Адміністративний підсудний проступок, як підстава встановлення адміністративного арешту, виправних та громадських робіт
Прагнення України побудувати демократичну, правовою державу європейського зразка вимагає певних змін правової системи в цілому і, відповідно, адміністративного та кримінального права як її складової.
Реформування адміністративного та кримінального законодавства має здійснюватися на основі положень Конституції України при комплексному підході до реформування інших галузей законодавства (цивільного, трудового, фінансового тощо).
Кодексом Української РСР про адміністративні правопорушення, який було прийнято парламентом республіки 7 грудня 1984 року та введено в дію з 1 червня 1985 року, передбачалось, що встановлення адміністративної відповідальності за адміністративні проступки входить в компетенцію різноманітних органів. Передусім це стосувалось Верховної Ради СРСР та Верховної Ради України. Поряд з законодавчими органами, уповноваженими встановлювати таку відповідальність, правом визначати адміністративні стягнення за правопорушення наділялись також органи державного управління загальної компетенції, у тому числі Рада Міністрів Української РСР. Не обійшов законодавець увагою в цьому питанні і місцеві ради народних депутатів. Стаття 5 Кодексу Української РСР про адміністративні правопорушення передбачала, що обласні, районні, міські Ради народних депутатів та їх виконавчі комітети мають право приймати в межах, визначених законодавчими актами, рішення, які передбачають адміністративну відповідальність, з питань боротьби зі стихійним лихом та епідеміями.
За Конституцією України 1978 року [131, с. 45] зі змінами, внесеними Законом України від 14 лютого 1992 року № 2113 “Про внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) України,” встановлення додаткових заходів адміністративної відповідальності за порушення режиму щодо стихійного лиха, епідемій та епізоотій (п. 7-3 ст. 114-5) було віднесено до компетенції Президента України[82, с. 271]
Проголошуючи принцип верховенства права, за яким права і свободи людини і громадянина є пріоритетними, та зважаючи на те, що адміністративна відповідальність фізичних осіб обмежує їх права і свободи, Конституція України 1996 року закріпила, що діяння, які є адміністративними правопорушеннями, та відповідальність за них визначаються виключно законами України (п. 22, ст. 92 Конституції).
Тому зараз адміністративну відповідальність за адміністративні правопорушення встановлює лише Верховна Рада України і ніхто не має права в нормативно-правових актах визначати діяння як адміністративні правопорушення. Ми пропонуємо розповсюдити це положення і щодо кримінальних проступків, якщо інститут кримінального проступку буде запроваджено в Україні. Адже за тими ж нормативними актами тільки в законі визначаються засади усіх видів відповідальності в Україні.
Слід передбачити динаміку розвитку адміністративного права, пов‘язану з поступовими змінами перехідного періоду розвитку суспільства, визначити пріоритетні напрямки становлення цієї галузі законодавства на майбутнє, послідовність прийняття законів, виходячи з необхідності забезпечення прав і свобод громадян, інтересів держави і суспільства в цілому, з урахуванням розвитку економіки, соціальної та політичної сфер.
Інститут адміністративної відповідальності має багато спільного з інститутами кримінального законодавства, а правові відносини адміністративного процесу – з цивільним процесуальним та кримінально-процесуальним правом. Тому реформування адміністративної відповідальності тягне за собою відповідні зміни і в названих галузях права. Адже порядок встановлення адміністративних стягнень, кримінальної, цивільної відповідальності передбачається в одній нормі Конституції України, що викладена в п.22 ст.92 цього правового акта.
В чинному законодавстві про адміністративні проступки та Кримінальному кодексі не вирішено одне з основних завдань: нема чіткого розмежування між кримінальними та адміністративними правопорушеннями.
Досі традиційно вважається, що особлива частина Кодексу України про адміністративні правопорушення зосереджує склади проступків, які не є суспільно небезпечними. Кримінальне законодавство передбачає в особливій частині Кримінального кодексу норми щодо злочинів, однією з основних ознак яких є суспільно небезпечні діяння.
Проте розмежування адміністративних проступків і кримінальних правопорушень (злочинів) лише за ознакою суспільної небезпеки та засобами регулювання (адміністративне та кримінальне право) є недостатнім. Вимоги щодо однорідності суспільних відносин, що визначають предмет регулювання адміністративного права, в його правовому інституті адміністративної відповідальності не витримані.
Нормами особливої частини діючого нині Кодексу України про адміністративні правопорушення охоплені проступки, які до сфери управління не мають жодного відношення. Це торкається, зокрема, проступків, які передбачені в статтях: 44. “Незаконні виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах”; 51. “Дрібне викрадення чужого майна”; 173. “Дрібне хуліганство”; 173-1. “Вчинення насильства в сім’ї або невиконання захисного припису” та в деяких інших.
Ці проступки не є адміністративними, тому що відносини, що охороняються названими вище нормами, не мають ніякого відношення до державного управління або місцевого самоврядування. Однак це і не злочини, оскільки вони не несуть в собі великої суспільної небезпеки.
Треба зауважити, що, за Кримінальним кодексом України 1960 року (див. ст. 51), підставою адміністративної відповідальності разом із адміністративним проступком було також діяння, що містило в собі ознаки злочину, але не являло великої суспільної небезпеки [137, ст. 14]. Таким чином, крім адміністративного проступку, тоді в Україні була ще одна фактична підстава адміністративної відповідальності — діяння, які, хоч і містили в собі ознаки злочину, але не являли великої суспільної небезпеки. Нині така підстава не називається. КК України 2001 року не передбачає застосування адміністративної відповідальності за злочини, які не мають великої суспільної небезпеки. Проаналізувавши, чому саме за такі злочини передбачалась лише адміністративна відповідальність, можна дійти висновку, що по суті це не злочини, а кримінальні проступки, а отже і їх треба було б визначити в цьому кодифікованому нормативному акті у якості кримінальних проступків. Викладене служить ще однією підставою відокремлення кримінального проступку або хоч би адміністративного підсудного проступку від інших правопорушень. Адже законодавець, очевидно, відчував, що такі правопорушення потрібно було б виділити і відповідальність за них мала бути адекватною вчиненому, його суспільній небезпеці. Постає питання, з яким же видом правопорушень у цих випадках ми маємо справу.
Звернемося за досвідом до законодавств зарубіжних країн. Більшість з них у системі кримінального законодавства мають статті, норми яких передбачають склади злочинів, і статті, в яких передбачаються склади кримінального проступку (наприклад, Франція, Нідерланди, Великобританія, США тощо). За вчинення кримінального проступку в основному передбачені невисокі стягнення, які не тягнуть за собою судимості.
Можна піти цим шляхом і нам, передбачивши в українському законодавстві такі види протиправних діянь, як кримінальні проступки поряд з проступками адміністративними і злочинами. Це відповідало б закономірностям класифікації протиправних діянь, а також дозволило б врахувати всі особливості встановлення як матеріальних, так і процесуальних правовідносин. Однак суспільство та й більшість юристів сьогодні ще не готові сприйняти концепцію кримінального проступку. Це пояснюється відношенням громадян України до кримінальної відповідальності, з якою пов‘язані в минулому не тільки репресії, що застосовувалися до них, але й відносини держави до осіб, які притягувалися до цього виду відповідальності, особливо встановлення перешкод для зарахування на державну службу, на роботу в правоохоронних органах, використання їх на відповідальних посадах державних підприємств тощо. Введення кримінального проступку і передбачення відповідного розділу в Кримінальному кодексі України дотепер вважається проблематичним, особливо, якщо врахувати, що новий Кримінальний кодекс вже прийнятий і набрав чинності.
Тому ми поділяємо думку знаних правників І.Б. Коліушко та І.П. Голосніченка, що на час формування суспільної правосвідомості щодо доцільності регулювання кримінальним правом відповідальності за кримінальний проступок, так би мовити, на перехідний період можна буде такі проступки назвати, в залежності від органу, який розглядає справи щодо них, "підсудними проступками" і передбачити їх поряд з адміністративними проступками в іншому кодифікованому акті, який доцільно назвати Кодексом України про підсудні та адміністративні проступки [123, c. 39-42].
До речі, і в чинному Кодексі України про адміністративні правопорушення реально визначені підсудні адміністративні проступки, які відрізняються від інших адміністративних правопорушень за цілим рядом ознак. Розмежування цих протиправних діянь доцільно провести на основі таких критеріїв як ступінь завданої ними шкоди суспільним відносинам, вид об‘єкта правопорушення, суб‘єкт юрисдикції, тяжкість та вид стягнень, що передбачаються за їх вчинення, суб‘єкт правопорушення.
За ступенем шкідливості треба виділити правопорушення з високим, значним та невисоким рівнем суспільної шкоди. Правопорушення з високим рівнем суспільної шкоди (суспільно небезпечні), не зважаючи на те, які правовідносини вони порушують, в українському праві, при наявності деяких інших ознак, вважаються злочином. Відмежування адміністративного проступку від злочину хоч і є проблематичним, проте законодавець знаходить можливості її вирішення. Цього не можна поки що сказати про відмежування підсудного проступку, склад якого взагалі ще не передбачений законодавством, від адміністративного, який сьогодні об‘єднує в собі ці два явища. Тому при розмежуванні цих двох видів правопорушення потрібно використовувати разом з критерієм ”ступінь заподіяної шкоди” й інші критерії. Зокрема, правопорушення з невисоким рівнем суспільної шкоди можна розглядати однією з ознак адміністративного проступку. Значним рівнем суспільної шкоди доцільно характеризувати підсудний проступок. Його підвидом можна розглядати адміністративний підсудний проступок підвищеної шкідливості. Саме враховуючи цю ознаку, законодавець адекватно ступеню шкідливості (підвищений) передбачає за їх вчинення стягнення – адміністративний арешт, виправні роботи, а в майбутньому також передбачатимуться і громадські роботи. Тому ми в даному дослідженні називатимемо підсудні адміністративні проступки, за які передбачено законодавцем такий вид стягнення як адміністративний арешт та виправні роботи, підсудними адміністративними проступками підвищеної шкідливості.
