Поняття і суттєві ознаки дипломатичних працівників

          Чільне місце серед персоналу дипломатичної служби займають дипломатичні працівники. Стаття 1 Закону України «Про дипломатичну службу» визначає їх як державних службовців, які виконують дипломатичні або консульські функції в Україні чи за кордоном і мають відповідний дипломатичний ранг. Однак ця дефініція є далекою від досконалості, позаяк не враховує всіх основних суттєвих ознак, що характеризують указану категорію працівників дипломатичної служби. Із поняття розпочинається буття будь-якої правової норми, яка у своїй цілісності є не чим іншим, як певним понятійним інтегралом. Воно служить головним засобом узагальнення у праві, проявом переходу від казуїстичного до абстрактного регулювання суспільних відносин 98, с. 42, 43. Як справедливо наголошує А. Нащиц, «правильне визначення використовуваних у законі термінів робить зрозумілим сам текст закону, допомагає встановленню сфери його дії, з’ясуванню природи правових інститутів і тим самим забезпечує його ефективність» [99, с. 94]. «Визначення є формою існування понять. З їх допомогою юридична наука досягає понятійної точності. Вони виступають засобами розмежування й ототожнення об’єктів, які підлягають вивченню», – заявляє О.Ф. Черданцев [100, с. 48]. Поняття забезпечують однакове розуміння права, надають йому цілісності й послідовності. До того ж їх утворення й відокремлення в конкретних самостійних приписах спрощує нормативні акти, звільняє їх від протиріч, робить їх лаконічними й водночас більш насиченими за змістом, полегшує практичне застосування права. Як слушно підкреслює І. О. Биля, значення нормативних дефініцій полягає в тому, що вони (а) усувають незрозумілість нормативних правових актів, (б) значною мірою виключають можливість різного тлумачення змісту поняття при подальшій реалізації приписів, (в) підвищують ступінь формалізації законодавства й (г) забезпечують смислову повноту правових нормативів, цілісність правового регулювання, економію правової форми [101, с. 66]. Це пов’язано з ускладненням суспільних відносин, що підлягають правовому регулювання, внаслідок чого ускладнюється понятійний апарат законодавства, а також із застосуванням сучасних методів автоматизації обробки й пошуку правової інформації.          При цьому удосконалення законодавства, в тому числі й у питанні формулювання дефініцій, – не самоціль. У кінцевому підсумку його досконалість потрібна для досягнення цілком практичної мети – бути ефективним регулятором суспільних відносин. Ми солідарні з І. С. Самощенком, який визначає вдосконалення законодавства як його розвиток, у процесі якого воно піднімається на новий, більш високий рівень за своїм змістом і формою [102, с. 27]. В. М. Сирих усі властивості якості закону поділяє на 2 групи: (а) ознаки, що характеризують закон як форму (джерело) права, як нормативно-правовий акт, прийнятий законодавчим органом держави і (б) ознаки норм права, що становлять зміст закону як регулятора суспільних відносин. При цьому якість норм права як змісту закону включає її юридичні, мовні, логічні й соціальні властивості [103, с. 44-50].           Перш ніж сформулювати визначення терміна «дипломатичний працівник», з’ясуємо суттєві ознаки цієї категорії персоналу дипломатичної служби й розкриємо їх зміст. 1. Громадянство України. Статус «дипломатичний працівник» випливає з інституту громадянства, адже такими працівниками можуть бути тільки громадяни України. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про громадянство України» [104] громадянство України є правовим зв'язком між фізичною особою й державою, що знаходить свій прояв у їх взаємних правах та обов'язках. Відповідно, громадянин України – це особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому її законами й міжнародними договорами. Громадянства є стійким у часі і просторі, а це означає, що правовий зв'язок у формі громадянства виникає з дня народження людини або на підставі акта про набуття (визнання) громадянства і припиняється лише у зв'язку зі смертю людини чи з випадками втрати громадянства. Як було вже зазначено, цей правовий зв'язок не припиняється, якщо особа виїжджає за межі держави, тобто під час перебування за кордоном вона користується захистом і заступництвом з боку України.          Н. О. Армаш вбачає цілком логічною вимогу щодо наявності громадянства у претендентів на цю державну посаду, оскільки не останню роль в ефективності здійснення державної влади відіграє правовий зв’язок держави й особи представника дипломатичної служби. Певну гарантію спільності інтересів особи й держави надають вимоги щодо отримання громадянства України. Це насамперед визнання Конституції й законів України, осідлість, вільне володіння державною мовою. Інакше кажучи, якщо особа відповідає вказаним вимогам, можна з упевненістю стверджувати, що вона повністю адаптована до умов держави, має не тільки юридичний, а й соціально-культурний зв’язок з нею [105, с. 58].          У свою чергу, в разі втрати громадянства дипломатична служба особи припиняється. При припиненні громадянства України дипломатичний працівник може бути позбавлений і дипломатичного рангу, що здійснюється органом чи посадовою особою, які присвоїли ранг. 2. Прийняття Присяги державного службовця. За ст. 10 Закону України «Про дипломатичну службу» громадяни, які вперше приймаються на дипломатичну службу й раніше не перебували на державній службі, складають Присягу державних службовців такого змісту: «Повністю усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити народові України, суворо дотримувати Конституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов'язки». Відповідно до Великого енциклопедичного юридичного словника природа будь-якої присяги полягає в тому, що її складання, по-перше, є умовою набуття особою певного публічно-правового статусу, по-друге, зумовлює, як правило, юридичну відповідальність за невиконання обов'язків, які випливають із цього статусу [106, с. 725].          О. М. Ярошенко церемонію складання Присяги державного службовця називає свідченням особливого правового й соціального становища деяких посадових осіб, високого престижу професії, відповідальності присягаючих перед народом. При цьому Присяга не дає яких-небудь привілеїв, а, навпаки, покладає на осіб, які її проголошують, додаткові, передовсім морально-політичні обов’язки, і спрямована на підвищення їх почуття відповідальності [107, с. 248]. Дипломатичний працівник підписує текст Присяги, який зберігається за місцем його роботи. Про її прийняття робиться запис у трудовій книжці. Відмова працівника дипломатичної служби від складення Присяги державних службовців або її порушення є підставою припинення дипломатичної служби.          3. Виконання дипломатичних або консульських функцій. Д. М. Трошин функцію (лат. functio – здійснення, виконання) трактує як внутрішні й зовнішні зв’язки певної системи, що забезпечують її відносну стійкість і взаємодію з іншими системами [108, с. 71]. Учені-правознавці В. Г. Розенфельд та А. В. Фролов вважають, що розглядуваний термін має подвійне смислове навантаження: з одного боку, це соціальна роль органу, призначення; спрямованість на певну діяльність; з другого – сама його діяльність або напрямки одного й того ж виду діяльності, що мають свою специфіку [109, с. 69]. Функції органів державної влади – це реалізація компетенції, прав та обов’язків окремих органів відповідно до їх місця і призначення в державному механізмі й політичній системі суспільства.          

Вся работа доступна по Ссылке