Вчинення електронного правочину в сфері страхових відносин
Використання електронних правочинів має місце і в цивільних відносинах зі страхування та складає інтерес як для страховиків, так і для страхувальників, що обумовлено, в першу чергу, динамікою зростання числа користувачів мережі Інтернет.
Пряме страхування (direct insurance), тобто продаж полісів через Інтернет і колл-центри без участі посередників, з’явилося на розвинених страхових ринках в середині 80-х років минулого століття. Вперше технології прямого страхування були застосовані за допомогою телефонного зв’язку компанією Direct Line Insurance в 1985 році в Англії, а в 1997 році продані перші поліси через Інтернет [234]. Зараз у Великій Британії практично 80 % премій з автострахування припадає на прямі продажі. У США у 2005 році на прямі продажі припадало всього 4% від обсягу ринку, а у 2011 — майже 50% [126]. Згідно з експертами ForresterResearch обсяг Інтернет-страхування автомобілів та житла у США сягає 8,4 млрд дол. США, що становить 4 % від загальної суми цих типів страхування. Очікується, що до 2015 року ця сума зросте до 14 млрд дол. США (6%) [48].
У середньому світовий ринок зростає приблизно на 10% в рік. У Північній Америці, країнах Західної Європи і Японії темп зростання найнижчий, оскільки on-line ринок страхування там близький до насичення — 90% страхових компаній представлені в Інтернеті [48].
У країнах, що розвиваються, ринок Інтернет-страхування зростає швидше, бо він лише нещодавно починався практично з нуля. Зростання ринку становить від 30% в країнах Східної Європи до 50-60% в країнах Азії та Північної Африки [104].
В Україні через Інтернет, за останніми статистичними даними, продається менше 1% страхових полісів. Однак за даними Ліги страхових організацій України (ЛСОУ) обсяг реалізованих українськими компаніями страхових полісів через Інтернет за останні роки зріс більш ніж удвічі [88]. Найчастіше через всесвітню мережу вони пропонують придбати обов’язкове страхування цивільної відповідальності, а з добровільних видів — КАСКО. Іноді в переліку пропозицій зустрічається медичне та майнове страхування. [149].
Страхові правовідносини між страхувальником, страховиком і вигодонабувачем є цивільними правовідносинами. Вони виникають з договору страхування, який укладають між собою страхувальник і страховик. Це стосується і добровільного страхування, за яким діє принцип свободи договору (ст. 627 ЦК України), коли у страхувальника виникає бажання задовольнити свою потребу в безпеці, і він згоден з умовами програми страхування страховика. При цьому в межах укладеного договору страхувальник виплачує регулярні або одноразові платежі, а при настанні страхового випадку страховик виплачує страхувальнику компенсацію, визначену умовами договору страхування [145, с. 141]. Даний договір є публічним і належить до договорів приєднання.
Слід зазначити, що завдяки впливу сучасних інформаційних технологій страхові відносини видозмінюються. Перенесення частини бізнесу страхової компанії в Інтернет дає, на наш погляд, її потенційним і реальним клієнтам наступні можливості: скласти загальне уявлення про страховика та його послуги; провести самостійний розрахунок внесків за допомогою веб-калькулятора; скористатися консультаціями on-line; подати заявку на укладення страхового договору в електронній формі; укласти договір страхування і внести страховий платіж через Інтернет; повідомити про настання страхового випадку через Інтернет; отримати on-line супровід страхового договору.
Таким чином, Інтернет-страхування є комплексом взаємовідносин страхової організації і страхувальника (вигодонабувача), що виникають у процесі укладання договору страхування, його виконання та виплати страхового відшкодування, з використанням технологій мережі Інтернет.
На сьогодні існують два основних напрямки Інтернет-страхування: on-line та off-line [145, с. 143].
Система on-line дає змогу в режимі реального часу укласти договір страхування. При цьому через Інтернет надається розрахунок вартості, заповнюється заявка на страхування, а також проводиться оплата. На сайті компанії страхувальнику необхідно вибрати потрібний вид страхування, а також заповнити форму для розрахунку вартості поліса.
Відомості, які зазначаються в анкеті, подібні до тих, що страховик заповнює в приміщенні страхової компанії, якщо страхувальник особисто прийшов для укладення договору страхування. Це відомості про клієнта, страхова сума, строк дії договору і його предмет.
За допомогою спеціальної програми страхувальник отримує розрахунок вартості полісу і після оплати страховий поліс буде доставлений страхувальнику. Проте договір страхування, укладений у режимі on-line, почне діяти лише тоді, коли паперовий носій (договір або поліс) буде підписаний страховиком. Разом із тим у світі існує практика укладення таких договорів без підписання паперових носіїв. Так, наприклад, у США клієнт взагалі не контактує з представниками компанії. Він підписує договір в Інтернеті — електронним підписом і отримує готовий поліс поштою [254].
Як слушно зауважують К. А. Байков [62], О. Панков [174], та А. В. Красікова [145] за умови укладення договору страхування on-line можливе лише укладення стандартизованих послуг.
У зв’язку із цим, на нашу думку, доцільною є розробка стандартних правил за основними видами страхування, що дасть можливість організувати безпосер
Необхідність впровадження типових правил з окремих видів страхування обумовлена й тим, що при використанні таких правил забезпечується єдиний підхід до страхування; страхові гарантії поширюються тільки на ті ризики, які найбільш активно страхуються; застосовуються лише ті винятки, які будуть визнані доцільними.
Особливість використання типових правил і стандартних форм у сфері страхування полягає в тому, що в цьому випадку умови договору страхування розробляються страховиком і такий договір є договором приєднання.
Як правило, стандартна форма — це бланк (формуляр), виконаний друкарським способом, у якому перераховані умови договору, а сторони вказують тільки окремі відомості (найменування та реквізити сторін, дата і місце укладення договору) і ставлять підпис. Якщо така форма заміняє текст договору, то в ній повинні міститися всі істотні умови.
Приєднання акцептанта до договору здійснюється шляхом підписання стандартної форми або договору, у якому вказано на її використання, або шляхом вчинення конклюдентних дій як згоди на всі умови в цілому.
При використанні мережі Інтернет для укладення договору страхування стандартні форми мають бути розроблені в електронному вигляді та розміщені на сайті страхової компанії. Приєднання акцептанта до договору страхування в такому випадку можливе шляхом підписання з використанням електронного підпису, електронної стандартної форми або електронного варіанта договору страхування.
Втрати часу при укладанні та оформленні договору страхування можуть скоротитися з розвитком і використанням електронного підпису. Так, за кордоном при оформленні страхового поліса в режимі on-line страхувальник повідомляє страховикові свій ідентифікаційний номер, який фактично замінює підпис. Потім страховик поштою надсилає куплену страховку.
Імперативна вимога законодавства (ст. 981 ЦК України, ст. 16 Закону України «Про страхування» [211]) щодо письмової форми договору страхування дозволяє здійснити цей правочин дистанційно, лише із застосуванням ЕЦП. Відповідно до закону використання ЕЦП не змінює порядку підписання договорів, встановленого для вчинення правочинів у письмовій формі. Водночас ЦК закріплює, що використання ЕЦП допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства або за письмовою згодою сторін (ст. 207 ЦК України), яка має містити зразки відповідного аналога власноручних підписів. Оскільки в законодавстві про страхування немає вказівки на допустимість використання ЕЦП під час укладення договорів страхування, необхідна письмова згода сторін. Але процедура надання такої згоди не зовсім зрозуміла: чи буде вимога щодо її надання виконаною, наприклад, при обміні електронними листами із зразками ЕЦП? Законодавство не роз’яснює це питання, а відповідної практики укладення договору страхування в Україні, на жаль, немає [97].
Українські компанії цілком могли б перейняти такий досвід. Однак для цього необхідно внести зміни до законодавства, що стосуються, зокрема, використання електронного підпису при укладенні договору страхування та його форми.
У тих випадках, коли розроблені страховиком форми пропонують одну або декілька умов узгодити, а інші умови (їх більшість) прийняти в незмінній редакції, укладення договору в режимі on-line неможливо, і подібні договори не можна віднести до договорів приєднання.
Як приклад використання зазначеної системи страхування можна навести договір обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів. Зазначені правовідносини достатньо чітко врегульовані Законом України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» [209], у якому визначено типові умови договору обов’язкового страхування, об’єкт обов’язкового страхування і страховий ризик, страхову суму, страхові тарифи, базові ставки і коефіцієнти страхових тарифів, строк дії договору обов’язкового страхування, порядок визначення розміру страхової виплати та ін.
У науковій літературі також зазначається, що як об’єкти страхування за системою on-line можуть розглядатися лише ті, які не потребують безпосереднього огляду страховиком, а також великі промислові об’єкти перед укладенням договору піддають обов’язковому огляду і щодо яких розробляються індивідуальні страхові програми [147, с. 147].
Наприклад, в окремих країнах навіть автомобілі страховики не оглядають. Централізована база даних дає можливість дізнатися, який автомобіль страхується, хто власник, чи був він в дорожньо-транспортній пригоді тощо. Також коштують on-line поліси набагато дешевше звичайних [61].
Вся работа доступна по Ссылке
