Ресурси посилення безпеки національної економіки України із урахуванням інформаційних потоків

          Сучасна світова економіка характеризується постійними змінами в структурі та окремих галузях; спостерігається впровадження нових технологій у виробничі процеси та ріст конкуренції на світових ринках. Інформаційний простір, інформаційні ресурси, інформаційна інфраструктура та технології значною мірою визначають рівень і темпи соціально-економічного, науково-технічного і культурного розвитку країни. За сучасних умов, інформаційна складова набуває дедалі більшої ваги і стає одним із найважливіших елементів забезпечення безпеки національної економіки України.           Аналізуючи побудову інформаційного суспільства в Україні відмічаємо активізацію роботи із запровадження новітніх інформаційно-комунікаційних технологій, широке використання інформаційних ресурсів задля підвищення конкурентних переваг. Ще на початку ХХ століття економісти вказували на кризову ситуацію у вітчизняній інформаційній сфері, нерозривно пов'язаної з загальним спадом ділової активності. У державному секторі програми економії бюджетних ресурсів практично закривали плани інформаційно-технологічного розвитку, оскільки проекти інформаційних систем здійснювались, як правило, без розрахунків їх трудозберігаючих наслідків i можливостей. Чимало компаній, маючи намір отримати прибутки від Інтеpнет-буму, інвестували десятки мільйонів доларів в електронну торгівлю та стали банкротами. Виявилося, що бiзнес-моделi роботи в Інтернеті вельми відрізняються від звичайної роздрібної торгівлі. Однак на сучасному етапі одним із пріоритетних завдань уряду є формування е-економіки та розвитку електронного бізнесу. Створюються умови для застосування підприємствами технологій та інструментів електронної торгівлі, впровадження системи дистанційного обслуговування у банківській системі, забезпечення інтеграції національної платіжної системи із міжнародними платіжними системами. Такі заходи сприяють підвищенню конкурентоспроможності національної економіки, розвитку виробництва товарів і послуг із високою доданою вартістю.           Поряд із розвитком Інтеpнет-pинку простежується тенденція росту обсягів виробництва та продажів інших інформаційних продуктів. Так, індустрія виробництва інформації є найбільш важливою частиною інформаційної індустрії, тому ті вітчизняні компанії, які знаходять можливості для її розвитку в сучасних умовах, забезпечують собі прибутковий бізнес. За визначенням І.Акпеpова i Ж.Масленникової, «підприємець, створюючи організацію, яка представляє собою синтез нових ідей, технологій, персоналу, матеріальних ресурсів, провадить новий товар або послугу, безумовно має високий попит на ринку» [5, c. 163]. Однак відмічаємо, що створення технологічної бази інформаційного суспільства в Україні ускладнюється. Однією з визначальних причин відставання України від промислово розвинених країн в області IТ у становленні інформаційної економіки, є певна натуралізація науково-технічної сфери, яка складалась десятиліттями, та відома ізольованість вітчизняної науки від загальносвітової. Наукові зв'язки колишнього СPСP із іншими державами були обмеженими, у результаті чого вчені та конструктори вели відносно самостійний науковий пошук.          Іншою причиною є низька швидкість інноваційного циклу та слабкий зв'язок між його етапами. Наприклад, підраховано, що в Росії приблизно третина всіх науково-технічних розробок, які ведуться в країні й мають практичну значимість, не впроваджувались в Україні. Джерела даної причини, містяться у відсутності належної взаємодії між існуючими в країні інформаційними системами, що неминуче породжує дублювання робіт, надмірність у зборі первинної інформації, а в цілому веде до подорожчання проектування й експлуатації сучасних інформаційних систем.           Третя причина міститься в тому, що розвиток оборонних галузей помітно випереджав цивільний сектор: 65% наукового потенціалу країни було зосереджено у воєнно-промисловому комплексі. В Україні досягнення НТП, у першу чергу, використовувались для розвитку галузей воєнного виробництва, а до цивільних секторів вони фрагментарно доходили через певний час [102, с. 32-39].          В Україні інформаційна економіка починає розвиватись, але, на відміну від промислово-розвинених країн, поки що не як самостійний тип економіки на базі адекватного їй технологічного укладу, а у вигляді більш-менш пов'язаних між собою окремих елементів. Країна має відставання від лідерів у розвитку нового типу економіки, подібно таким державам, як, наприклад, Південна Корея, Бразилія або Аргентина. Своєрідність формування інформаційної економіки в Україні міститься в тім, що її становлення відбувається на тлі загальної технологічної відсталості виробництва, при цьому досить нерівномірно як у галузевому, так i регіональному аспектах.           Інакше, якщо в країнах-лідерах формування інформаційної економіки здійснюється еволюційно, послідовно й закономірно, поступово витісняючи індустріальне виробництво й залучаючи до інформаційного сектору все більшу частку економічно активного населення, то в Україні її походження багато в чому має привнесений характер i зачіпає не стільки виробництво, скільки його інфраструктуру. В цьому міститься докорінна відмінність від промислово розвинених країн, де основою на етапі формування нової економіки служило виробництво. В. Геєць вважає, що необхідні технології «локомотивного характеру», які змогли б вивести Україну до кола передових в економічних відносинах держав [40,c. 13].          

Вся работа доступна по Ссылке