Роль малого підприємництва в сучасній економіці

          Оптимальне співвідношення великого, середнього і малого бізнесу, їх взаємодія – найважливіша ознака ринкової економіки. Про це свідчать свідовий досвід і практика господарювання. Малий бізнес є найбільш динамічним, постійно змінюваним елементом структури національного господарювання [10; 93; 145].          Позитивні результати розвитку малого бізнесу в країнах, які реформували економічні системи, підтверджують, що малий бізнес сприяє усуненню диспропорцій на окремих товарних ринках, створенню додаткових робочих місць, скороченню безробіття, активізації інноваційних процесів, розвитку конкуренції, швидкому насиченню ринку товарами та послугами. За певних умов і за підтримки з боку держави, малий бізнес здатен демонструвати іноваційність, гнучкість, високі результати господарювання, а також сприймати прогресивні нововведення [48, с. 32-44].          Вперше визначення підприємницької діяльності дав Річард Кантільйон у ХVII ст.. Він відносив до групи підприємців діячів ризикової сфери, які не мали постійного прибутку: купців, ремісників та ін. Визначення Р. Кантільйона ґрунтується на виконанні діяльності саме заради отримання прибутку.           Протягом XVII–XIX ст. дефініції «підприємництво» і «підприємець» значно змінилися. А. Сміт вважав підприємництво шляхом реалізації мети підприємця як власника засобів виробництва [1, с. 5; 87, с. 234]. Згідно з Ж.Б. Сеєм, підприємництво – це передусім організація (організована сукупність людей для діяльності у сфері бізнесу) [24; 163]. На управлінських рисах та інноваційності підприємництва наголошував Альфред Маршалл [26; 94]. Розробку теорії підприємництва завершив Й. Шумпетер. Він писав, що «змістом підприємництва є здійснення нових комбінацій факторів виробництва або різні нововведення» [177]. Головним чинником економічного розвитку виступає сам підприємець. За Й. Шумпетером, підприємство повинно виконувати п’ять функцій [177]:           виробляти нові та поліпшувати існуючі блага;           впроваджувати нові способи виробництва;           відкривати та освоювати нові ринки збуту;           використовувати нові джерела отримання сировини чи напівфабрикатів;           проводити реорганізацію у галузі та створювати промислові організації нового типу. І. Брциєва [16] дає визначення підприємництву як сфері економічної діяльності, у якій реалізує себе підприємець-інноватор, суб’єкт, який шукає та реалізує нові можливості, сфери та об’єкти застосування факторів виробництва, може висувати й освоювати нові товари, технології, форми та способи обслуговування споживачів, створювати нові потреби та способи їх задоволення.           О. Кірпот вважає, що мале підприємництво – це особлива форма економічної активності, якій притаманні: орієнтація на досягнення комерційного успіху; інноваційний та ризиковий характер діяльності; перспективність, спрямування на подальший розвиток, розширення масштабів і сфери діяльності; свобода та самостійність об’єктів у прийнятті управлінських рішень та здійсненні бізнесу; майнова відповідальність підприємців за результати господарювання; постійний характер господарської діяльності; укладання регулярних, а не одноразових угод [87].          На думку професора Ю. Ніколенка, підприємництво – це певна система життєдіяльності підприємств, основу якої становлять демографічні форми їх економічної діяльності, забезпечення для них права ініціативи у виборі сфери, форм, методів господарювання, економічної, організаційної і технічної творчості та новаторства. У центрі цієї системи стоїть підприємець – компетентний господарник, спроможний забезпечити організацію господарства на основі найновіших досягнень економічної і технічної науки [55, c. 112].          Підприємства малого бізнесу функціонують шляхом розробки і втілення підприємницьких ідей. Підприємницька ідея – це конкретне цілісне знання (бачення) про доцільність і можливість здійснювати певний вид підприємницької діяльності, а також чітке усвідомлення мети цієї діяльності, шляхів і засобів досягнення бажаного результату.           У своїй монографії „Малий бізнес: методологія, теорія і практика” [143] С. Реверчук окреслює новий напрям в економічній науці – бізнесмологію. Він визначає його як теоретичну та прикладну науку про малий бізнес.           Решта науковців досліджують малий бізнес у його різноманітних аспектах. Т.В. Кондратюк систематизує загальноцивілізаційний досвід функціонування малого бізнесу в ринкових умовах, відтак пропонує шляхи та методи оптимізації політики підтримки малого бізнесу (МБ) на загальнодержавному та місцевому рівнях [96]. В.І. Герасимчук, О.В. Мірошниченко, В.В. Онікієнко вважають малий бізнес чинником формування середнього класу в суспільстві, підкреслюють роль малого бізнесу у розв’язанні соціально-економічних проблем, зокрема проблем зайнятості [28]. Я.А. Жаліло визначає основні системоутворюючі функції малого та середнього бізнесу і пропонує включити його в реалізацію загальної стратегії економічного розвитку України [60].          Завдяки близькості малих підприємств до споживачів вони орієнтуються на потреби споживачів та їх поведінку на ринку. Для малих підприємств характерні також динамічність розвитку, ініціативність у впровадженні нових технологій та прийнятті рішень, цілеспрямованість та наполегливість у здійсненні задумів.          Невеликі розміри й обсяги випуску продукції дозволяють малому підприємству швидше та гнучкіше реагувати на вимоги ринку, зміни співвідношення споживчого попиту та пропозиції, раціонально організовувати та змінювати структуру бізнесу (підприємства), оперативно випускати нову продукцію малими партіями з необхідними якісними характеристиками (такими, які потрібні ринку).          О. Кірпот справедливо вказує, що мале підприємництво як самостійний і незмінний елемент ринкової економіки, істотно впливає на структурну перебудову в економіці країни, певною мірою збільшує загальні обсяги виробництва, роздрібного товарообороту, сприяє економії та раціональному використанню всіх ресурсів, формує сприятливе середовище для розвитку конкуренції та усунення монополізму в здійсненні підприємницької діяльності, стимулює інноваційні процеси та високоефективну працю [87].          З точки зору загальноекономічних позицій роль та функції малого бізнесу полягають не тільки у тому, що він є одним із найдієвіших факторів економічного розвитку суспільства та спирається на ринкові методи господарювання. Він також сприяє соціально-політичній стабілізації суспільства, тобто відкриває громадянам простір для вільного вибору шляхів і методів роботи на користь суспільства та забезпечення власного добробуту [21, c. 223-228]. Критерії віднесення підприємств до категорії малих розробляли ряд науковців, зокрема М. Ісаков, О. Гордієнко, Г. Побережна, З. Варналій, Х. Велу, Ван Хорн, Л. Ходов, М. Хандурін, М. Скот та інші.           На сучасному етапі геоекономічного розвитку відбувається становлення (для постсоціалістичних країн) і подальше вдосконалення (для розвинутих країн) змішаної економіки ринкового типу. Саме ринковий тип економічної організації суспільства, конкурентно-ринковий спосіб координації економічних процесів і прийняття рішень у межах національних економічних систем вважаються найбільш перспективними. Вони є історично виправданими для країн, які вибирають напрями та механізми соціально-економічного розвитку [107, c. 54-56].           Загальновизнані переваги сучасної ринкової економіки - це націленість на ефективне і здебільшого раціональне використання виробничих ресурсів, динамізм, конкурентність, високі адаптаційні властивості щодо науково-технічного прогресу тощо. Завдяки ринковому механізму господарювання забезпечуються свобода економічного вибору, реалізація власного економічного інтересу та взаємоузгодженість інтересів ринкових суб’єктів [85, c. 15]. Ринкова економіка сприяє реалізації підприємницького потенціалу, мобілізує самостійну ініціативу суб’єктів господарювання. Слід також наголосити, що малий бізнес виступає рушійною силою соціально-економічного розвитку.          

Вся работа доступна по Ссылке