настає за днем визнання годувальника безвісно відсутнім чи оголошення померлим.
Важливо підкреслити, що у Законі № 1058-IV це питання не є чітко врегульованим. Тому потрібно доповнити п. 3 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058-ІV, враховуючи, що звернення про призначення такого виду пенсії має надійти протягом 12 місяців з дня набрання чинності рішення суду.
Як зазначено у п. 18 постанови правління Пенсійного фонду України «Про затвердження змін до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 15 жовтня 2009 р. № 23-1 (далі – Постанова № 23-1) документами, що засвідчують факт перебування на утриманні непрацездатних членів сім’ї, є довідки житлово-експлуатаційних або інших організацій з місця проживання (реєстрації) або довідки органів місцевого самоврядування про перебування на повному утриманні померлого годувальника чи одержання від померлого годувальника допомоги, яка була постійним і основним джерелом засобів до існування, або про спільне проживання з годувальником на момент його смерті. У разі неможливості надати такі документи факт перебування на утриманні померлого годувальника встановлюється у судовому порядку [140].
Шляхом досудового порядку цей юридичний факт повинен знаходити своє підтвердження, як на мене, в якомога більшій кількості звернень громадян за призначенням пенсії в разі втрати годувальника. Як для працівників управлінь Пенсійного фонду України, так і для громадян украй важливо мати чітку і зрозумілу процедуру, котра якнайшвидше давала б можливість установити юридичний факт утриманства.
З аналізу наведеного п. 18 Постанови № 23-1 можна зробити висновок, що для підтвердження факту утриманства до Пенсійного фонду України за місцем проживання (реєстрації) достатньо надати одну з трьох довідок:
1) про перебування на повному утриманні померлого годувальника;
2) про одержання від померлого годувальника допомоги, яка була постійним і основним джерелом засобів до існування;
3) про спільне проживання з годувальником на момент його смерті.
Наведені у перших двох пунктах довідки фактично повторюють зміст ч. 3 ст. 36 Закону № 1058-ІV. Натомість вимога щодо надання довідки, зазначеної в останньому пункті, вперше з’явилася нещодавно – у 2008 р. При цьому найцікавішим є те, що у п. 18 в редакції Постанови від 01 грудня 2008 р. № 21-3 потреба її надання мала безальтернативний (обов’язковий) характер [133]. Іншими документами, у тому числі довідками, зазначеними вище у пунктах 1 та 2, підтвердити факт утриманства було неможливо.
Слід зазначити, що коли член сім’ї перебував на повному утриманні, то визнання утриманцем не викликає значних труднощів. Перебування на такому різновиді утримання означає всебічне та виключне задоволення годувальником матеріальних потреб особи, що претендує на цей вид пенсії. Жодних інших джерел засобів до існування, крім допомоги померлого годувальника, особа не мала, тому і виникає необхідність у цьому випадку призначати пенсію в разі втрати годувальника. Зокрема, не можна встановлювати цей юридичний факт, коли заявник сам отримував пенсію за віком. Таким чином, можна засвідчити лише факт одержання від померлого годувальника допомоги, що була постійним і основним джерелом засобів до існування.
