Особливості вчинення окремих видів електронних односторонніх правочинів
Як уже було зазначено вище, саме правочин як найбільш поширена підстава виникнення, зміни та припинення цивільних прав та обов’язків поділяється на односторонній та двосторонній (багатосторонній). Тому розглянемо в цьому розділі саме особливості окремих видів правочинів.
Найменш дослідженим у частині електронного правочину є, звичайно, односторонній правочин. Причина тут очевидна. Адже якщо двосторонній правочин як договір обслуговує в першу чергу комерційні інтереси двох або більше учасників цивільних правовідносин і від нього вимагається притаманна саме електронному правочину мобільність, то односторонній правочин на сьогодні ще доволі неактивно сприймається діловою практикою.
Одностороннім правочин визнається у разі, якщо для набуття, зміни, припинення або іншої видозміни цивільних прав та обов’язків достатньо волевиявлення однієї сторони. При цьому слід мати на увазі, що згадана «одна сторона» може бути представлена однією або кількома особами [127].
Односторонній правочин може створювати обов’язки лише для особи, яка його вчинила, і в окремих випадках, встановлених законом, або за домовленістю з іншими особами може створювати обов’язки для інших осіб [108].
Перелік односторонніх правочинів надзвичайно широкий, проте найчастіше на сьогодні мають місце: довіреність; заповіт; гарантія; відмова від спадщини, прийняття спадщини; повідомлення одним співвласником інших співвласників про продаж своєї частки у праві спільної власності; відмова співвласника від привілеєвої купівлі частки у праві спільної власності; публічна обіцянка винагороди за знайдення загубленої речі; згода співвласника на відчуження майна; відмова співвласника на відчуження майна; схвалення дій представника у разі вчинення ним правочинів з перевищенням повноважень; відмова від схвалення дій представника у разі вчинення ним правочинів з перевищенням повноважень; згода батьків (усиновлювачів) на вчинення неповнолітньою особою правочину; схвалення батьками (усиновлювачами) правочину, вчиненого малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності; згода батьків про надання повної цивільної дієздатності неповнолітній дитині; згода одного з батьків на вчинення правочину іншим з батьків від імені малолітньої особи; статут товариства; установчий акт про створення установи; відмова власника від права власності; відмова від правочину (наприклад, одностороння відмова від договору найму наймодавця у разі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців); ліцензія на використання об’єктів права інтелектуальної власності; електронна форма згоди суб’єкта персональних даних; вчинена в електронній формі публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу та за результатами конкурсу тощо.
З огляду на зазначений перелік зрозуміло, що такі дії суб’єктів цивільного права не зовсім вдало називати угодами. Через те законодавець вжив термін правочин, який охоплює за своїм граматичним змістом будь-які правомірні дії особи, спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Отже, правочину як одному із юридичних фактів притаманне правомірне вольове вчинення особою, яка має належний статус суб’єкта цивільного права, юридичних дій, спрямованих на свідоме створення конкретного цивільно-правового результату для себе або інших осіб [107, с. 14].
Слід погодитись із думкою Г. В. Юровської, яка зазначає, що, як правило, форма правочину обирається за розсудом осіб, які його вчиняють, за винятком випадків, коли закон зобов’язує вчинити правочин у певній формі [261]. Підтвердженням цього є роз’яснення Міністерства юстиції України від 19 квітня 2011 року, в якому зазначено: «Якщо законом визначена конкретна форма, в якій обов’язково має вчинятися правочин, то її необхідно дотримуватися. У разі недотримання цієї вимоги настають негативні наслідки. Наприклад, якщо договір про купівлю-продаж житлового будинку не буде укладено в письмовій формі і посвідчено нотаріусом, то він буде нікчемним» [278].
Відповідно до ч. 1 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. За змістом зазначеної норми не може доводитись свідченням свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання. Однак це не перешкоджає сторонам надавати письмові й інші докази, передбачені законодавством (аудіо-, відеозапис та інше).
Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв’язку. Враховуючи викладене, можна вважати вчиненим у письмовій формі правочин, який буде виконаний у формі відео- або аудіозапису, або ж правочин, вчинений за допомогою sms- та mms-технологій операторів стільникового зв’язку на мобільному телефоні. Разом із тим, на нашу думку, у випадку, коли воля особи буде виражатись у формі sms, mms або аудіозапису, необхідне обов’язкове встановлення факту індивідуалізації (ідентифікації) особи, тобто що саме ця особа виражає цю волю.
На жаль, питанням індивідуалізації особи, в тому числі і щодо її участі в правочинах, на сьогодні практично не приділено уваги в наукових дослідженнях. Так, на думку О. І. Гуменюка, під поняттям «індивідуалізації» слід розуміти процес виділення чи наділення учасника цивільних правовідносин індивідуальними ознаками, які мають правове значення, особистий характер і окреслюють його як унікального, неповторного, відокремленого суб’єкта цивільних правовідносин [99, с. 3]. Саме тому для вчинення будь-якого правочину важливим є те, чи можемо ми індивідуалізувати учасника цивільних правовідносин, який його вчиняє, чи такої ймовірності немає.
Коли йдеться про необхідність підтвердження факту вчинення електронного одностороннього правочину конкретною особою, то, на нашу думку, це можна зробити як за допомогою свідків (якщо обмеження щодо цього не визначені договором), так і за допомогою засобів індивідуалізації. За винятком електронного підпису учасник одностороннього електронного правочину може бути індивідуалізований за допомогою відповідного номеру телефону, адреси електронної пошти, номера кредитної банківської картки, фіксації його голосу та/або зображення тощо, якщо такий спосіб дасть можливість ідентифікувати його та його волевиявлення.
Тому вважаємо доцільним викласти абз. 2 ч. 1 ст. 207 ЦК України в такій редакції: «Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв’язку чи аудіо-, відеозаписуючого пристрою».
Водночас виникають питання щодо тих односторонніх правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню.
Відповідно до абз. 1 п. 1 Глави 9 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України [180] тексти заповітів, довіреностей, свідоцтв, заяв, на яких нотаріусом засвідчується справжність підпису, за винятком заяв у електронній формі заяв та примірників документів, що залишаються у справах нотаріуса, а також дублікатів нотаріальних документів, викладаються на спеціальних бланках нотаріальних документів з лицьового та зворотного боку цих бланків.
Залишається відкритим також питання, чи може заповіт або текст довіреності бути записаний на відео- або аудіоносії. Така форма складання заповіту доволі часто застосовується, наприклад, у США і деяких інших країнах [130]. Вона набагато зручніша для літніх осіб і може застосовуватися у випадках, коли власноручне написання заповіту неможливе.
В окремих країнах світу така форма визнається спрощеною письмовою формою укладення заповіту [116, с. 149].
Наприклад, згідно з § 2250 Німецького цивільного уложення особа, яка перебуває у місцевості, з якою перервано сполучення внаслідок епідемії чи інших надзвичайних обставин, або перебуває в плаванні на німецькому судні, може скласти заповіт в усній формі, але в присутності трьох свідків [172, с. 514].
Усні заповіти за надзвичайних обставин у присутності двох свідків допускає і ст. 17 Закону КНР «Про спадкування». Якщо надзвичайні обставини відпали, заповідач має право скласти заповіт у письмовій формі або у формі звукозапису, за цих обставин усний заповіт втрачає силу [132, с. 380 ].
З 2010 року в 11 штатах у США (Флорида, Індіана, Канзас, Міссісіпі, Міссурі, Нью-Йорк, Північна Кароліна, Огайо, Теннессі, Техас і Вермонт). дозволено укладення неписаного або усного заповіту за певних обставин. Усний заповіт також називають заповітом смертного одра, зважаючи на те, що заповідач, перебуваючи у небезпечному для його життя стані, у присутності свідків оголошує свій заповіт. Окремі штати вимагають, щоб надалі такі усні розпорядження були підтверджені письмовою формою одним із свідків. У штатах, де усний заповіт має юридичну силу, таку саму силу має і заповіт, складений на відео, якщо надалі від буде підтверджений письмово одним із свідків. Разом із тим штати, які вимагають письмової форми заповіту, сприймають заповіт, записаний на відео, як такий, що має юридичну силу у випадку, коли є письмове застереження одного із свідків [4].
В Індії останніми роками поширення набули відео- та on-line заповіти. Але разом із такою формою, особа повинна обов’язково мати письмову форму заповіту. У цьому випадку написання заповіту відбувається також шляхом відеозапису заповідачем у присутності двох свідків [2].
Вважаємо, що така практика є ефективною, оскільки дасть змогу уникнути зловживань з боку свідків щодо заповідальних розпоряджень особи, а також унеможливить внесення змін до відеозапису одним із свідків. При цьому, на нашу думку, доцільним є використання саме відеозапису для точного встановлення особи, яка складає заповіт або довіреність. Відеоплівку або інший носій із записом можна передавати нотаріусу, який, у свою чергу, виконає необхідні дії, передбачені правилами складання секретного заповіту (п. 3 Глави 3 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).
Подібний механізм може бути використаний і для такого одностороннього електронного правочину, як довіреність. Для складення довіреності відповідного зразка нотаріус прослуховує відео- чи аудіозапис і заносить його зміст до бланку відповідного зразка. Проте, відкритим залишається питання оформлення журналу обліку нотаріальних дій, де необхідний підпис особи, яка видала довіреність. У такому випадку, на нашу думку, нотаріус може робити власноручний запис із відміткою про те, що довіреність було складено за відсутності особи довірителя із аудіо- або відеоносія. Складену у встановленому порядку довіреність нотаріус може надіслати поштою довірителю та/або повіреному. На нашу думку, такі дії нотаріуса із внесення письмових відомостей будуть слугувати захистом від зловживань з боку осіб, які складають відповідні правочини, а також інших заінтересованих осіб.
Вся работа доступна по Ссылке
