Відмежування адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту від інших заходів адміністративного примусу та подібних заходів, передбачених правом

          Адміністративний арешт, передбачений в КУпАП, доцільно порівняти з деякими заходами, передбаченими в різних галузях права. Ця доцільність обумовлюється необхідністю реалізації правоохоронними органами певних заходів, мета, завдання і процедура застосування яких є різними. Для чіткого розуміння як тими, хто вивчає правові відносини, так і тими, хто користується певними видами заходів при їх захисті, необхідно відмежувати адміністративний арешт, як захід адміністративного стягнення, від інших заходів, які застосовуються як в адміністративному праві, так і в інших галузях права.          Для цього спочатку розглянемо питання розмежування адміністративного арешту, як адміністративного стягнення, з арештом, передбаченим статтею 60 Кримінального кодексу України [138, с. 131]. До речі, ці два види санкцій мають багато спільного. Передусім це стосується самого змісту таких заходів. Як адміністративний арешт, так і арешт, що передбачений в кримінальному законодавстві, це тримання особи в умовах ізоляції, проте в адміністративному праві це є тримання в таких умовах особи, притягнутої до адміністративної відповідальності, а в кримінальному праві – засудженого. За обома галузями права — це є тримання в межах, суворо визначених законодавцем строків: за адміністративним правом — до п’ятнадцяти діб, кримінальне ж право передбачає арешт на строк від одного до шести місяців. Причому в першому випадку то є адміністративне стягнення, в другому – покарання.          Слід зауважити, щодо таких спеціальних суб’єктів адміністративного правопорушення та спеціальних суб’єктів злочинів як військовослужбовці, то вони, за адміністративним правом, взагалі не підлягають адміністративному арешту. Проте арешт, за КК України, як кримінальне покарання до них застосовується, але відбувають вони арешт на гауптвахті. Відносно неповнолітніх суб’єктів адміністративних проступків і злочинів треба зазначити, що і тут мають місце деякі відмінності між цими суб’єктами. В адміністративному праві адміністративний арешт взагалі не застосовується до неповнолітніх, а в кримінальному праві його застосування розпочинається з шістнадцятирічного віку суб’єкта. Однак для цих осіб потрібні спеціально пристосовані установи для виконання арешту, крім того, порівняно з повнолітніми строки цього виду покарання теж є відмінними: вони сягають від п’ятнадцяти до сорока п’яти діб. Порівняльний аналіз норм адміністративного та кримінального права дозволяє дійти висновку і щодо різних підходів до застосування адміністративного арешту і до арешту відносно інших осіб. Частина 3 ст. 60 КК України встановлює, що арешт не застосовується до осіб віком до шістнадцяти років, вагітних жінок та до жінок, які мають дітей віком до семи років. Як уже зазначалося, в адміністративному праві вікові дані осіб для застосування адміністративного арешту дещо інші. Вік дітей, які перебувають на утриманні цих осіб, як обставина, яка перешкоджає застосуванню адміністративного арешту, теж інший.          Кримінально-процесуальний кодекс України також вживає, наприклад, в статтях 139, 141, 158, 161 та інших, термін ”арешт”. В цьому випадку дане поняття застосовується для визначення перебування під вартою відносно осіб, обвинувачуваних, підсудних та підозрюваних у вчиненні злочинів. Стаття 155 передбачає застосування цього заходу. Взяття під варту як запобіжний захід застосовується в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад три роки. Крім того, законодавець називає цей захід також попереднім ув’язненням. У виняткових випадках цей запобіжний захід може бути застосовано в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі і на строк не більше трьох років.          Адміністративний арешт як адміністративне стягнення відрізняється від арешту як попереднього ув’язнення метою застосування. Стаття 23 КУпАП закріпила, що метою адміністративного стягнення є виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. В той же час, згідно з Законом України "Про попереднє ув'язнення", метою попереднього ув'язнення є запобігання можливому ухиленню особи, взятої під варту, від слідства і суду, перешкоджанню встановленню істини в кримінальній справі або зайняттю злочинною діяльністю, а також забезпечення виконання вироку.           Різними є і підстави застосування такого адміністративного стягнення як адміністративний арешт і запобіжного заходу взяття під варту (арешту), визначеного в Кримінально-процесуальному кодексі України (далі — КПК України). Підставами застосування адміністративного арешту є адміністративний проступок і постанова суду по справі про адміністративне правопорушення, в якій визначено такий вид адміністративного стягнення. За статтею 3 КПК України, підставою для попереднього ув'язнення є вмотивоване рішення суду про обрання як запобіжного заходу взяття під варту, винесене відповідно до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів України. Попереднє ув'язнення відповідно до кримінально-процесуального законодавства України є запобіжним заходом щодо обвинуваченого, підсудного, підозрюваного у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.          Різняться ці заходи також і за місцем їх реалізації. Адміністративний арешт як адміністративне стягнення відбувають особи, арештовані за постановою суду, в спеціальних приймальниках для утримання осіб, підданих адміністративному арешту. Місцями попереднього ув'язнення для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, є слідчі ізолятори. В окремих випадках ці особи можуть перебувати в місцях тримання затриманих. Місцями досудового ув'язнення для тримання військовослужбовців, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, є гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або слідчі ізолятори. Ці особи перебувають у слідчому ізоляторі або на гауптвахті Військової служби правопорядку у Збройних Силах України за рішенням слідчого. В окремих випадках військовослужбовці можуть перебувати в місцях тримання затриманих. У місцях тримання затриманих особи, взяті під варту, можуть перебувати не більше як три доби. Якщо доставка ув'язнених у слідчий ізолятор або на гауптвахту Військової служби правопорядку у Збройних Силах України у цей строк не можлива через віддаленість або відсутність належних шляхів сполучення, вони можуть перебувати в місцях тримання затриманих до десяти діб. Якщо взяття під варту як запобіжний захід обрано стосовно особи, яка вчинила злочин під час відбування покарання в установі виконання покарань, така особа може перебувати в дисциплінарному ізоляторі або карцері установи виконання покарань. З цих правил утримання є виключення. Так, інструкція про ізолятор тимчасового тримання затриманих по підозрі у вчиненні злочинів осіб дозволяє також тримання осіб, підданих адміністративному арешту в названих ізоляторах.          

Вся работа доступна по Ссылке