Пpоблемнiсть як спосiб активізації пізнавальної діяльності студентів у фоpмуванні культури педагогічної взаємодії
На нашу думку, провідним засобом побудови педагогічної взаємодії, а точніше, активізації пізнавальної діяльності студентів, як необхідного її компонента, є проблемність. Без проблемної ситуацiї i розв'язання проблем будь-якi способи навчально-пізнавальної дiяльностi не забезпечують достатнього розвитку творчих здiбностей студентів, що унеможливлює побудову суб’єкт-суб’єктних відносин учасників навчально-виховного процесу. Тому розробка методiв, форм і прийомів формування культури педагогічної взаємодії має здiйснюватись на основi проблемностi.
Проблемнiсть розглядається науковцями і як дидактичний принцип (М. Махмутов, А. Вербицький), і як принцип активiзацiї навчання (М. Скаткiн, А. Балаєв). Поняття проблемностi, як слушно вважає М. Махмутов, виникла в результатi узагальнення передового педагогiчного досвiду та в наслідок проникнення в педагогіку психологiчних та логiчних категорій [288]. У словнику С. Ожегова, проблема визначається як «…складне запитання, завдання, що потpебує розв'язання» [316]. З поняттям проблеми як формою пiзнання, руху знань, пов’язують категорію протиріччя, яке визнається рушiйною силою розвитку iнтелекту [57]. Основою проблемностi є суб'єктивна закономiрнiсть виникнення пiзнавального протирiччя.
Цей пiдхiд до навчання і визначення сутності поняття проблемностi передбачає, що процес набуття знань та вмiнь має відбуватись в станi iнтелектуального напруження i емоцiйного збудження. Успішне формування знань забезпечується застосуванням викладачем системи методів і прийомiв, що спонукають студента до пошуку, здійснення певних розумових операцій, передбачають самостійне вiдкриття нових знань. Цю точку зору поділяє С. Гончаpенко, який зазначає, що «...суть пpоблемного навчання полягає в пошуковiй дiяльностi учнiв» [104].
Виокремлюють репродуктивну i продуктивну види розумової дiяльностi людини. Репродуктивна дiяльнiсть найпростiша і зводиться до пояснення студентом сутності певного поняття, переказу змісту або відтворення дій після пояснення чи демонстрації способу дії викладачем, тобто по суті – до повторення, наслідування, копіювання. При продуктивній дiяльності студент, володіючи певними знаннями, застосовує їх у незнайомій ситуацiї, або знаходить новi способи дiй для вiдомої ситуацiї, сам будує програму, і таким чином самостiйно здобуває новi знання. Така організація навчання вимагає розмiрковування, формуванням суджень, передбачає самостiйний пошук способу дiї. Вона формує самостiйнiсть, розвиває творчi здiбностi, набувається досвiд дiяльностi, який неможливо здобути відтворюючи дії за зразком, за відомим алгоритмом, оскiльки кожного разу від виконавця вимагається використання нової комбінації методів і прийомiв дiяльностi [287].
Проблемнiсть реалiзується в проблемному навчанні, за допомогою створення проблемних ситуацій, постановки проблемних питань, пізнавальних завдань, завдань дослідницького характеру, показу або опису несподіваних, незрозумілих явищ та процесів, нестандартних виробничих ситуацій. Названі прийоми спричиняють напруження розумових сил, активізації пізнавальної діялності.
За визначенням С. Гончаpенка: «Пpоблемна ситуацiя – ситуацiя, для оволодiння якою окpемий суб’єкт (або колектив) має знайти й застосувати новi для себе знання чи способи дiй. У пpоблемнiй ситуацiї слiд pозpiзняти її об’єктивний бiк (супеpечнiсть мiж складнiстю, яку тpеба подолати, i недостатнiстю наявних засобiв для досягнення цiєї мети та її суб’єктивний бiк (усвiдомлення суб’єктом цiєї супеpечностi й пpийняття або постановка ним вiдповiдного пpоблемного завдання)» [104]. Це виначення доповнює Т. Кудрявцева, зазначаючи що: «Дидактична проблемна ситуацiя – це виникаючий у свiдомостi учня в результатi цiлеспрямованої дiяльностi педагога особливий психiчний стан, який характеризується появою потреби в набуттi нових знань або нових способiв дiй» [223, c.68].
Вся работа доступна по Ссылке
