Види юридичних конструкцій
Юридичні конструкції, функціонуючи у різноманітних, але при цьому абсолютно взаємопов’язаних між собою сферах, посідають важливе місце в механізмі правового регулювання, виконуючи ключові функції у правотворчій, правозастосовній, правоінтерпретаційній (правотлумачній) та доктринальній площинах. Слід звернути увагу, що у праві можуть застосовуватися різноманітні юридичні конструкції, проте не всі із них мають однакове значення для правового регулювання. Зважаючи на зазначене вище, на думку автора, доцільно провести розподіл юридичних конструкцій на умовні групи. При цьому критерієм оцінювання й класифікації юридичних конструкцій слугуватиме їх спільність у функціональній спрямованості, призначенні та практичному застосуванні.
На наш погляд, одна із провідних цілей юридичних конструкцій полягає у створенні найбільш оптимальної, узагальненої та, як наслідок, – прийнятної схеми встановлення правової взаємодії між учасниками соціуму. За таких обставин, у такий спосіб та у такій якості юридичні конструкції знаходять свій вираз у будь-яких різновидах юридичних документів, проте, на думку автора, зустрічаються зазвичай у нормативно-правових актах і договорах. Слід зазначити, що розкриття змісту, сутності і цілеспрямованості правового регулювання суспільних відносин випливає з загальних принципів права. Принципи права є тими керівними засадами (ідеями), що визначають зміст і спрямованість правового регулювання суспільних відносин. Значення принципів права полягає у тому, що вони у стислому вигляді, концентровано відображають найсуттєвіші риси права, є його квінтесенцією, «обличчям» [215, с. 128]. Принципи права виступають тією сутнісною основою права, що можуть фіксуватися, а можуть і не фіксуватися в текстах нормативно-правових актів [80, с. 7]. Як вважають Р. В. Енгібарян й Ю. К. Краснов, принципи являють собою сукупність загальних ідей, котрі характеризують сутність того чи іншого явища та його призначення в суспільстві. Вони втілюють закономірності певного явища та являють собою найбільш загальні норми, що поширюються на всіх суб’єктів [61, с. 174]. Означене свідчить про можливість реалізації правових норм не лише через правовідносини, а й поза конкретними правовідносинами [43, с. 30]. Таким чином, відносно змісту юридичних конструкцій як засобів пізнання правових явищ, можна зробити висновок, що юридичні конструкції можуть не тільки закріплюватися законодавцем у нормах права (чітко відображатися в законі чи випливати з його змісту), а й формуватись із загальних принципів права. Зокрема, Ж. О. Дзейко відмічає, що загальновідомий дозвільний тип правового регулювання поведінки фізичних осіб, сутність якого полягає в тому, що «дозволено все, що не заборонено законом», опосередковано створює юридичні конструкції у формі загального дозволу та визначення меж поведінки суб’єктів через установлення конкретних заборон [57, с. 23]. Тобто, юридичні конструкції можуть бути безпосередньо закріплені у нормах законів, втілюватись у їх змісті та в загальних принципах права. Таким чином, в основі юридичних конструкцій можуть бути відображені і правові ідеї, і концепції, і правові принципи, а також презумпції, фікції, аналогія права і закону, правові аксіоми тощо. Зважаючи на викладене, серед найбільш суттєвих підстав класифікації юридичних конструкцій необхідно звернути увагу на такі.
За сферою дії, відмічає О. М. Костюков, юридичні конструкції розподіляють на загально-правові (універсальні), міжгалузеві й галузеві. Галузеві конструкції, в свою чергу, поділяються на матеріальні і процесуальні. Окрім того, вчений зазначає, що за сферою дії додатково розрізняють публічно-правові і приватноправові юридичні конструкції [86, с. 126].
Згідно з даним критерієм класифікації, юридичні конструкції, що розповсюджуються на всю систему позитивного права і визначають її характер та зміст, відносяться до загально-правових (універсальних) конструкцій. Вони відтворюють правові явища в суто загальному вигляді і застосовуються в переважній більшості галузей права.
Звертаючись за прикладом до міжгалузевих юридичних конструкцій, слід відмітити, що показовою для даного виду конструкцій є та особливість, що вони моделюють явища на рівні, який є характерним одразу для декількох галузей права.
В юридичній літературі зазначається, що в галузях права сформувалися свої особливі фундаментальні юридичні конструкції, котрі відображають специфіку побудови системи відповідної галузі права, та наглядно демонструють унікальність даної галузевої системи: в цивільному праві – це конструкція договірних типів; в кримінальному – конструкція складу злочинів; в податковому праві таку фундаментальну юридичну конструкцію уособлює конструкція елементів оподатковування тощо [36, с. 55]. Тому, з огляду на вказане, вбачається прийнятним вважати, що оскільки юридичні конструкції застосовуються у різних галузях права – конституційному, цивільному та інших, – вони зазнають розподілу за галузевою ознакою.
Заслуговує на увагу думка М. Л. Давидової, котра відмічає, що юридична конструкція складу правопорушення, на противагу конструкціям окремих складів кримінальних злочинів, адміністративних проступків тощо, є загальнотеоретичною, і має загально-правове значення. А конструкції окремих складів кримінальних злочинів, адміністративних проступків тощо – є галузевими. Дослідниця зауважує, що юридична конструкція договору є загально-правовою, універсальною (незважаючи на закріплення її цивільним законодавством), а конструкції різноманітних цивільно-правових договорів, трудового, міжнародного тощо – галузевими [51, с. 164].
Вся работа доступна по Ссылке
