Тенденції розвитку юридичних конструкцій

          Сучасні підходи до процесу правового регулювання суспільних відносин характеризуються конкретними намірами забезпечити означений процес більш доцільними та раціональними способами регламентації. У міру наявних у сучасної юридичної науки можливостей, остання, як відомо, здатна впливати на процеси розвитку правової практики, а також адекватного тлумачення законів й удосконалення законодавства. Справедливо відмітити, що юридична наука постійно докладає оптимальних зусиль, пропонуючи шляхи створення якісного законодавства та ефективного впровадження його в практичну діяльність. Проте, існуючий розрив між теорією і практикою дає підстави стверджувати про важливість підвищення рівня правової системи суспільства, а за таких умов особливо очевидною виявляється необхідність, по-перше, в осягненні спеціальними юридичними знаннями, а, по-друге, – в удосконаленні юридичних конструкцій, способів викладу правових норм у спеціальному лінгвістично-юридичному аналізі законопроектів, а також іншого правотворчого матеріалу.           Варто відмітити, що закріплення результатів теоретико-правових досліджень за допомогою відповідних правових категорій, зокрема таких як юридичні конструкції, є особливо значимим аспектом наукової діяльності. Тому видається очевидним, що провідна роль правової доктрини виявляється, насамперед, через існуючі поняття і конструкції, котрі схвалює та цілеспрямовано застосовує правотворчий орган. Незважаючи на це, самі творці права зазвичай перебувають у декотрій залежності від впливу правових доктрин, оскільки їм, як правило, доводиться підтримувати певну юридичну позицію та приєднуватися до обраної юридичної концепції, що в подальшому, відповідно, зумовлює реальні правові наслідки.           Зважаючи на зазначене, теоретичні та практичні питання, пов’язані з застосуванням юридичних конструкцій у різноманітних галузях права, дедалі частіше стають предметом наукових дискусій, що пояснюється, з одного боку, значимістю юридичних конструкцій як правової категорії, а з іншого, – у зв’язку з відсутністю усталеного розуміння поняття, правової сутності та функціонального значення місця і ролі юридичних конструкцій у процесі пізнання правових явищ. Варто звернути увагу, що у цілому відносно інтерпретації терміну (поняття) «юридична конструкція» в науковій літературі існують різноманітні думки, і, насамперед, це стосується питання, чи має означене поняття самостійний, притаманний юридичним поняттям зміст, чи його варто розглядати суто як технічний термін, що використовують для визначення різноманітних за своєю природою юридичних явищ, і який не потребує спеціальних роз’яснень. Окрім того, загальновідомо, що в практичних дослідженнях термін «юридична конструкція» та всі похідні від нього застосовуються, як правило, незалежно від галузевого спрямування та характеру проблематики. Відповідь на поставлене загальнотеоретичне і практичне запитання вбачається особливо важливою з огляду відсутності загалом серед дослідників єдиної думки щодо логічної природи та логічної специфіки юридичних понять [118, c. 4–6]. Даний факт має особливий сенс з огляду, що термінологія є центром науки, а термін як такий слід розглядати як ідеальний засіб структуризації наукових знань [187, c. 67–71]. Так, Д. Є. Пономарьов констатує, що при співставленні робіт загальнотеоретичного і практичного характеру виявляється, що значення, котре вміщує термін «юридична конструкція» в двох наведених сферах правознавства, не співпадає, і зазвичай є дуже суперечливим. Крім того, на думку дослідника, спільним для прикладних робіт є спосіб розуміння юридичних конструкцій, котрий знаходить вияв у трьох взаємопов’язаних аспектах застосування означеного терміну, а саме: генетичному, функціональному та структурному [128, c. 14–15]. Зважаючи на зазначене, на думку автора, значення терміну «юридична конструкція» може вбачатися з контексту його застосування, й як наслідок, – слугувати початковим етапом у процесі її аналізу та розуміння. Д. П. Горський підкреслює, що контекстуальний термінологічний аналіз, пояснюючи певні явища, слугує первинною ланкою для висвітлення і розуміння абстракцій [48, c. 163]. Звертаючись, зокрема, до прикладних досліджень, варто відзначити, що К. В. Шундіков відмічає про необхідність і перспективність розробки наукового спрямування, котре можна визначити як «інструментальний підхід до теорії права». У загальному вигляді це означає, що юридична конструкція повинна розглядатися як деякий спеціально створений штучний засіб для вирішення певних завдань, як інструмент, котрий цілеспрямовано створений з метою впорядкування, структурування, організації суспільних відносин [207, c. 16–23].           Слід відмітити, що відсутність єдності серед науковців у визначенні змісту, складників, видів, функцій, сфер застосування та інших характерних особливостей юридичних конструкцій є тією науковою проблемою, яка, в свою чергу, викликає необхідність подальшого наукового усвідомлення доцільності та значення юридичних конструкцій як засобу відображення й пізнання правових явищ, і повинна вирішуватися на рівні загальної теорії права. Відповідно, мета юридичної науки, її прагнення постійно спрямовані на розвиток й удосконалення методів та прийомів установлення, закріплення, застосування, а також тлумачення права. Крім того, на певних етапах розвитку права юридична наука (правова система вчень, доктрина) набуває відповідних особливостей та, як наслідок, виявляє свою безпосередню спроможність і потенційну здатність виступити в якості форми права. Варто згадати, приміром, що найвидатніші римські юристи наділялися правом давати роз’яснення, які набували обов’язкового характеру, і в подальшому застосовувалися судовими органами. У такий спосіб доктринальні погляди знаних юристів ставали невід’ємною складовою частиною нормативно-правових актів, кодексів, судових прецедентів тощо. Доцільно звернути увагу, зокрема, і на той факт, що англійські суди у своїй діяльності широко застосовували в якості джерел права трактати відомих юристів.           Виходячи з контексту зазначеного, слід відзначити, що формулювання підходів до вивчення правових явищ властиве методологічній функції юридичної науки. Саме завдяки методології пізнання стає можливим успішний науковий пошук, результат якого знаходить своє підтвердження в повсякденній практичній діяльності людини. В основі наукового пізнання правової реальності (феноменологічної методології) право, як належить, позиціонується як специфічний феномен, котрий за умови наявності соціально значимого нормативного змісту, інтерпретується у межах соціуму як цінність, надаючи правовим нормам значення абсолютно виправданих, правомірних вимог. При цьому факт реального існування правового явища не потребує раціонального доведення, а може бути лише зафіксований під час розгляду структури права як такої.           Процес дослідження юридичної конструкції в якості засобу пізнання правових явищ дає нам підстави оцінювати її, насамперед, як самостійну правову категорію у системі правових явищ. У свою чергу, саме через юридичні категорії здійснюється сутнісна характеристика явищ правової дійсності. Оскільки юридичні конструкції властиві кожному типу права, котрий існував історично, соціальна і практична цінність означеної категорії у процесі розвитку права і пізнання правових явищ є очевидною. Звичайно, важливе значення для аналізу юридичних категорій мають наукові прогнози, оскільки вони слугують послідовному налагодженню процесу правового регулювання суспільних відносин, вчасному оновленню законодавства, усуненню протиріч у ньому та знаходженню прийнятних шляхів для подальшого розвитку державно-правових явищ. Як попередньо відзначалося, юридичні конструкції є показником, а точніше, – результатом впливу правової науки на юридичну практику. Дане судження означає, що юридичні конструкції надають можливість теоретично узагальнити певну сукупність феноменів з метою їх осмислення і подальшого використання в нормативно-правових актах та інших відповідних чинниках правового масиву.           Юридичні конструкції створюються в цілому на засадах правотворчого процесу, в основному кодифікаційного, в ході якого відбираються найбільш прийнятні й відкидаються застарілі моделі побудови нормативного матеріалу. Тому провідну роль у забезпеченні їх досконалості відіграє саме правова наука, оскільки старанно добирає, систематизує, теоретично закріплює й осмислює типові конструкції, що склалися на практиці, а також координує напрями їх подальшого розвитку. Завдання при створенні юридичних норм полягає в тому, щоб підібрати такі конструкції, які б відповідали змісту нормативного матеріалу, дозволяли б із максимальною ефективністю досягти встановленої законодавцем мети [6, с. 276]. Зазначене свідчить про те, що у процесі формування юридичної конструкції законодавцеві важливо з належною повнотою визначити всі її елементи. У такий спосіб конструкція може слугувати фундаментом для формування нормативного матеріалу. Проблеми й майбутні можливості практичного застосування поняття «юридична конструкція» у процесі визначення основних проблем теорії права залежать від здатності тієї чи іншої групи правових норм бути належно організованими на основі певних юридичних конструкцій, котрі відображають, відтворюють їх логічний і функціональний зв’язок, та слугують основним показником юридичних властивостей досліджуваної групи норм та системності регулювання.           Суттєва роль, що відведена юридичним конструкціям у процесі нормотворення, де вони виступають в якості засобу побудови нормативного матеріалу, – специфічного засобу юридичної техніки, – характеризує їх як засіб, котрий:          1) впливає на правове регулювання суспільних відносин;          2) додає нормам права логіко-смислової завершеності;          3) обумовлює логіко-інформативну послідовність викладу норм права;          4) визначає логіко-смисловий зв’язок між нормами права;          5) сприяє повному, чіткому врегулюванню тих чи інших стосунків (чи їх елементів).          Важливо, що прогнозуючи і передбачаючи специфічну логічну побудову нормативно-правового матеріалу, юридична конструкція поєднує зміст і логіку викладу нормативного тексту, проте при цьому наявність конструкцій у самому правовому тексті не є обов’язковою. Поєднання змісту і логіки, як результат правотворчого конструювання є, в свою чергу, робочим матеріалом для інтерпретаційного (тлумачного) і правозастосовного конструювання, оскільки одна із базових функцій юридичної конструкції полягає саме у побудові і реалізації нормативних приписів. Це, власне, свідчить про виключну здатність юридичних конструкцій «розпізнавати» та класифікувати, ідентифікувати юридичні явища шляхом визначення їх основних якостей, суттєвих особливостей та юридичної природи в цілому. Виходячи з контексту викладеного, важливим застереженням є те, що функціональну роль юридичної конструкції загалом не можна звужувати й обмежувати лише рамками засобу нормотворчої техніки.          

Вся работа доступна по Ссылке