Поняття й ознаки загальнообов’язкового державного медичного страхування

          Розвиток України на сучасному етапі визначається перехідними явищами та процесами, зумовленими з відмовою від командно-адміністративної системи управляння й вибором ринкової. Рушійними силами такого вибору В. Й. Плиса називає високу ефективність і конкурентоспроможність ринкової економіки з її внутрішніми важелями і стимулами розвитку [1, с. 7]. Указані процеси на оминули й соціальне страхування.          Однак перехідний період спричинив об’єктивні труднощі, пов’язані зі зламом старої страхової системи і фрагментарністю побудови іншої. Загострюються ці складнощі суб’єктивними причинами, зумовленими браком чітко виробленої стратегії переходу від адміністративного до дійсно ринкового страхування. З огляду на це особливої актуальності набули проблеми перебудови всіх складників національної системи загальнообов’язкового державного соціального страхування, вирішення яких забезпечить створення механізмів, що зможуть гнучко реагувати на постійні зміни, характерні для переходу до ринкових форм господарювання.           В. Д. Базилевич і К. С. Базилевич вважають, що необхідність страхового захисту має декілька аспектів:          а) природний – страхування виникло як засіб збереження матеріального благополуччя за настання випадкових, непередбачуваних, а також випадків передбачуваних, але небажаних, яких не можна уникнути, з метою розподілу заподіяних окремим громадянам збитків між багатьма членами суспільства, щоб полегшити тягар потерпілих;          б) економічний – страхування ґрунтується на акумуляції фінансових засобів з метою відшкодування збитків, спричинених настанням шкідливих для здоров’я та/або матеріального благополуччя подій, як фізичним, так і юридичним особам, що створює сприятливі умови для безперебійного процесу суспільного відтворення;          в) соціальний – страхування є формою участі держави, роботодавців і громадян у захисті особистих інтересів громадян і створення в такий спосіб умов для забезпечення соціальної й політичної стабільності в соціумі;          г) юридичний – страхування становить собою різновид правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб у разі настання страхових випадків за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових платежів;          д) міжнародний – страхування зводиться до усунення національних відмінностей у законодавстві й уніфікації способів захисту [2, с. 11-13].          Існування будь-якої галузі знань (а юридична наука не є винятком) пояснюється насамперед тим, наскільки точно її поняття віддзеркалюють сучасну дійсність, передбачають тенденції змін. Оскільки саме понятійний апарат формує підвалини науки, а система понять визначає її специфіку, дослідження проблем правових понять, використання їх дефініцій у чинному законодавстві є актуальним питанням для правої доктрини. Саме від однозначного розуміння справжнього змісту правових приписів усіма учасниками суспільних відносин залежить реалізація принципу законності в державі загалом. Це випливає із самої природою права, ефективність застосування якого залежать від максимально точного викладення норм права. За сучасних умов ця проблема все більше актуалізується для науки права соціального забезпечення.           Одним з перших, хто сформулював визначення терміна «страхування», був В. К. Райхер, на думку якого «це форма організації централізованого страхового фонду за рахунок децентралізованих джерел: із внесків, які роблять у цей фонд його учасники» [3, с. 19]. Як економічна категорія, страхування становить собою систему економічних відносин, що включає сукупність форм і методів формування цільових фондів грошових коштів та їх використання на відшкодування шкоди при різноманітних непередбачених несприятливих випадках, а також на надання допомоги громадянам при настанні подібних подій у їх житті [4, с. 15].          Юридична наука страхування розглядає в розрізі юридичних прав та обов’язків учасників даних правовідносин. С. А. Пилипенко трактує страхування як сукупність правовідносин з формування й використання грошових коштів із спеціального фонду з метою страхової охорони майнових інтересів фізичних та юридичних осіб шляхом відшкодування збитків, завданих страхувальникові (застрахованій особі) настанням страхового випадку або іншої несприятливої події в житті громадян чи в діяльності юридичних осіб [5, с. 24, 25]. Вторить їй М. Ю. Яковчук, яка формулює страхування як засновані на обов’язкових або добровільних засадах відносини з приводу формування й використання спеціальних фондів грошових коштів щодо захисту майнових інтересів юридичних та/або фізичних осіб шляхом відшкодування збитків, завданих страхувальникові чи застрахованій особі через настання страхового випадку або іншої визначеної договором страхування події [6, с. 14].           Л. Л. Кінащук до основних ознак сучасного страхування відносить: а) відособленість видів страхування, рівноправність добровільного й обов’язкового страхування; б) визначення наперед послуг і компенсацій ризику; в) вірогідний характер відносин – величина і час настання ризику невідомі; г) цільове використання утвореного фонду на покриття витрат по раніше зумовлених випадках – використання страхових коштів здійснюється в чітко окреслених умовами договору випадках; д) поверненість коштів – страхові платежі після їх об’єднання у страховий фонд підлягають виплаті страховиком з урахуванням витрат за послуги страхової компанії [7, с. 52, 53].          За ст. 3 Закону України «Про страхування» [8] предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси. Вони не суперечать закону й пов'язані:           – з життям, здоров'ям, працездатністю й пенсійним забезпеченням особи (особисте страхування);           – з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування);          – з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).          

Вся работа доступна по Ссылке