Поняття та особливості юридичних конструкцій
Поняття «юридичної конструкції» та її властивостей у сфері науки є дискусійними питаннями з огляду на значущість та важливість даного явища для юридичної науки, оскільки саме юридичні конструкції є тим засобом, який об’єктивно відображає наявний рівень правового регулювання у суспільстві. Передусім слід підкреслити, що в науковій правовій літературі спостерігається різноманітність думок та поглядів щодо визначення даної категорії. Звернемо увагу на декотрі з них та зупинимося на висвітленні, власне, поняття «юридична конструкція».
Так, відомий німецький правознавець Рудольф фон Ієрінг, один із основоположників школи конструктивної юриспруденції, розглядаючи поняття юридичної конструкції в рамках свого вчення про юридичну техніку, характеризує її як особливий засіб, що «допомагає суб’єктивному оволодінню правом». На думку Р. Ієрінга, юридична конструкція є засобом логічної побудови правового матеріалу, що відображає специфіку правового мислення. Вимоги, яким повинна відповідати будь-яка юридична конструкція, вчений називає законами юридичної конструкції. При цьому він виділяє три таких закони: по-перше, закон поєднання (збігу) з позитивним матеріалом, який виражає вимогу повноти; по-друге, закон несуперечливості або системної єдності; і, по-третє, закон юридичної краси [69, с. 79–92].
На думку Р. Ієрінга, «юридична конструкція» належить до числа найбільш поширених технічних термінів юриспруденції XIX ст., між тим як на початку століття цей термін практично не застосовувався, оскільки фактично не був відомим. При цьому вчений звертає увагу, що кожен, хто застосовує термін «юридична конструкція», вкладає в нього той же зміст, що й інші, але коли постає конкретне питання чим же насправді є юридична конструкція, яку мету вона втілює, які принципи її дії, – лише декотрі в змозі відповісти, тоді як наука залишає нас з усіма цими питаннями без уваги, оскільки «до цього часу не зробила спроби визначити принаймні поняття юридичної конструкції, не кажучи вже про створення її теорії, виклад її цілей, чим вона керується і тих принципів, на підставі яких вона функціонує» [69, с. 3]. Слід зазначити, що дослідження Р. Ієрінга мають суттєве значення у розвитку теорії права, оскільки вчений поєднав у своїх поглядах розробку всіх трьох основних напрямків у правовій ідеології XIX ст., зробивши вагомий внесок у розвиток кожного з них. Мова йде про логіку правових конструкцій, вивчення соціальної природи та етичних основ права, тобто філософію права. Не погоджуючись з так званою юриспруденцією понять за підвищену увагу до формально-догматичної сторони в праві, Р. Ієрінг прагнув створити єдине вчення про право, показати тісний зв’язок догматики права і вчення про соціально-історичну і моральну природу права.
Серед вітчизняних науковців XIX ст., котрі досліджували юридичну конструкцію, варто звернути особливу увагу на точку зору М. М. Коркунова. Вчений наділяє юридичну конструкцію об’ємним значенням, розглядаючи її здебільшого як всеохоплююче універсальне поняття та загальний прийом наукового дослідження, що притаманний не тільки правовій науці. Він зауважує, що для того, щоб конструкція виконувала своє призначення, вона повинна відповідати певним умовам, які Р. Ієрінг називав законами юридичної конструкції. Так, умова повноти (цілісності) означає, що конструкція повинна обійняти всі можливі пересічні випадки, які, в свою чергу, мають укладатися в її рамках. Умова послідовності означає, що правильна конструкція має бути послідовною, причому в двоякому відношенні: по-перше, вона сама не повинна складати виключення з найбільш загальних юридичних положень, а повинна узгоджуватися з ними; по-друге, вона має бути такою, в якій вирішення всіх питань відбувається як необхідний логічний висновок. І, нарешті, ще одна умова – конструкція повинна бути простою, природною, оскільки занадто складна чи недосконала конструкція не полегшить, a тільки ускладнить розуміння структури правового явища. На думку М. М. Коркунова, основний прийом юридичної конструкції полягає в тому, що юридичні відносини між людьми виконують роль об’єкта, розглядаються як самостійні величини, котрі виникають, змінюються в процесі свого існування, і врешті-решт припиняються. В структурі цих відносин розрізняють також суб’єктів і зміст відносин, який передбачає суб’єктивні права та юридичні обов’язки [84, с. 360, 349].
Доречно відзначити, що філософсько-методологічна основа теорії М. M. Коркунова базується на позитивізмі, суб’єктивному ідеалізмі і певною мірою на індивідуалізмі. Намагаючись відійти від ортодоксальних положень формально-догматичної юриспруденції і формалістичного розуміння права, вчений докладає зусиль представити формально-догматичну юриспруденцію не тільки як один із напрямків теорії права, але й як певний історичний етап, що обумовлений рядом обставин.
Водночас слід відмітити, що сучасне становище наукового опрацювання проблем юридичних конструкцій вирізняється чітким перехідним характером, який виявляється, в першу чергу, у переусвідомленні місця і ролі існуючих у правовій системі юридичних конструкцій та створенні нових, спроможних забезпечити відповідний рівень правової системи. Сьогодні юридичні конструкції широко використовуються як у нормативно-правових і судових актах, так і в науковій юридичній літературі. Формування юридичної конструкції є не тільки результатом творчих зусиль законодавця, а й закономірним продуктом розвитку судової практики [36, с. 55–56]. Очевидно, що саме з цих підстав нинішній підхід до правового регулювання характеризується все більшою увагою до юридичних конструкцій.
Серед сучасних дослідників проблем юридичних конструкцій провідною є думка про те, що юридичні конструкції є результатом розумової діяльності та накопиченого вікового досвіду правознавців, і покликані до життєвого процесу об’єктивною потребою врегулювання людських відносин. Так, С. С. Алексєєв відмічає, що термін «конструкція» має приблизно однаковий зміст, що в техніці, в матеріальному виробництві, чи інженерній справі. При цьому увага вченого звертається на те, що в праві також є свої конструкції [7, с. 116–117]. С. С. Алексєєв, зокрема, розуміє під юридичною конструкцією своєрідну модельну побудову прав, обов’язків, відповідальності, їх типові схеми, в які втілюється юридичний матеріал. Причому, така модельна побудова не охоплюються загальним поняттям норми [8, с. 108]. Іншими словами, це означає, що юридичні конструкції є особливими правовими явищами, які не осягаються й не обумовлюються лише загальним поняттям норми, а являють собою органічні елементи нормативної системи в цілому, своєрідні структурні схеми, моделі побудови нормативного матеріалу. Відмічаючи значення юридичної конструкції як правової категорії, С. С. Алексєєв характеризує юридичну конструкцію як ключовий, визначальний елемент змісту права [3, с. 280]. Така позиція вченого зрозуміла, оскільки об’єктивний свій загальнозначущий вираз ідеї (поняття) здатні отримати у відповідних юридичних конструкціях.
М. М. Тарасов відносить юридичні конструкції разом з питаннями аналітичної юриспруденції та механізмом правового регулювання до методологічних проблем юридичної науки, підкреслюючи при цьому, що методологічні традиції аналітичної юриспруденції ще далеко не вичерпані правознавцями, й не реалізовані в належній мірі [164, с. 246]. Він зазначає, що саме юридичні конструкції дозволяють нам юридично осмислити дійсність у рамках певної доктрини права [164, с. 257]. Окрім того, вчений вважає, що «юридичні норми є не що інше, як нормативний текстуальний вираз юридичних конструкцій» [165, с. 26–27]. На противагу судженню М. М. Тарасова, для Д. В. Вінницького «юридичні конструкції» – це особливі правові явища, котрі не можуть бути охоплені загальним поняттям норми права, і являють собою органічні елементи нормативної системи в цілому, свого роду структурні схеми, моделі побудови нормативного матеріалу [36, с. 54–63].
Такі дослідники як В. М. Баранов, Т. О. Доценко, Ю. Л. Марєєв, О. Ф. Черданцев під юридичною конструкцією загалом розуміють ідеальну модель, яка відображає структурну побудову врегульованих правом суспільних відносин чи їх елементів та є методом пізнання права та відносин, що врегульовані ним. При цьому більшість авторів цілком слушно схиляються до висновку, що юридичні конструкції є складним багатоаспектним суспільним явищем [57, с. 18].
На наш погляд, заслуговує належної уваги позиція О. Ф. Черданцева, який визнає юридичні конструкції гносеологічною категорією та інструментом пізнання правових явищ. На його переконання, юридична конструкція є ідеальною моделлю, яка створюється для дослідження специфічного об’єкта – права. Це визначає і гносеологічне значення юридичної конструкції [197, с. 12–13]. Відмічаючи позицію вченого, слід зазначити, що особливої уваги заслуговують три аспекти розуміння юридичних конструкцій: по-перше, конструкції виступають в якості методу пізнання права і правовідносин, тобто в якості гносеологічного інструменту правової науки; по-друге, в якості засобу юридичної техніки, тобто засобу побудови нормативного матеріалу; і, по-третє, в процесі реалізації норм права юридичні конструкції виступають в якості засобу тлумачення норм права і встановлення юридично значимих фактів [197, с. 17]. Таким чином, науковець відносить юридичні конструкції до гносеологічної категорії та вважає їх різновидом моделі («моделлю врегульованих правом суспільних відносин» [197, с. 12]), інструментом і засобом пізнання правових явищ. Основні аргументи на користь цієї позиції ґрунтуються на тому, що створення юридичних конструкцій відбувається в результаті використання моделювання як методу наукового пізнання, а в процесі нормотворчості юридичні конструкції виступають засобом побудови нормативного матеріалу, інтерпретаційна ж функція є характерною для юридичних конструкцій, як і для будь-яких інших моделей.
Правознавець-цивіліст А. В. Майфат оцінює юридичну конструкцію як типову побудову всякої юридичної правомочності, а також обов’язків, підстав їх виникнення, відповідальності і процедур [99, с. 3].
Дослідниця проблем теорії й методології юридичної техніки М. Л. Давидова, розглядаючи юридичні конструкції в якості основного доктринального засобу юридичної техніки, вважає їх засобами, що найбільш яскраво виражають специфіку правового мислення. Правознавець, у свою чергу, вбачає в юридичній конструкції ідеальну модель, що розроблена відповідною доктриною й прийнята юридичним науковим середовищем, за допомогою якої стає можливим теоретично осмислити, нормативно закріпити, виявити у правовому тексті й у реальних юридичних відносинах закономірний, поступовий, логічний взаємозв’язок структурних елементів різноманітних правових явищ. Окрім того, науковець акцентує, що в природі юридичної конструкції поєднуються правотворчий і доктринальний аспекти, причому саме переважання останнього й дозволяє розглядати конструкцію в якості доктринального засобу. Доктринальні засоби юридичної техніки розробляються правовою теорією, існують в ідеальному вигляді як частина професійної правосвідомості, є теоретичною основою професійної юридичної діяльності. На цьому рівні вирішальна роль належить юридичним конструкціям, – узагальнює науковець [51, с. 149–163].
Вся работа доступна по Ссылке
