Поняття і сутність правового регулювання системи управління охороною праці
Загальновідомо, що економічне зростання держави автоматично ще не призводить до її збалансованого соціального розвитку. Тому, безперечно, однією з найважливіших цілей будь-якого суспільства є подальше поліпшення рівня і якості життя населення, створення країни, зручної для людей. «Одним з засобів досягнення цієї мети є забезпечення сприятливих умов для інтелектуального, професійного та фізичного вдосконалення людини. Це багато в чому залежить від того, наскільки безпечними будуть умови нашого щоденного існування, наскільки шляхи розвитку економіки будуть погоджені з необхідністю забезпечення безпеки в усіх галузях техносфери: в створенні безпечних технологій та виробництв, забезпеченні безпеки небезпечних виробничих об’єктів, в охороні праці на кожному робочому місці та захисту навколишнього середовища» [52, с. 434]. Відповідно, спростовувати актуальність подальшого розвитку трудового права і, безпосередньо, його провідного соціального інституту – охорони праці, на цей час було б необачливо. Тим більше, як доречно підкреслює І.Я. Кисельов: «Традиційно трудове право характеризується як право охорони праці. В цьому вбачали та продовжують вбачати його головну соціальну функцію [45, с. 31].
В.І. Прокопенко пише: «Зміни, що відбуваються у структурі зайнятості й попиту на робочу силу, як і до становища працівника на робочому місці, умов його праці, ставлять підвищені вимоги до безпеки праці. Особливо потерпають від цього ті групи працюючих, що вже перебувають у невигідному становищі: жінки, працівники похилого віку і некваліфіковані працівники. Ні система освіти і підготовки, ні механізм регулювання ринку праці, ні навіть соціальні кошти не становлять ефективного способу допомоги працюючим при зіткненні їх з цими проблемами» [3, с. 360]. Зазначимо, що досягнення стандартів безпеки праці, які б відповідали вимогам провідних світових держав, є можливим лише тільки за допомогою результативної співпраці суб’єктів трудового права в сфері регулювання охорони праці, інакше кажучи, шляхом впровадження ефективної системи управління охороною праці.
Енциклопедичний словник під терміном «управління» визначає елемент, функцію організованих систем різної природи (біологічних, соціальних, технічних), що забезпечує збереження їх певної структури, дотримання режиму діяльності, реалізацію їх програм і цілей [53, с. 1401]. Відповідно до Універсального словника-енциклопедії під управлінням слід розуміти дію на певний процес (об’єкт управління) з метою забезпечення бажаного його перебігу [54, с. 1399]. У спрощеному вигляді будь-яка система управління – це сукупність суб’єкта управління та об’єкта управління, що знаходяться у певному середовищі та інформативно зв’язані між собою. В суб’єкті управління можна виділити два органи – управляючий та виконавчий. Управління завжди здійснюється заради досягнення певної мети. Метою управління охороною праці є забезпечення безпеки, збереження здоров’я та працездатності людини в процесі трудової діяльності [55, с. 96]. Під ним слід розуміти підготовку, прийняття та реалізацію рішень щодо здійснення організаційних, технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів, які спрямовані на збереження здоров’я та працездатності людини в процесі трудової діяльності [6, с. 26].
М.С. Петрова, С.В. Петров та С.М. Вольхин під управлінням охороною праці визначають процес організованого впливу на об’єкти управління з метою дотримання нормативних вимог безпеки. На думку вчених, головною метою управління охороною праці є вдосконалення організації роботи по забезпеченню безпеки, зниженню травматизму та аварійності шляхом вирішення комплексу задач зі створення безпечних та нешкідливих умов праці, учбово-профілактичному та санітарно-побутовому обслуговуванню працюючих [56, с. 30-31]. Управління охороною праці здійснює цілеспрямовану дію на систему «людина-виробництво», що являє собою всю сукупність елементів, з якими людина взаємодіє в процесі праці і які можуть чинити на неї відповідний вплив [57, с. 30-31].
Професор З.М. Яремко при цьому зазначає, що в сучасних умовах господарювання діяльність у галузі охорони праці передбачає взаємну відповідальність держави, власника підприємства та працівника за створення і забезпечення здорових і безпечних умов праці, тому обґрунтованими є три рівні управління охороною праці: державне управління, управління власником підприємства та управління зі сторони працівників [6, с. 26].
Є.В. Котов під державним управлінням охороною праці розуміє діяльність органів законодавчої, виконавчої влади та місцевого самоврядування по забезпеченню безпеки праці, збереженню життя, здоров‘я та працездатності людей на виробництві через формування та впровадження правових, соціально-економічних, організаційно-технічних та медико-профілактичних заходів, методів і засобів. Воно є підсистемою в системі державного соціально-економічного управління і передбачає розвиток чинної системи управління в державі, регіонах, галузях, на виробництві, забезпечує їх взаємодію та сприяє сполученню та поєднанню їх інтересів у сфері охорони праці на підставі розширення повноважень і підвищення відповідальності за вирішення поточних та перспективних проблем охорони праці. Принципами державного управління охороною праці є: попереджувальний характер управлінської діяльності щодо виникнення виробничих ризиків у трудовому процесі; орієнтація на можливий і реально досяжний рівень охорони праці; забезпечення реалізації законодавчо закріплених прав і гарантій у сфері охорони праці; комплексний соціальний захист працюючих; економічна зацікавленість у діяльності (поведінці) щодо забезпечення охорони праці; гласність та інформаційна відкритість у сфері охорони праці; чіткий розподіл відповідальності за незабезпечення (недодержання) вимог охорони праці між роботодавцем і працівником, невідворотність покарання; наукове забезпечення управління охороною праці [58, с. 9].
Управління охороною праці на підприємстві, на думку В.М. Москальової, є сукупністю дій службовців, що здійснюються на підставі постійного аналізу інформації про стан охорони праці в структурних підрозділах. Управління охороною праці має на меті надати цій сфері діяльності комплексного й планового характеру щодо поліпшення умов праці, запобігання травматизму, профзахворюванням, пожежам, аваріям, ДТП та іншим негативним наслідкам. Управління охороною праці повинно мати такі основні елементи: орган управління; виконавчий орган; об’єкт, яким управляють; вхідну та вихідну інформацію, прямий та зворотний зв'язок [57, с. 9]. Російські науковці М.С. Петрова, С.В. Петров та С.М. Вольхин зазначають, що в сучасних умовах є можливим перехід на новітні принципи управління охороною праці в організаціях. Поступово розвиваються ринкові відносини, що передбачають необхідність формування нового переходу до управління охороною праці, який відрізнявся би від існуючого в централізованій економіці. Наприклад, деякими російськими компаніями впроваджуються принципи керування, притаманні світовій практиці. З’явилися розробки російських наукових та просвітницьких організацій (в тому числі Академії праці і соціальних відносин), що дозволяють формувати елементи системи організації праці, адекватні західним [56, с. 30-31].
Враховуючи вище викладене, пропонується сформулювати поняття Управління охороною праці на підприємстві, установі, організації, та надати йому наступне визначення. Управління охороню праці на підприємстві, установі, організації – це сукупність управлінських рішень та дій уповноважених на те осіб суб’єкта господарювання, спрямованих на виконання вимог законодавчих і нормативно-правових актів з охорони праці.
Система управління охороною праці організовується таким чином, щоб здійснювалось адекватне та постійне управління з урахуванням всіх факторів, що впливають на стан охорони праці, і орієнтується на проведення запобіжних дій, що унеможливлюють виникнення небезпечних ситуацій, але при цьому, у випадку їх виникнення, вона повинна своєчасно реагувати на них та усувати їх. В організаційних заходах, що забезпечують функціонування системи, необхідно передбачати можливість впливу громадських об’єднань працівників підприємства (комісії з питань охорони праці, уповноважених найманими працівниками, профспілок тощо) [5, с. 525].
В свою чергу, існуюча державна система управління охороною праці не сповна відповідає вимогам часу, інтересам економічного розвитку та потребам суспільства, бо орієнтована на збереження існуючого положення в забезпеченні безпеки та здоров’я працівників, а точніше, на виконання діючого законодавства в галузі охорони праці [59, с. 435]. Л.П. Керб доречно підкреслює: «В умовах переходу до ринку командні методи адміністративної системи управління охороною праці з боку вищих органів поступово замінюються на ринкові механізми. Основним чинником поліпшення стану охорони праці на сучасних приватних і державних підприємствах відповідно до вимог нормативних актів дедалі рішучіше виступає економічна зацікавленість самих підприємств. Наслідки нещасних випадків і порушень нормативних актів стали настільки відчутні, що підприємства самі зацікавлені в додержанні всіх вимог охорони праці» [60, с. 131].
М.С. Петрова, С.В. Петров та С.М. Вольхин зазначають, що наприкінці 90-х років минулого сторіччя в країнах Заходу розпочав різко змінюватися підхід до політики безпеки праці на виробництві. З’явилася тенденція під час оцінювання рівня забезпечення безпеки праці робити акцент не на конструктивні особливості машин та механізмів (що само по собі дуже важливо), а на таких факторах, як організаційна культура, зміна поведінки, підвищення відповідальності, спрямованість діяльності організації певним цілям. Вчені наголошують на необхідності переглянути сформоване та вже довго триваюче в країні ставлення до окремих процедур в галузі охорони праці, таких, як розслідування та облік (мікро) травм, інцидентів, ідентифікація небезпечних факторів та ризиків, оцінка роботи керівників та спеціалістів, персоналу по запобіганню аварійності, травматизму та професійних захворювань, а також створення стимулів до позитивних результатів цієї роботи [56, с. 30-31].
Таким чином, в умовах сьогодення система управління охороною праці повинна базуватися не тільки на імперативах з боку держави, але і на зацікавленості суб’єктів трудових правовідносин в збереженні належного фізичного стану працівника, що нерозривно пов’язано з економічним благополуччям роботодавця. Так, на цей час не викликає сумніву позитивний вплив соціальних та психологічних факторів праці на подальше зростання виробничих потужностей. В.І. Прокопенко пише: «Безпека праці є такою сферою, в якій навіть найвищі досягнення ніколи не будуть вважатись достатніми, оскільки йдеться про здоров'я і життя людей. Будь-яка людська діяльність завжди становить собою певний ризик. Виробнича, трудова діяльність стосовно ризику не є винятком. Незважаючи на прогрес і масштаби виділення коштів на охорону праці, практичні поліпшення в охороні праці залишаються нижче очікуваного рівня» [3, с. 363]. Вищезазначене підкреслює зростаючу актуальність розвитку управління охороною праці безпосередньо на виробництві.
Л.П. Керб пише: «Управління охороною праці на підприємстві є складовою, підсистемою загальної системи управління підприємством, оскільки лише за умови високого рівня охорони праці може бути забезпечене ефективне виконання завдань, що постають перед підприємством, і досягнення найкращих економічних результатів. Управління – це сукупність дій, спрямованих на підтримання та поліпшення функціонування об’єкта відповідно до існуючої програми чи мети функціонування. У процесі управління орган управління одержує певну інформацію про стан об’єкта управління та стан навколишнього середовища, в якому він перебуває. На основі цієї інформації виробляється рішення, за яким здійснюється вплив на об’єкт управління [60, с. 131].
Вся работа доступна по Ссылке
