Розвиток інфраструктури малого бізнесу на основі запровадження ефективних механізмів саморегулювання

          Підтримка на загальнонаціональному рівні подальшого розвитку регіональної інфраструктури малого підприємництва зумовлює необхідність пошуку нових механізмів та моделей регулювання підприємницької діяльності з урахуванням адаптованого світового досвіду. Одним із перспективних напрямів відповідної політики є запровадження так званого “підприємницького саморегулювання”, що передбачає самостійне визначення уповноваженими представниками підприємницького середовища певних стандартів та правил і здійснення нагляду за їх дотриманням. Вказане досягається шляхом делегування органами державної влади і управління окремих функцій і повноважень самоврядним організаціям підприємців, які користуються високою довірою серед підприємців та споживачів.           Завдяки описаному механізму досягаються такі позитивні наслідки:          - знижується адміністративний тиск держави на підприємницьке середовище; - виникають елементи конкурентності за розробку кращих (відповідних) стандартів і правил, що сприяє поступовому підвищенню якості виготовлених благ;          - зменшуються державні витрати на утримання апарату, відповідального за дозвільно-наглядову діяльність;          - негативні рішення органу саморегулювання сприймаються у суспільстві з більшою довірою, оскільки вони прийняті представниками підприємницького середовища в умовах гласності, транспарентності та прозорості.          Саморегулювання може дати й інші відчутні переваги. Зокрема, саморегулюючі організації (СРО) можуть вимагати від своїх членів дотримання тих етичних норм, які залишаються поза сферою державного регулювання [118]. Саморегулювальні організації мають значний досвід щодо ринкових операцій і можуть реагувати на динаміку розвитку ринкової інфраструктури оперативніше, ніж державні регулятори. При цьому СРО мають відповідально ставитися до виконання своїх обов’язків.           У ринкових умовах фахові об’єднання вважаються одним з ефективних інструментів цивілізованого самоврядування й саморегулювання професій, галузей та сфер діяльності [139]. Членство суб’єктів інфраструктури у фахових об’єднаннях передбачає та зумовлює дотримання високого професіоналізму, правил цивілізованої конкуренції, виконання правових вимог щодо вироблення та реалізації продукції (зокрема, надання послуг підприємцям), є символічним знаком якості для споживачів (підприємницького середовища) [138].          Вказане, одначе, викликає необхідність пошуку та обґрунтування рішень щодо конкретних процедур поширення саморегулювання розвитку інфраструктури малого бізнесу, дотримання прав та законних інтересів всіх учасників відповідних правовідносин, унормування технологій взаємодії саморегулюючих організацій з підприємницьким середовищем.           Термін «саморегулювання» в буквальному розумінні означає добровільне накладення на себе яких-небудь обмежень.           Московське видання “Современный экономический словарь» пропонує таке визначення: “Саморегулювання – наявність в економічній системі елементів, якостей, що дозволяють автоматично встановлювати та підтримувати бажаний режим функціонування” [142]. Стосовно економічної діяльності це поняття розвивається і розуміється як регулювання діяльності у визначеному секторі ринку без втручання держави. Держава встановлює загальні рамки діяльності суб'єктів певного сектору ринку (приміром, інфраструктури малого бізнесу), спрямовані на захист інтересів суспільства. Норми саморегулювання розвивають і доповнюють норми державного регулювання.           Ключовою інституцією саморегулювання є саморегулююча організація. Українське видання “Фінансово-економічний словник” визначає саморегулюючу організацію як неприбуткове добровільне об’єднання професійних учасників ринку…, створене з метою захисту інтересів своїх членів…, встановлення професійних стандартів діяльності…” [63].          Сучасне саморегулювання передбачає встановлення “правил гри” учасників ринку, включаючи і санкції за порушення цих правил, і механізми вирішення конфліктів між учасниками ринку. Все це певною мірою обмежує свободу економічних агентів – учасників саморегулюючих організацій (СРО). Але, з іншого боку, вирішення конфліктів і суперечок здійснюється самими учасниками ринку без прямого втручання держави (хоча під її наглядом). Унікальність СРО полягає в тому, що, з одного боку, вони фактично беруть на себе державне регулювання, а з іншого – їх діяльність абсолютно не суперечить нормативам, створеним державою. На сучасному етапі розвитку економіки саморегулювання видається найбільш досконалою моделлю взаємин виробників товарів і послуг і їх споживачів. СРО захищають інтереси своїх учасників як на ринку, так і перед державою, водночас СРО дуже вибіркові до власних членів, адже основний принцип сучасної СРО – матеріальна відповідальність за кожного суб'єкта, що входить до неї, а значить, кількість випадкових, некомпетентних, непрофесійних і просто шахрайських компаній, підприємців і фірм у СРО буде зведена до мінімуму. Держава в цьому випадку, просто ліцензуючи учасників ринку, не має можливості постійно контролювати їх подальшу діяльність. Споживач, вступаючи у ділові відносини з учасником СРО, очевидно виграє: будь-які помилки, недоліки і недоробки постачальника і виробника на підставі пред’явленого до члена СРО позову можуть бути компенсовані його СРО, тимчасом як держава-ліцензіат не несе перед споживачами практично ніякої відповідальності, а значить, і компенсацій споживачеві не виплачує [151].          Історично саморегулювання бере свій початок від західноєвропейських цехів працівників однієї професії, що об'єднували їх. Звичаї кожного цеху вимагали від його членів певних професійних знань і умінь, а також дотримання професійних і етичних норм. Цех висував вимоги до професійної діяльності, регулював і наглядав за виконанням цих вимог, щоб ніхто не зганьбив честь майстра або члена цеху перед клієнтами. Водночас цех захищав права своїх членів перед іншими суб'єктами економічної діяльності. Одночасно такий процес, як обговорення стандартів діяльності, привертав, природно, увагу споживачів, тому і споживач брав участь у цьому процесі, принаймні в тих випадках, коли питання стосувалося безпеки або здоров'я громадян.          У Росії в 1864 році принцип самоврядності був покладений в основу такого правового інституту, як адвокатура (колегія адвокатів). Іншим прикладом саморегулюючої організації можна вважати створену у 1870 р. Московську біржу. Згідно зі статутом, на її орган – біржовий комітет – покладався захист інтересів біржового співтовариства перед державними і громадськими організаціями. Аналогічна ідея закладена і в діяльність нотаріату і нотаріальних палат.          Найбільш яскравий і цікавий приклад сучасного зарубіжного саморегулювання – це система регулювання реклами в США. На початку ХХ століття в перенасиченій вже тоді різними товарами і послугами Америці зріла суспільна незадоволеність якістю реклами, її неетичністю і просто невірогідністю. Громадяни і політики все частіше говорили про те, наскільки необхідно і важливо навести лад у сфері реклами. Так у 1906-1912 роках в США були створені “комітети пильності”. Їх завдання полягало у виявленні випадків недобросовісної з точки зору споживачів і конкурентів реклами і дії на рекламодавців і рекламорозповсюджувачів з метою поліпшення якості реклами. Комітети хоч і створювалися за ініціативою “зверху”, були громадськими, а не державними організаціями. Таким чином, бізнес сам спільно із ЗМІ включився в боротьбу з неетичною і неправдивою рекламною інформацією. Комітети регулярно моніторили рекламні повідомлення, розробляли кодекси чесної реклами, вели перемовини з рекламодавцями з метою зміни рекламних повідомлень, які викликали нарікання з боку споживачів. В результаті довгої і копіткої роботи сьогодні в Сполучених Штатах Америки функціонує ефективна система контролю за дотриманням етичних принципів у рекламі. Про результативність роботи комітетів, які сьогодні називаються “БББ” (Better Business Bureau), говорить хоч би той факт, що в США так і не було прийняте федеральне законодавство, що регулює рекламу, за винятком реклами продуктів харчування, медикаментів, алкоголю і тютюну. У зв'язку з тим, що американське суспільство все частіше скаржиться на невірогідність і неетичність реклами в мережі Інтернет, влада запропонувала бізнес-співтовариству самостійно врегулювати зі споживачами і ці питання. Так, вже розроблена концепція функціонування незалежного бюро з контролю і регулювання діяльності рекламодавців і рекламовиробників в Інтернеті.          

Вся работа доступна по Ссылке