Проблеми розселення населення у великому місті в умовах глобалізаційних викликів

          Будь-яке велике місто світу є однією з ланок світової системи міст, а тому воно виступає, з одного боку, продуцентом (продуцент - лат., той, що виробляє) глобалізаційних викликів, з іншого боку, - їх реципієнтом (реципієнт - лат., той, що одержує). Дехто помилково думає, що глобалізація – це явище, яке властиве тільки ХХ-ХXІ ст. Але, це не так. Процеси глобалізації почали формуватися із виникненням і формуванням цивілізації. Але, на перших порах вони були слабкими. Для них були характерні розриви в часі і просторі. Але, як і зараз, в дані часи базою для формування глобалізаційних процесів була співпраця між людьми різних територій. Достатньо згадати про Великий шовковий шлях — про який всі знають як про найвідоміший торговельний маршрут, котрий виник у І ст. н. е. Завдяки цьому шляху товари з Китаю могли доставлятися до Східної та Західної Європи, Близького Сходу, Північної Африки. При цьому відбувався обмін не тільки товарами, але й інформацією, послугами та культурними цінностями. Всі поселення, які були в ланцюжку Великого шовкового шляху були продуцентами і реципієнтами цивілізаційних процесів того часу, які активізувалися за допомогою використання згаданого торговельного маршруту.          Подібних прикладів можна навести чимало, але й сказаного досить, щоб зрозуміти, що в давні часи місто Львів також був і продуцентом, і реципієнтом цивілізаційних викликів одночасно. Адже, Львів, який будувався Данилом Галицьким як оборонний форпост, чи фортеця, надто швидко набув торговельних та економічних функцій. Цьому сприяло дуже вигідне розташування міста на перехресті торговельних шляхів «північ-південь» (Балтійське море - Чорне море) та «захід-схід». У результаті місто не тільки відвідували чужинці (татари, німці, угорці, поляки, литовці, австрійці, шведи та ін.), але згодом і осідали тут, будуючи своє житло, народжуючи потомків, які опісля намагалися доказувати, що Львів – не українське місто. Чужинці не тільки приносили свою мову, культуру, традиції, релігію, але й залишали її в камені у вигляді архітектурних споруд різного призначення, у тому числі й житлових, які в кінцевому результаті сформували середовище міста, де співіснували готика та барокко, ренесанс та романський стиль, рококо та ампір, сучасна еклектика та конструктивізм [119].          Отже, очевидно, що Львів всмоктував глобалізаційні виклики, які стали особливо гострими наприкінці ХІХ- на початку ХХ ст., відповідаючи інноваціями в життєдіяльності населення, архітектурі, будівництві. Це стало потужним фактором зростання чисельності населення і в. помітно збільшилася кількість населення Львова. В 1880 р. Львів перетнув величиною численності населення стотисячний рубіж, перетворившись у найбільше місто на західноукраїнських землях. За чисельністю населення Львів випередив ряд польських міст, посівши третє місце після Варшави і Лодзя. Побудова залізниці до Львова стала потужним каталізатором зростання чисельності населення міста, яка сягнула напередодні Першої світової війни 212 тис. мешканців. Площа міста на той час становила приблизно 6,6 тис. га. Отже, за відносно короткий період часу (від початку ХІХ до початку ХХ ст.) відбулося збільшення чисельності населення Львова в чотири рази, що обумовило значні кількісні та якісні зміни у сфері житлового будівництва [182].          Характеризуючи темпи тодішнього житлового будівництва, Вуйцик В.С., Липка Р.М. наводять такі цифри: якщо 1873 р. у місті було 2 594 житлові будинки, переважно одно- і двоповерхових, то 1900 р. (висотою вже в три-чотири поверхи) - 4 360 [45, с. 102.]          Але, після другої світової війни і аж до здобуття Україною незалежності Львів, практично, був виключений як продуцент глобалізаційних викликів через залізну завісу, яка була суттєвою перепоною для руху інформації, товарів, послуг та робочої сили із Львова в інші міста світу. Проте Львів став потужним реципієнтом для викликів частково глобального масштабу з, практично, усіх міст колишнього соціалістичного простору. Він приваблював своєю архітектурою, культурою, близькістю до Західної Європи, що викликало інтерес з огляду на розвиток військово-промислового комплексу.           Проблеми розселення, які виникли на той час у Львові, стали своєрідною відповіддю на такі виклики. Достатньо згадати про негативний вплив промисловості на екологічний стан житлових масивів міста Львова та підвищений рівень захворюваності населення, яке проживало у безпосередній близькості від таких підприємств. Загальновідомо, що в радянський період Львів активно розвивався як індустріальний центр, значна частина підприємств якого працювала на військово-промисловий комплекс (ВПК). Ці підприємства розташовувалися в повоєнні роки в безпосередній близькості від житла, на території найкращих об’єктів соціальної інфраструктури (автобусний завод – на території колишнього іпподрому, завод «Львівприлад» - на території колишніх тенісних кортів тощо), деформуючи контури та функціїї житлових кварталів і мікрорайонів, забруднюючи довкілля в їх межах. Найбільшими забруднювачами атмосфери промисловими викидами у Львові в той час були шкірзавод, лакофарбовий і автобусний заводи, мехсклозавод, мотозавод, ВО "Автонавантажувач", "Прикарпатпромарматура",          "Львівсільгоспмаш", "Прогрес", м'ясокомбінат. Ці та інші підприємства зумовили високу забрудненість навколишнього середовища промисловими викидами і відходами, незадовільно вплинули на стан життєзабезпечувальних систем, призвели до руйнування і скорочення зеленої зони міста, яка на перший погляд непогано ще збереглася, а в кінцевому рахунку негативно позначилися на здоров’ї населення прилеглих житлових територіальних утворень.          Хоча зелені масиви в значній мірі пом’якшували негативний вплив промисловості на розселення, він залишався дуже сильним. На думку М.Назарука, основними негативними наслідками розвитку промисловості на території міста Львова стали:           - концентрація об'єктів промисловості на невеликій за площею території, що вплинула на формування місцевих ареалів з високим рівнем забруднення оточуючого середовища;           - невдала територіальна структура міста, визначена залежністю інтересам підвищення промислового потенціалу, як наслідок, житлові масиви оточують промислові підприємства, а основні транспортні потоки проходять через місто, що в свою чергу передбачає високий рівень їх загазованості.;           - недостатність уваги до проблем містобудування на відміну від першочерговості проблем промислового розвитку, що зумовило зменшення уваги до таких важливих сфер життєдіяльності міста, як водопровід і каналізаційна мережа, технічний стан яких безпосередньо впливає на природне середовище і якість питної води;           - руйнування природно-географічного середовища міста Львова [183, с.26-27]. Після здобуття Україною незалежності промисловий потенціал міста практично знищений. Як відзначено в засобах масової інформації, значна частина підприємств, розташованих у центральній частині міста, вже перетворилася у бізнес-центри, супермаркети [95]. Але, це не означає, що охорона повітря в їх зонах вимагає менше уваги. Адже, вони розташовані, як правило, в межах щільної багатоповерхової забудови, а тому необхідно розробити спеціальні заходи щодо зменшення об'ємів шкідливих викидів насамперед від транспортних засобів. Відомо, що на сьогодні саме автомобільний транспорт Львова є найбільшим забруднювачем атмосферного повітря. Особливо важливою є розробка зазначених заходів у центральній частині міста, де треба також враховувати руйнівну дію газоподібних речовин на пам’ятки архітектури. Важливо також забезпечити дотримання фактичних рівнів шуму допустимим значенням, а при їх перевищенні необхідно обов'язково здійснювати комплекс шумозахисних заходів. Без таких заходів складно нейтралізувати шкідливий вплив зазначених об’єктів на населення прилеглих територій. Таким чином, очевидно, що розвиток промисловості у місті Львові є важливим детермінуючим фактором розселення та здоров’я населення у територіальних житлових утвореннях. Якщо екологічну ситуацію не покращити в найближчий час, то Львів не зможе достойно відповісти на глобалізаційні виклики, які вимагають прискореного розвитку туризму.          Будівництво у Львові великих заводів, які потребували робочих рук, сприяли притоку до міста величезних мас сільських жителів, які отримавши роботу згодом діставали житло в «хрущовках», а опісля в «панельках», але фактично міськими жителями так і не стали, зберігши яскраво виражений сільський менталітет. В результаті історичний центр міста з вишуканими будівлями та унікальним колоритом обріс житловими районами масового будівництва зі стандартними будинками, під'їздами і майданчиками та суржиковим спілкуванням мешканців.          Але, у всі часи найбільшою проблемою для міста була земля під забудову: її хронічно не вистачало. Правда, під час перебування в складі колишнього Радянського Союзу землю виділяли під забудову у наказовому порядку. Зараз ситуація кардинально змінилася. У місті хронічно не вистачає землі під всі соціальні об'єкти (школи, лікарні і т.д.), кладовище, сміттєзвалище та, безумовно, під житло. Земля стала гостро необхідною для будівництва тих об'єктів, які необхідно було збудувати у Львові у відповідь на глобалізаційні виклики (стадіон та інфраструктуру до Євро-2012, будинок для польського консульства у Львові та ін.). В той же час десятки гектарів зайняті промисловими підприємствами, значна частина з яких не функціонує, військовими частинами, котрі знаходяться у безпосередній близькості від центра міста.           Хоча земля Львова, площа якого майже 15 тис.га, і належить львівській громаді, але віддає її в оренду та продає міська влада. Оскільки земля – ресурс дуже дорогий, всі операції з нею у місті Львові почали обростати низкою скандалів, пов’язаних з посадовими особами, які мали справедливо вирішувати такі питання. Такі скандали в засобах масової інформації назвали «львівськими земельними аферами» [70].           Оборудки із землею у Львові з’явилися давно. Ними навіть займалася Рада національної безпеки та оборони. Але останній скандал (спроба захоплення 328 гектарів лісопаркової зони у Брюховичах) закінчився арештом колишнього начальника обласного управління земельних ресурсів М.Лавейкіна, котрий після звільнення з цієї посади створив ряд підприємств, які займалися розробкою проектної земельної документації, здійснювали експертну оцінку і надавали відповідні юридичні послуги. Цей бізнес, який супроводжувався земельними скандалами [70], дійшов до логічного завершення: ним займаються правоохоронні органи. Ряд непрозорих ситуацій пов'язані із використанням землі. Так, орендну плату за землю у Львові беруть у розмірі лише від 3 до 12% (промислові ринки платять 6% від грошової оцінки, малі архітектурні форми – 10%, виробничі підприємства та некомерційні структури – 3%) від її грошової оцінки [33].          

Вся работа доступна по Ссылке