Тенденції розвитку організаційних структур підприємства та сучасних методів їх формування

          Дослідженню типів структурної будови підприємств приділяється значна увага в науковій літературі. Розгляд того чи іншого типу зазвичай полягає у визначенні структурної схеми та виділенні відмінних характеристик. Аналіз предметної галузі свідчить, що вчені в своїй більшості традиційно виділяють лінійні, лінійно-функціональні і матричні типи. Виявлено випадки, коли один і той самий термін автори наповнюють різним змістом. Так, наприклад, функціональними називають і структури з функціональною спеціалізацією ланок і варіанти конструкцій, при яких між вищими і нижчими рівнями відсутні лінійні відносини єдиноначального керівництва. Тому логічною є необхідність класифікації типів ОС на основі науково-обґрунтованого виділення класифікаційних ознак.           Історично склалися наступні етапи формування типів ОСП:          1. Механістичний тип ОСП, для якого характерним є те, що бюрократичне підприємство розглядається у вигляді вертикальної пірамідальної конструкції, що функціонує як єдине ціле на скалярній основі. При цьому передбачається, що обсяг повноважень та відповідальності, делегований кожному посадовцю в лінійному ланцюгу підлеглих зменшується пропорційно до його відстані від головного керівника [154].           2. Ієрархічний тип ОСП, різновидом якого є елементарні ОС, що відображають дворівневий розділ (існує лише на малих підприємствах). При такій структурі на підприємстві виділяються верхній рівень (керівник) і нижній рівень (виконавець). До елементарних структур відносять лінійні та функціональні ОСП. Основним принципом побудови лінійної структури є вертикальна ієрархія, тобто підпорядкованість ланок управління знизу доверху. При лінійній структурі чітко здійснюється принцип єдиноначальності [155, с. 323]: на чолі кожного підрозділу знаходиться керівник, наділений усіма повноваженнями, який зосереджує у своїх руках всі функції управління. При такій побудові переплітається виконання вузькоспеціалізованих функцій з системою підпорядкованості та відповідальності за безпосереднє виконання завдань з проектування, виробництва і постачання продукції споживачам. Цей тип характеризується одномірністю зв’язків, які розвиваються лише по вертикалі. Лінійна ОС застосовується тільки в нижніх виробничих ланках (у групах, бригадах), а також на малих підприємствах у початковий період їх становлення. Функціональна ОСП (додаток В, рис. В.1–В.3) стала першою структурою, що зазнала наукового вивчення. Ф. Тейлор та А. Файоль були прихильниками функціональної ОСП. Для останньої характерним є створення структурних підрозділів, кожний з яких має свої, чітко визначені, конкретні задачі та обов’язки. В умовах цієї структури кожен орган управління, разом з виконавцями, спеціалізується на виконанні окремих видів управлінської діяльності (функцій) [155, с. 324]. В основі функціональної ОСП лежить принцип повного керівництва: виконання вказівок функціонального органу в межах його компетенції є обов’язковим для підрозділів. Часто збутові, виробничі та фінансові функції підприємств беруться за основу всієї ОСП. Вони розташовуються на рівні, вище якого знаходиться лише керівник підприємства. Це положення вірне незалежно від того, на якій основі проводиться угрупування видів діяльності всередині підприємства і наскільки важливі функції того чи іншого підрозділу. Якщо розмір підприємства або відділу великий, то основні функціональні відділи поділяються на більш дрібні функціональні підрозділи, щоб максимально використовувати переваги спеціалізації. Логіка функціонального типу ОСП – централізовано координована спеціалізація. У ній важко простежити внесок кожного елемента ресурсів у кінцевий результат і загальну прибутковість організації [39, с. 43].           Ліквідації недоліків лінійної та функціональної ОСП певною мірою сприяють лінійно-штабна і лінійно-функціональна ОСП, що передбачають функціональний розподіл управлінської праці в підрозділах різних рівнів і поєднання лінійного та функціонального принципів управління. У цьому випадку функціональні підрозділи здійснюють свої рішення або через лінійних керівників (в умовах лінійно-штабної ОСП), або в межах спеціальних повноважень прямо доводити їх до спеціалізованих служб на нижчі рівні (в умовах лінійно-функціональної ОСП) [57, с. 211]. Лінійно-штабна ОСП є розвитком лінійної і покликана усунути її недолік, пов’язаний з відсутністю ланок стратегічного планування. Лінійно-штабна структура включає в себе спеціалізовані підрозділи, які допомагають керівнику у виконанні функцій стратегічного планування та аналізу [57, с. 212]. Діяльність функціональних фахівців у цих умовах зводиться до пошуку раціональних варіантів вирішення завдань. Прийняття рішення і передача його підлеглим для виконання здійснюється лінійним керівником. Головна задача лінійних керівників – координація дій функціональних служб і спрямування їх до русла загальних інтересів організації. В іншому випадку ця структура відповідає попередній.           На відміну від лінійно-штабної, лінійно-функціональна ОС (додаток В, рис. В.5) набула більшого поширення, як ієрархічний тип та досі широко використовується в усьому світі. Функціональні підрозділи можуть самі віддавати розпорядження нижчим ланкам, але з обмеженого кола питань, що визначені функціональною спеціалізацією. Основу лінійно-функціональної ОСП становить «шахтний» принцип побудови і спеціалізація управлінської діяльності за функціональними підсистемами підприємства. По кожній підсистемі формується ієрархія служб («шахта»), що пронизує підприємство зверху донизу [9, с. 109]. Процес децентралізації управління в рамках лінійно-функціональної структури призводить до того, що права і відповідальність більш глибоко розділяються між різними службами.           Ефективність та якість роботи підприємства в цілому стають «побічними», оскільки вважається, що всі служби працюють задля її досягнення. Досвід використання лінійно-функціональної ОСП показав її ефективність там, де доводиться виконувати безліч рутинних, часто повторюваних процедур і операцій при стабільності управлінських завдань і функцій, де за допомогою жорсткої системи зв’язків забезпечується чітка робота кожної підсистеми та підприємства в цілому [40]. Разом з тим, розширення диверсифікації виробництва, різке ускладнення внутрішніх і зовнішніх зв’язків, динамізм впровадження технічних нововведень, жорстка боротьба за ринки збуту продукції призвели до серйозних труднощів і багато в чому практично виключили використання функціональних форм управління. У міру зростання розмірів підприємств, розширення номенклатури продукції та ринків її збуту, лінійно-функціональні ОСП внаслідок роз’єднаності прав і відповідальності за окремими функціями втрачають здатність реагувати на зміни. У процесі управління виникають конфлікти, в результаті прийняття рішення затримується, лінії комунікацій подовжуються, ускладнюється здійснення контрольних функцій [9, с. 241]. Сучасні науковці О. С. Віханський та А. І. Наумов недоліком лінійно-функціональних ОСП називають «ефект пляшкового горла» [57, с. 197]. Суть його полягає в тому, що розвиток переважно вертикальних зв’язків в рамках функціонального підходу піднімає рішення проблем, що виникають на різних рівнях підприємства. В результаті, спроби керівників концентруватися на вирішенні стратегічних завдань не мають успіху в оперативній роботі. І це не є провиною керівника, а недоліком використовуваної організаційної системи.           На сьогодні класичні лінійно-функціональні ОСП на Заході притаманні дрібним та середнім підприємствам. Вони не використовуються на рівні підприємств, а частіше – на рівні їхніх підрозділів.           3. Дивізіональний тип ОСП став домінуючим підходом до побудови організаційної структури, який займає проміжне положення між механістичним і органічним типами ОСП [43].          

Вся работа доступна по Ссылке