Зарубіжний досвід правового регулювання загальнообов’язкового медичного страхування

          Сучасне право, вбираючи досвід різних правоустроїв країн світової спільноти, дозволяє використовувати різноманітні варіанти вирішення тієї чи іншої юридичної проблеми. Це відбувається лише після критичного оцінювання результатів дослідження того, як саме вирішується конкретна проблема в інших державах з високою правовою культурою. Тільки в цьому разі рішення набуває необхідної ефективності й буде виховувати почуття відповідальності, яке стимулює дух реформаторства і прагнення до вдосконалення права [123, с. 39]. Б. О. Кістяківський робить категоричний висновок: методологічний і гносеологічний плюралізм не виключають монізму в остаточному синтезі. Саме плюралістичний характер існуючих правових концепцій, з яких утворюватиметься єдина гносеологічна система права, забезпечить їх різноплановість, гнучкість і життєздатність [124, с. 13].          У питаннях розвитку вітчизняної юридичної науки ми погоджуємося з М. М. Коркуновим, на думку якого, наше ставлення до західної науки можна порівняти зі ставленням глосаторів до римської юриспруденції. І нам довелося розпочинати зі здобутків чужої праці, і нам перш за все потрібно було піднестися до рівня іноземної науки. Але наше становище тільки було менш сприятливим, наше завдання незрівнянно складнішим, аніж завдання, яке випало на долю глосаторів. Перед тими була наука вже завершена, встановлена у своєму русі, їм нікуди було поспішати, нікого було наздоганяти. Зовсім іншим було наше становище. Ми не могли, як вони, спокійно працювати над засвоєнням результатів науки Заходу, яка випередила нас. Наука ця – наука жива. Вона розвивається з кожним днем, рухається вперед... Однак за якісь півтораста років ми майже встигли заповнити різницю, яка віддаляла нас від західних юристів у шість з надлишком століть» [125, с. 233].          Існуючі у світі національні системи охорони здоров’я мають 3 основні організаційно-правові форми: (а) державну, засновану на бюджетному фінансуванні, (б) приватну, засновану на добровільному медичному страхуванні або безпосередній оплаті медичних послуг, і (в) обов’язкову страхову, засновану на обов’язковому медичному страхуванні.          В. Ю. Семенов і В. В. Гришин суттєвими відмінностями системи медичного страхування як організаційно-правового фундаменту функціонування охорони здоров’я, що відрізняють її від інших систем, називають: а) цілеспрямованість і адресність страхового внеску, який може бути використаний тільки в суто медичних цілях; б) можливість контролю з боку страхувальника й застрахованої особи за використання страхових коштів; в) можливість вибору застрахованою особою лікаря й лікувально-профілактичної установи; г) обмеженість ролі уряду, який при обов’язковому медичному страхуванні вирішує тільки певне коло завдань: визначає перелік основних видів допомоги, що надаються в рамках системи; визначає групи застрахованих осіб і величину страхового внеску; встановлює правила взаємодії всіх суб’єктів страхування та ін.) [126, с. 13].          Такий компонент загальнообов’язкового державного соціального страхування, як медичне страхування, існує в багатьох зарубіжних країнах. Без нього вже не можна уявити собі життя, адже останнім часом у переважній більшості держав має місце зростання витрат на охорону здоров'я, що зумовлено відповідними чинниками, а саме: (а) зростанням реального обсягу медичних послуг; (б) демографічною ситуацією в країні; (в) запровадженням нових, дорожчих медичних технологій і медикаментів; (г) розширенням прав пацієнтів; (д) підвищенням заінтересованості громадян у власному здоров'ї; (е) збільшенням оплати праці медичного персоналу та ін.          У Російській Федерації соціальна захищеність громадян у разі втрати здоров'я гарантується шляхом установлення й реалізації правових, економічних, організаційних, медико-соціальних та інших заходів, що гарантують соціальне забезпечення, у тому числі за рахунок коштів обов'язкового соціального страхування. Відповідно до законодавства РФ визнаються потреби громадянина в соціальному захисті, в реабілітації й догляді в разі захворювання, інвалідності або в інших визначених законодавством випадках (ст. 8 Основ охорони здоров’я громадян у Російській Федерації [127]).          Відносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням обов'язкового медичного страхування, у тому числі питання щодо правового положення його суб'єктів та учасників, підстав виникнення їх прав та обов'язків, гарантій їх реалізації, відносин і відповідальності, пов'язаних зі сплатою страхових внесків на обов'язкове медичне страхування непрацюючого населення, регулює Федеральний Закон «Про обов'язкове медичне страхування в Російській Федерації» 2010 р. [128].          Обов'язкове медичне страхування визнається видом обов'язкового соціального страхування, що становить собою систему створюваних державою правових, економічних та організаційних заходів, спрямованих на забезпечення при настанні страхового випадку гарантій безкоштовного надання застрахованій особі медичної допомоги за рахунок коштів обов'язкового медичного страхування в межах територіальної програми обов'язкового медичного страхування й у законодавчо встановлених випадках – у межах такої ж базової програми.          До основних принципів здійснення обов'язкового медичного страхування віднесено: – забезпечення за рахунок страхових коштів гарантій безкоштовного надання застрахованій особі медичної допомоги при настанні страхового випадку в рамках територіальної чи базової програми обов'язкового медичного страхування;          – стійкість фінансової системи обов'язкового медичного страхування, що забезпечується еквівалентністю страхового забезпечення страховим коштам;          – обов'язковість сплати страхувальниками страхових внесків на обов'язкове медичне страхування в законодавчо встановлених розмірах;           – державна гарантія дотримання прав застрахованих осіб на виконання зобов'язань по обов'язковому медичному страхуванню в рамках базової програми страхування незалежно від фінансового становища страховика;          – створення умов для забезпечення доступності і якості медичної допомоги, що надається в рамках програм обов'язкового медичного страхування;           – паритетність представництва суб'єктів та учасників обов'язкового медичного страхування в органах управління обов'язкового медичного страхування.          Суб'єктами обов'язкового медичного страхування є: застраховані особи, страхувальники й Федеральний фонд – некомерційна організація, створена Російською Федерацією для реалізації державної політики у сфері обов'язкового медичного страхування. До учасників цього виду соціального страхування належать також територіальні фонди, страхові медичні організації і медичні організації.          Обов'язок по сплаті страхових внесків на обов'язкове медичне страхування працюючого населення, розмір страхового внеску й відносини, що виникають у процесі проведення контролю за правильністю нарахування, повнотою і своєчасністю сплати страхових внесків і притягнення до відповідальності за порушення порядку їх сплати, встановлюються Федеральним законом «Про страхові внески до Пенсійного фонду Російської Федерації, Фонду соціального страхування Російської Федерації, Федерального фонду обов'язкового медичного страхування і територіальних фондів обов'язкового медичного страхування» [129]. Базова програма обов'язкового медичного страхування – складова частина програми державних гарантій безкоштовного надання громадянам медичної допомоги, що затверджується Урядом РФ. Ця програма визначає види медичної допомоги, перелік страхових випадків, структуру тарифу на оплату медичної допомоги, способи оплати медичної допомоги, яка надається застрахованим особам по обов'язковому медичному страхуванню за рахунок страхових коштів, а також критерії доступності і якості медичної допомоги. У базовій програмі встановлюються вимоги до умов надання медичної допомоги, а також нормативи: (а) обсягів надання медичної допомоги в розрахунку на одну застраховану особу, (б) фінансових витрат на одиницю обсягу надання такої допомоги, (в) фінансового забезпечення базової програми в розрахунку на одну застраховану особу і (г) розрахунок коефіцієнта подорожчання базової програми. Базова програма встановлює вимоги до територіальних програм обов'язкового медичного страхування.          Територіальна програма включає види й умови надання медичної допомоги, перелік страхових випадків, установлених базовою програмою обов'язкового медичного страхування, й визначає з урахуванням структури захворюваності суб'єкта Російської Федерації значення нормативів: (а) обсягів надання медичної допомоги з розрахунку на одну застраховану особу, (б) фінансових витрат на одиницю обсягу надання медичної допомоги з розрахунку на одну застраховану особу і (в) фінансового забезпечення територіальної програми обов'язкового медичного страхування з розрахунку на одну застраховану особу.          

Вся работа доступна по Ссылке