Поліпшення управління соціально-економічним розвитком великого міста
В сучасних умовах великі міста перетворюються на своєрідні фільтри між глобальним та регіональним середовищем. Відповідно, глобалізаційні виклики сприймаються містами та трансформуються і транслюються на регіональний рівень, у першу чергу, на прилеглі території. Враховуючи те, що великі міста є найчастіше регіональними адміністративними центрами, вони формують відповідну регіональну політику і відіграють, таким чином, важливу роль у реагуванні на глобалізаційні виклики.
На думку Щербакової О.Л., яку вана сформулювала у праці «Соціально-економічний розвиток міста як об’єкт управління», найбільш чутливим стосовно глобалізаційних викликів є процес соціально-економічного розвитку міста сукупність змін у різних сферах життєдіяльності, спрямована на досягнення певного рівня розвитку його соціальної та економічної сфер з найменшою шкодою для природних ресурсів і найбільшим рівнем задоволення потреб населення та інтересів держави [278].
З метою адекватного реагування на глобалізаційні виклики сучасності на рівні великого міста гостро постає проблема ефективності управління його соціально-економічним розвитком. Причому, суть цієї проблеми полягає, насамперед, у необхідності врахування як інтересів різних складових міського середовища, так і зовнішніх чинників, та забезпечення, таким чином, збалансованого соціально-економічного розвитку населеного пункту та прилеглих територій. Отже, розуміння процесу управління соціально-економічним розвитком великого міста має бути дещо ширшим від звичайних взаємостосунків у контексті здійснення своїх повноважень органами місцевої влади і, відповідно, ширшим, на наш погляд, має також бути і коло його суб’єктів та об’єктів.
Слід зауважити, що виділяють дві групи об’єктів управління на рівні міста: об’єкти прямого управління (міські фінанси, земля, нерухомість, майно, що перебуває в міській власності, комунальні підприємства, організації, установи, муніципальний житловий фонд) та об’єкти непрямого управління (господарські підприємства, які розташовані на території міста, але не перебувають у комунальній власності) [278].
У процесі управління названими об’єктами виникають проблеми, що потребують невідкладного вирішення, оскільки сфера міського розвитку є дуже динамічною і чутливою як до зовнішніх, так і до внутрішніх чинників.
Загалом, проблеми управління розвитком міст поділяють: за функціями на теоретико-методологічні, проектні і технологічні; за ознаками проблеми оперативного, тактичного, стратегічного управління; за можливими видами забезпечення розвитку міста інформаційні, аналітичні, кадрові тощо [26].
Однак, незважаючи на усю різноманітність проблем, управління великим містом можна узагальнити до двох шляхів: контролю і підтримки на заданому чи нормативному рівні показників стану міського середовища або безпосереднього контролю і підтримки на заданому рівні задоволення потреб мешканців міста [189, с.137-145].
Очевидно, що перший шлях є найбільш простим, а другий – складнішим, але, водночас, більш ефективним.
Аналіз стану управління містом, здійснений І. Огородником, зокрема, показав, що система міського управління не володіє інформацією про те, якою мірою задовольняються потреби мешканців. Насамперед, йдеться про задоволення потреб у безпеці та здоров’ї, матеріальних, духовних потреб [189,с. 137-145].
Усі ці потреби є базовими для населення великого міста у будь-якій державі і рівень їх задоволення формує імідж конкретного міста та визначає його місце в умовній ієрархії найбільш (найменш) комфортних для життя міст світу. Слід зауважити, що рівень задоволеності потреб визначає також і стан соціального середовища міста, яке, у свою чергу, будучи засобом соціалізації мешканців міста, впливає на особливості розвитку міського середовища і у віддаленій перспективі. Отже, адекватне реагування на глобалізаційні виклики, які самі по собі мають перспективний характер та далекосяжні наслідки, має бути одним із положень стратегії розвитку кожного великого міста.
Вся работа доступна по Ссылке
