Вчинення електронного правочину в сфері електронної торгівлі (комерції)

          Використання електронних систем у підприємницькій діяльності призвело до виникнення та закріплення таких понять, як «електронна торгівля» («electronic trade»), «електронна комерція» («electronic commerce»), «електронний бізнес» («electronic business»). Проте законодавче забезпечення цих відносин значно відстає від реальних темпів їх розвитку [152].          Слід зауважити, що питаннями «електронної комерції» та «електронної торгівлі» в науці права займаються практично з моменту введення в цивільний обіг електронного цивільного обігу, за рахунок комунікацій, які спочатку не належали до мережі Інтернет та характеризувалися використанням різноманітних автономних стандартів та протоколів [167].           Дослідивши сучасні наукові праці у сфері електронної комерції, можна зробити висновки про відсутність єдності авторів у розумінні поняття «електронна комерція», а також про часто-густо синонімічне вживання термінів «електронна комерція» та «електронна торгівля» і їх довільне тлумачення.           Окремі фахівці, визначаючи поняття «електронна комерція», вважають, що в юридичному розумінні вона означає укладання на міжнародних та внутрішніх ринках в електронній формі низки підприємницьких договорів, таких як купівля-продаж, постачання, страхування, банківські договори, перевезення вантажів чи пасажирів повітряним, морським, залізничним транспортом, а також інших договорів, пов’язаних із промисловим та діловим співробітництвом [160, с. 10]. Є й інші визначення, зокрема: електронна комерція — це така форма постачання продукції, за якою вибір та замовлення товару здійснюється через комп’ютерні мережі, а розрахунки між покупцем та постачальником відбуваються з використанням електронних документів і/або електронних же засобів платежу. Або коротко: електронна комерція — створення вартості за рахунок використання цифрових технологій. В англійській мові це поняття прийнято позначати терміном «e-commerce» [235].          Термін «Internet-комерція» пропонується застосовувати у випадку, коли в електронній комерції використовується лише глобальна мережа — Інтернет.          Електронна комерція, крім того, розглядається як складова таких більш широких понять, як електронний бізнес та електронна торгівля [267, с. 132].          Також досить часто поняття електронної комерції визначається через ознаки. Так, Н. Солов’яненко визначає електронну комерцію як укладання на міжнародних та внутрішніх ринках правочинів у комп’ютерній формі [230]. І. Т. Балабанов під електронною комерцією розуміє торгівлю через мережу Інтернет за допомогою комп’ютерів покупця та продавця [64, с. 128]. А. Оперкент вказує, що електронна комерція — це економічний процес обміну товарами та послугами на базі існуючих партнерських зв’язків за допомогою електронних засобів комунікації [38]. Л. Новомлинський розуміє електронну комерцію як будь-яку трансакцію, яка вчиняється за допомогою мережі пов’язаних між собою комп’ютерів, після завершення якої відбувається передача прав власності або прав користування речовим товаром чи послугою [169]. На думку Б. І. Скородумова, електронна комерція — це будь-яка форма бізнес-процесу, у якому взаємодія між суб’єктами відбувається електронним чином і супроводжується постачанням ресурсів та (або) фізичною доставкою продукції. А електронна торгівля, як він вважає, є частиною електронної комерції і стосується лише процесу продажів [227]. А. Чучковська визначає електронну комерцію як систему взаємопов’язаних правовідносин у сфері вчинення правочинів шляхом обміну електронними документами, який здійснюється за допомогою використання мереж електрозв’язку, зокрема Інтернет [269, с. 14]. В. Желіховський під електронною комерцією розуміє систему взаємовідносин у сфері здійснення обміну даними (електронними документами) та інформацією між суб’єктами господарювання з використанням глобальної мережі Інтернет [112, с. 9–10]. На нашу думку, обмеження мереж електрозв’язку лише мережею Інтернет є недоцільним.          Г. Н. Хубаев вважає що «електронна комерція» — така форма постачання продукції, за якої вибір і замовлення товарів здійснюється через комп’ютерні мережі, а розрахунки між покупцем і постачальником здійснюються із використанням електронних документів та/або засобів платежу. При цьому, як покупець товарів (або послуг) може виступати як приватна особа, так і організація [258, с. 28].          О. Кобелев під електронною комерцією розуміє «технології вдосконалення комерційних операцій та управління виробничими процесами за допомогою електронних засобів обміну інформації» [133, с. 23-24].          На думку М. І. Возного поняття «електронна торгівля» та «міжнародна електронна торгівля» є синонімами, оскільки при електронній торгівлі використовується Інтернет, а так як він не належить нікому, тобто є міжнародним, то і відповідно електронна торгівля стає міжнародною [85]. У запропонованому М. Швецем та В. Брижком проекті структури Кодексу України про інформацію один з підрозділів має назву «Електронна торгівля (комерція)» [274]. Проекти законів України «Про електронну комерцію» № 6086 від 18 лютого 2010 року [191] та № 6086-1 від 4 березня 2010 року [192] паралельно оперують поняттями «електронна комерція» та «електронна торгівля». Разом із тим проект закону № 6086-2 від 16 березня 2010 року, внесений народними депутатами В. Т. Коржем і Ю. М. Мороко, не розділяє цих термінів, визначаючи їх як електронну комерцію (торгівлю) [193].          У найвужчому розумінні електронний бізнес визначають як повне або часткове перенесення бізнес-процесів у комп’ютерні мережі [112, с. 20].          До електронної торгівлі належать:           глобальний електронний маркетинг, зокрема просування традиційних товарів та послуг. Фахівці зазначають, що інтерактивність (здатність до діалогу) засобів масової комунікації уже сьогодні змінює парадигму рекламної справи і досліджень ринку;           електронна комерція;           віддалені послуги. Більшість послуг, пов’язаних із консультуванням, юридичною та бухгалтерською підтримкою тощо, можуть здійснюватися на відстані;           дистанційна робота. У сфері нематеріального виробництва стає можливою організація «розподілених офісів», у яких разом працюють люди, що перебувають у різних приміщеннях, містах і навіть країнах [164].          Під електронною торгівлею також розуміють виробництво, рекламу, продаж та поширення товарів із використанням телекомунікаційних мереж [138, с. 126].          А. А. Тедеєв вважає, що електронна торгівля є тільки приватним випадком електронної комерції [239, с. 17], тим самим наголошуючи, що електронна торгівля входить до електронної комерції. О. Шевченко вважає, що під електронною торгівлею необхідно розуміти звичну для нас торгівлю, але таку, що здійснюється завдяки мережі Інтернет [275, с. 82-83]. Цю позицію підтримує О. П. Вершинін, але з певними уточненнями, оскільки під електронною торгівлею він розуміє будь-які угоди, укладені за допомогою електронних засобів [84, с. 66].          І. В. Костюк визначає електронну торгівлю як сферу суспільних відносин, у рамках якої реалізується спосіб підприємницької діяльності, який представляє собою продаж товарів, оформлюється за допомогою системи договорів: регулярно здійснювані угоди купівлі-продажу (основні угоди), а також угоди, спрямовані на організацію електронного комерційного обороту і забезпечують основні угоди (організаційні угоди) [142].          Проаналізувавши закордонні літературні джерела можемо констатувати, що термін «електронна комерція» розглядається як складова або частина таких понять, як «електронна торгівля» та «електронний бізнес» [238, с. 10]. Наприклад, російська дослідниця М. В. Макарова визначає поняття «електронної комерції» як «різновид бізнес-активності, в якій взаємодія суб’єктів бізнесу з купівлі-продажу товарів і послуг (як матеріальних, так і інформаційних) здійснюється за допомогою глобальної комп’ютерної мережі Інтернет або будь-якої іншої інформаційної мережі» [151, с. 38]. А. М. Береза, І. А. Козак та інші під «електронною комерцією» розуміють «придбання чи продаж товару за допомогою електронних носіїв чи через мережу, подібну до Інтернету». Дане поняття може включати замовлення, оплату та доставку товарів або послуг [244, с. 54]. У законодавчому забезпеченні е-бізнесу в різних країнах існують три підходи, які доповнюють один одного: перенесення на угоди норм чинного законодавства; регулювання угод за допомогою «звичаїв ділового обігу»; детальне узгодження сторонами положень для кожної угоди [102]. Розробку нормативної та законодавчої бази з огляду на стратегію інтеграції України в Європу слід провадити з максимальним врахуванням відповідних директив Європейського Союзу (ЄС), прийнятих для формування загальних правил розвитку Інтернету та електронної комерції. Ці документи разом з відповідними нормативними актами ООН, Міжнародного валютного фонду (МВФ), Світової організації торгівлі (СОТ), Європейського центрального банку та розвинутих країн доцільно розглядати як стратегічну та методологічну основу розробки національної нормативної бази. Адже сьогодні ми практично входимо у світ, де відсутні кордони для технологій, де господарська діяльність в таких ключових сферах, як телекомунікації, фінансові послуги, інформаційні технології, електронна торгівля займає все більше місця в єдиному, глобальному економічному просторі.          

Вся работа доступна по Ссылке