Поняття та зміст адміністративного арешту, виправних і громадських робіт
На сучасному етапі розвитку України особливого значення набуває забезпечення в державному управлінні законності і дисципліни. Адже воно стосується найважливіших аспектів організації та діяльності держави, бо не можна досягти консенсусу в суспільстві без довіри громадян до тих, хто ними керує. Тому правильне розуміння відповідних положень істотно сприятиме створенню життєздатної форми Української держави, яка, у свою чергу, забезпечить прогресивний розвиток країни.
Протягом останніх років у системі вітчизняного правознавства все вагомішого значення набуває адміністративне право. Це пояснюється насамперед реформуванням державної адміністративної системи. В сучасних умовах такого реформування потребують практично всі ланки адміністративно-розпорядчої діяльності державних органів, а також система норм, які регулюють відносини адміністративної відповідальності, що складає окреслений адміністративний правовий інститут.
Щороку з різних причин у державі скоюються десятки мільйонів різних правопорушень, переважна більшість яких вимагає застосування адміністративних стягнень, понад мільйон адміністративних проступків відбувається у сфері громадського порядку. Значно зросла кількість таких правопорушень у торгівлі та підприємництві. Істотні соціально-економічні перетворення, що відбуваються в Україні, та сучасні політичні реалії об'єктивно передбачають зміну моделі взаємовідносин людини і держави в особі її органів (насамперед органів виконавчої влади, контрольно-наглядових тощо) та їхніх посадових осіб, кардинальне оновлення доктринального й нормативного підґрунтя їхніх стосунків. Йдеться передусім про адміністративно-правову доктрину та адміністративне право, які були основними інструментами правового забезпечення командно-адміністративної системи, тоталітарного режиму радянської держави [14, с. 5].
Реалізація стратегічної мети щодо створення в Україні політичної системи європейського зразка зумовлює оновлення правової системи, важливою складовою якої є законодавство про адміністративну відповідальність [59, с. 1-2]. Теоретичні дослідження вітчизняних учених доводять, що покарання є одним з елементів примусових заходів, які застосовують за вчинення адміністративних проступків [39, с. 44]. Проте сьогодні настав час переглянути інститут адміністративної відповідальності взагалі і адміністративного правопорушення зокрема. В ряді європейських країн кримінальне право знає інститут кримінального проступку. Вважаємо, що настав час і в Україні переглянути концепцію адміністративного правопорушення і виділити кримінальний проступок із системи таких правопорушень.
У зв'язку з докорінною перебудовою процесу виправлення засуджених наразі дуже важливо розглянути проблему гуманізації кримінально-виконавчої системи. Тут також не можна не враховувати у кримінально-виконавчій практиці практичну реалізацію основних гуманістичних ідей і положень, що містяться в переглянутому європейському варіанті стандартних мінімальних правил виправлення ув'язнених [61, с. 8]. Загальновідомо, яке велике значення нині приділяється розробці нового законодавства, що має відповідати духу і сутності розбудови кримінально-виконавчої системи, основним завданням якого є послідовне впровадження в життя принципів демократизму, невідворотності відповідальності за вчинені злочини, справедливості та гуманізму.
Перехід в Україні від відносин на кшталт ”держава над людиною“, коли останній приділялося місце лише керованого об'єкта, на який спрямовані владно-розпорядчий вплив та адміністративний примус з боку державних органів, до ”держави для людини“, коли головним обов'язком держави є ”утвердження і забезпечення прав і свобод людини“ [40, с. 393], визнання останньої найвищою соціальною цінністю держави (ст. 3 Конституції України) значно звужує сферу втручання держави у життя людини шляхом застосування різноманітних примусових заходів, обмеження її поведінки.
Нині в Україні базовим методом взаємовідносин людини і держави є переконання, як система заходів правового і не правового характеру, що полягає у застосуванні виховних, роз'яснювальних і заохочувальних заходів з метою формування у громадян розуміння необхідності чіткого виконання вимог чинних законів та інших правових актів [68, с. 75].
Проте поширене застосування методу переконання ще не розв'язує питання щодо розумно допустимих меж його використання як засобу впливу стосовно осіб, які не дотримуються правових приписів. Цей метод далеко не завжди є достатнім засобом впливу на зазначену категорію осіб.
Саме тому держава, захищаючи права та свободи громадян і суспільства загалом, примушує тих з них, які не піддаються заходам переконання, дотримуватися правопорядку за допомогою застосування стосовно них різноманітних заходів примусу.
За таких умов переконання перестає бути єдиним засобом впливу. Тож виникає об'єктивна потреба застосування адміністративного примусу, який, до речі, завжди перебуває у нерозривному зв'язку з переконанням, а специфіка соціально-економічних та політичних процесів, що відбуваються в державі, змінюють лише обсяги та пріоритети їхнього застосування.
Традиційно адміністративний примус розглядається як різновид державно-правового примусу, як система засобів психологічного або фізичного впливу на свідомість і поведінку людей з метою досягнення чіткого виконання встановлених обов'язків, розвитку суспільства у рамках закону, забезпечення правопорядку та законності, ”для забезпечення громадського порядку та безпеки, попередження і припинення правопорушень, а також покарання правопорушників” [69, с. 89].
Цілеспрямований характер застосування адміністративного примусу обумовлює його дієвість, оскільки в будь-який період свого існування суспільство передбачало використання примусу стосовно конкретної особи задля блага усього населення. Інша річ, що різними були межі, нормативна та процесуальна регламентація застосування адміністративного примусу, зовнішні форми його прояву, доктринальне підґрунтя тощо.
Загальновідомо, що адміністративні стягнення як остання ланка в системі заходів адміністративного примусу є засобом практичної реалізації адміністративної відповідальності, яка настає за вчинення особою адміністративних проступків, вичерпний перелік яких указано в ст. 24 КУпАП. Адміністративні стягнення застосовуються з метою виховання особи, яка вчинила адміністративний проступок, а також сприяють запобіганню вчиненню адміністративних проступків як самим правопорушником, так і іншими особами.
За існуючою класифікацією, за характером впливу на особу адміністративний арешт належить до особистих адміністративних стягнень, що мають виправно-виховний вплив, а за порядком застосування — це стягнення, що застосовується як основне [6, с. 21-22].
Адміністративні стягнення в ст. 24 КУпАП викладені у відповідному порядку. Системотворним фактором тут виступає диференціація суворості стягнень. Їхнім стрижнем є зростання від незначних (попередження) до більш значних (конфіскація) та до суворих стягнень (виправні роботи, адміністративний арешт). Таким чином, адміністративний арешт стоїть на першому місці за критерієм суворості стягнення.
Чинний Кодекс України про адміністративні правопорушення у ст. 32 не дає визначення поняття адміністративного арешту. В ньому лише зазначається, що адміністративний арешт установлюється і застосовується у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень на строк до п'ятнадцяти діб. Адміністративний арешт призначається районним, районним у місті, міським чи міськрайонним судом (суддею). Громадянам, які знайомляться з цим Кодексом, не зовсім зрозуміло, що означає адміністративний арешт, чим він відрізняється від арешту, який застосовується за кримінальним законодавством, які наслідки його застосування.
Потрібно зазначити, що, як і будь-яке інше стягнення, адміністративний арешт є заходом адміністративного примусу. Адміністративний примус є одним із видів державного примусу, спрямований на забезпечення законності і правопорядку, прав і свобод громадян. І він передбачає застосування комплексу адміністративно-правових заходів з метою запобігання правопорушенням [201, с. 52].
Вся работа доступна по Ссылке
