Сутність взаємодії та її основні характеристики
Дослідження педагогічної взаємодії обумовлює необхідність звернення до поняття «взаємодія» як родової, початкової категорії. Ця загальнофілософська категорія відображає процеси впливу різних об'єктів один на одного, їх взаємну обумовленість, змінність стану або взаємоперехід. З цих позицій взаємодія є «... перше, що виступає перед нами, коли ми розглядаємо рухому матерію вцілому» [154]. Разом з тим, вона ж – те «останнє», що виступає перед суб'єктом, який пізнає, оскільки, за відомим виразом Ф. Енгельса [154] «...ми не можемо піти далі за пізнання цієї взаємодії саме тому, що позаду неї нічого більше пізнавати». Використання цієї категорії виступає основним методологічним принципом пізнання природних і суспільних явищ: щоб дійсно розкрити сутність того або іншого явища, необхідно виявити його закономірні зв'язки з іншими явищами. У трактуванні С. Рубінштейна [375] цей принцип пізнання широко відомий як «аналіз через синтез».
Необхідно відзначити, що поняття «взаємодія» і «зв'язок» часто співіснують в одному контексті, замінюючи один одного. Так, наприклад, в іншій цитаті з Ф. Енгельса [154] читаємо: «…вся доступна нам природа утворює деякий сукупний зв'язок тіл», а Є. Юдін [475] говорить про те, що «..людське пізнання починається з виявлення стійких, необхідних зв'язків». Введення в науковий вжиток поняття загального зв'язку належить ще Геракліту, який говорив про Логос як про «закон, за яким все тече, явища переходять одне в одне» [485, с.27]. Діалектичні уявлення, тобто уявлення про «загальний взаємозв'язок», можна знайти у Арістотеля, Платона, Канта, Гегеля і багато інших. Сучасними науковцями категорія зв'язку визначається як «взаємообумовленість існування явищ, розділених в просторі і (або) в часі» [475]. У наведеному визначенні на перший план виноситься статичність зв'язку, тобто сам факт наявності взаємообумовленості існування явищ або його відсутності. Якщо ж розглядати те, що відбувається в світі з процесуального боку, то ми з необхідністю виходимо на поняття взаємодії, яка розглядається як «...основа і умова встановлення найрізноманітніших зв'язків між об'єктами» [139].
Сучасній науці відомо безліч різних типів зв'язків-взаємодій, що проявляється в існуванні багатоманітних їх класифікацій за різними ознаками [475]. Найбільш узагальненою, на наш погляд, є класифікація наук за двома основними типами зв'язків: Об'єкт-Об'єкт і зв'язки з включеним суб'єктом – Суб'єкт-Об'єкт і Суб'єкт-Суб'єкт. У фокусі уваги педагогічної науки знаходиться взаємодія суб'єкта з навколишньою дійсністю як у якості об'єктів, так і інших суб'єктів, що позначене Б. Ломовим як «актуальне відображення» або, точніше, «психічне відображення» як його вищий рівень [259, c.140]. На думку науковця, категорію відображення нерідко «розчиняють» в категорії взаємодії і, будь-яка взаємодія розглядається як відображення. Проте, при цьому втрачається специфіка процесу відображення як взаємодії в живій природі, яка полягає в тому, що сторона, яка відображає, повинна бути іманентно активною. Іншими словами, «актуальне відображення виникає лише на рівні органічної матерії, оскільки саме для живих систем характерна активність» [259, c.140]. В умовах взаємодії в живій природі, особливо у взаємодії людей, завжди є активність обох сторін, хоча міра її прояву різна [139]. У найзагальнішому вигляді процес взаємодії суб'єкта з дійсністю може бути представлений поняттям активності [139]. Це поняття розглядатися наковцями по-різному, залежно від приналежності автора до певного теоретичного напряму. Так, біхевіористи визначають активність як механізм пристосування до середовища, розглядаючи поведінку як реакцію організму на стимули навколишнього середовища. Когнітивні психологи розглядають людину як дослідника, активність якого виявляється в тому, що він висуває робочі гіпотези про дійсність і потім перевіряє їх. У психодинамічних теоріях активність суб'єкта розглядається як компроміс між конфліктними інстанціями. Екзистенціоналісти, до яких можна віднести психологів з гуманістичними і феноменологічними поглядами, говорять про активність людини як про іманентно властиве їй прагнення до того, щоб наповнити своє життя власним персональним сенсом. У вітчизняній психологічній традиції в поняття активності людини вкладається дещо інший зміст. Під нею розуміється не активність пристосування до навколишньої дійсності, подібна до активності тварини, яка реактивно проявляється за стимулюючими діями середовища, і не трансцендентна активність «я» суб'єкта, яке прокладає собі шлях до самореалізації. Під активністю розуміється, в першу чергу, активне оволодіння людиною дійсністю в процесі перетворюючого впливу на неї, яке стає можливим для нього завдяки випереджаючому відображенню дійсності, тобто здатності заздалегідь передбачати і свідомо планувати свої дії. Ця здатність, у свою чергу, обумовлена тим, що будь-яка специфічно людська активність опосередкована суспільно виробленими допоміжними засобами, що зберігаються в колективній суспільній пам'яті. У практичній діяльності це знаряддя, в теоретичній – знаки, зокрема знаки мови [243].
Таким чином, активність суб'єкта вкладається в «діяльнісний фрейм» [242, c.15], тобто у фіксовану систему параметрів, які описують суб'єкта активності як такого, який характеризується потребою, опредмеченою в мотиві, метою, певними діями, операціями і психофізіологічними функціями, тобто як суб'єкта діяльності [246, c.9]. Діяльність людини припускає певне протиставлення суб'єкта об'єкту діяльності, виступає процесом, в якому здійснюються взаємопереходи між полюсами «суб'єкт-об'єкт».
Іншою важливою характеристикою взаємодії є системність. За визначенням одного з основоположників загальної теорії систем Л. Берталанфі, «система – це комплекс взаємодіючих елементів» [42, c.30]. В такому аспекті взаємодія виступає не тільки як процес встановлення зв'язків, а й як умова і засіб їх встановлення, тобто інтегруючий чинник, за допомогою якого відбувається об'єднання частин в певний тип цілісності [410]. У кожному конкретному випадку, об’єднуючи певні елементи, конкретизується і сама взаємодія. Інакше кажучи, «природа і кількість елементів обумовлюють спосіб їх взаємодії» [11, c.372]. Специфіка системи як цілісного утворення визначається, по-перше, якостями її елементів і, по-друге, їх зв'язком, взаємодією. У цьому сенсі сам зв'язок є надзвичайно ємкою характеристикою взаємодіючих об'єктів, проявляючи їх саме з тих сторін, якими вони включені в процес взаємодії [409, c.7]. Системність взаємодії у сфері живої природи набуває риси цілеспрямованості, або вибірковості, напротивагу взаємодії об'єктів неживої природи характер зв'язку яких безпосередньо обумовлюється їх фізичними властивостями і може бути описаний законами типу «дія рівна протидії» і тому подібне. Це дозволяє вважати, що «…навіть елементарній формі психічного відображення властива, хоча і в зародковому вигляді, та особливість, яку стосовно розвинених форм позначають як «суб'єктивність»» [259, c.140]. Таким чином, якщо характер зв'язку об'єктів у кожному конкретному випадку рівнозначний процесу їх взаємодії і чітко визначається властивостями цих об'єктів, то психічне відображення суб'єктів представляється ніби двопланним. Окрім зовнішньої активності суб'єкта, його поведінки, спрямованої на оточення, існує ще і внутрішній план, в якому відбувається «примірка» суб'єктом на себе стимулів навколишнього світу, тобто, за словами Б. Ломова, «відбуваються селекція інформації, її перетворення, диференціація і інтеграція» [259, c.141]. Далі він зазначає, що «…з виникненням найпримітивнішої форми психічного відображення (відчуття) організм дістав можливість інтегральної оцінки міри корисності або шкідливості зовнішніх дій. При цьому навколишнє середовище відображається з тієї позиції, яку в ній займає організм, щодо його «інтересу» (пристосуватися і вижити), тобто «упереджено»» [259, c.142]. Мова йде вже не просто про деякий зв'язок організму з оточенням, а про його суб'єктивну позицію в цьому оточенні, коли, за формулюванням П. Анохіна [18], «взаємодія і взаємовідносини набувають характеру взаємосприяння компонентів на отримання корисного результату».
Вся работа доступна по Ссылке
