Практична значимість юридичних конструкцій як юридико-технічного засобу

          Практична цінність юридичних конструкцій у процесі урегулювання різноманітних проявів права в житті суспільства в цілому та у певних юридичних ситуаціях, зокрема, вказує на той факт, що вона є потужним інструментом виразу сутності права. Виступаючи продуктивним інструментом узагальнення життєвих ситуацій, юридична конструкція сприяє належній сконцентрованості змісту права, одночасно виконуючи функцію класифікації при врегулюванні будь-яких форм вияву права в суспільстві. У свою чергу, важливість класифікації є особливо очевидною, оскільки як і будь-яка систематизація, вона покликана сприяти глибшому розумінню сутності об’єкта чи явища [154, с. 88].          Як попередньо вже відмічалося, однією з характерних особливостей юридичної конструкції є прояв її в якості засобу юридичної техніки, котра являє собою науково-технічну сферу юридичного знання. Зазначене дозволяє стверджувати, що в юридичній техніці є не тільки прикладне, а й пізнавальне, гносеологічне значення. Як і будь-яка науково-технічна діяльність, юридична техніка не може бути гносеологічно нейтральною. Основне призначення юридичної техніки в тому, щоб найбільш повно й правильно «перевести» акт-волевиявлення в акт-документ, відобразити в тексті документа справжню волю правотворця. Досягти ж цього без певних гносеологічних операцій неможливо. З огляду на зазначене, вирішення гносеологічних задач юридичної техніки полягає у відповідях на такі питання:          - які саме суспільні відносини підлягають урегулюванню;          - чи можуть дані відносини бути предметом правового регулювання в принципі; - чи є в мові адекватні поняття для виразу цих відносин;           - який спосіб правового регулювання є найбільш прийнятним для даних відносини, відповідно, яку структуру будуть мати норми права й правовий акт у цілому;          - чи підлягали регулюванню ці або подібні відносини в минулому, й у разі ствердної відповіді, яким саме чином;           - як регулюються ці або схожі відносини в зарубіжних правових системах;          - чи можливе виникнення колізій або прогалин у результаті спроби урегулювання цих відносин даними засобами;          - які зміни відбудуться в системі права в результаті урегулювання відносин[199, с. 35].           Відсутність відповіді на ці запитання унеможливлює створення тексту правового документу, оскільки без пізнання змісту неможна виробити й належну форму, котра б оптимально відповідала даному змісту. Проте варто враховувати, що юридико-технічні правила апріорно вторинні по відношенню до волі законодавця. Юридична техніка, вирішуючи гносеологічні задачі, лише відшукує найоптимальніші шляхи для відображення сущого (дескрипції) в тексті акта, виробляючи при цьому певні типові правила, моделі такого відображення. Веління ж, власне, є категорією належного, обов’язкового, є прерогативою носія і виразника волі держави й, по великому рахунку, від юридичної техніки не залежить [199, с. 35].           Таким чином, ефективність і дієвість правової норми перебуває в безпосередній залежності з технічними (мовними, логічними) засобами її вияву, тому неточне оформлення судження правотворця призводить до деформації самої моделі. Оскільки правова норма жодними іншими засобами, окрім мовних, виявлена назовні бути не може, то й фактично буде застосовуватися саме те, що є вираженим від імені правотворця, а не те, що він хотів виразити. Відповідно, юридична техніка виступає в якості перетворювальної, моделюючої сили. Саме від неї залежить відповідальність за адекватний вираз суджень правотворця в текстах законодавчих актів [199, с. 35–36]. Крім того, рівень юридичної техніки відображає стан правової культури суспільства, забезпечує ефективність права та дотримання законності [109, с. 326].           У процесі аналізу поняття «юридична техніка», автором відзначалося, що до її прийомів відносять дії, що здатні повторюватися при підготовці правового документу; до її способів відносять діяльність, котра містить у собі сукупність прийомів; до її методів відносять шляхи досягнення поставленої мети; до засобів – тексти законів, які необхідно удосконалити, опублікувати, систематизувати; журнали, газети, в яких публікуються нормативні акти тощо [75, с. 26–27].          Проте, слід звернути увагу, що утворюючі зміст і структуру юридичної техніки поняття, а саме: засоби, прийоми, способи, методи – є, по-перше, абсолютно різноманітними у своєму прояві, а, по-друге, – допускають можливість різного їх тлумачення, розуміння та підходу до них. У правовій літературі декотрими дослідниками зазначається, що ці поняття не є однозначними і синонімічними, а узагальнено їх можна визначити як правила проведення юридичної роботи або «юридичні інструменти» [75, с. 27]. У контексті викладеного варто відмітити, що до юридичної техніки вчені відносять або лише засоби, або тільки способи, або лише прийоми, які використовуються в ході такої діяльності.          Б. В. Чигидін, відзначаючи різноманітність засобів юридичної техніки, робить припущення стосовно можливості їх розподілу на:          - формально-атрибутивні, до яких відносять реквізити документа;           - логічні, котрі відповідають за структуру документа у цілому, внутрішню структуру норм; - мовні, котрі містять увесь комплекс виразних засобів даної мови, у тому числі термінологію, мовні кліше, метафори, мовні символи тощо; - спеціально-юридичні, до яких відносять юридичні конструкції, презумпції, фікції, посилання, відсилки, обмовки, замітки тощо.           На думку дослідника, такий розподіл дозволяє зробити висновок про ієрархічність елементів юридичної техніки. Одночасно він зазначає, що поширену практику перерахування їх в якості синонімів не можна вважати правильною. Дійсно, все тільки-но пізнане з залученням методологічної бази юридичної техніки безпосередньо впливає на зміст її правил. Дотримання правил юридичної техніки досягається шляхом правильного застосування її прийомів. Нарешті, використання прийому юридичної техніки є не що інше, як вибір сукупності її засобів, необхідних для вирішення даної правотворчої задачі [199, с. 35–36].          Різноманітність думок у тлумаченні юридичних інструментів призводить до того, що, власне, одні дослідники проблем юридичної техніки вважають юридичну термінологію і юридичні конструкції засобами юридичної техніки, а інші – її прийомами.          Так, зокрема, В. М. Карташов під засобами вбачає допустимі правом (законом) предмети і явища, за допомогою яких забезпечується досягнення цілей юридичної техніки і отримання необхідних результатів. У своїй сукупності засоби складають юридичну техніку, інструментальну частину юридичної практики. Засоби, за допомогою яких досягаються необхідні цілі юридичної практики, та які утворюють юридичну техніку, В. М. Карташов умовно поділяє на загально-соціальні, спеціально-юридичні, технічні. До загально-соціальних він відносить мову, її частини, знаки, одиниці мовлення (слова, словосполучення, речення), букви, а також цифри, поняття, судження, різноманітні соціальні норми тощо. Спеціально-юридичними засобами, на його думку, є юридичні поняття й терміни, юридичні конструкції, правові приписи, акти та інші правові явища, вироблені юридичною наукою і практикою у процесі розвитку правової системи суспільства. До технічних засобів він відносить розмножувальну техніку, комп’ютери, організаційну техніку [106, с. 109–110].           М. К. Юков, приміром, під засобами юридичної техніки розуміє всі способи, за допомогою яких у нормах права відображаються суспільні відносини. Серед означених засобів він вбачає нормативну побудову, юридичну конструкцію, галузеву типізацію [211, с. 47–48]. Тому, на наш погляд, цілком справедливо констатує щодо факту відсутності загальноприйнятого підходу до елементів юридичної техніки В. І. Риндюк, підкреслюючи, що різні автори вкладають у ці елементи різний зміст [147, с. 77]. Зважаючи на зазначене, ціннісні аспекти юридичних конструкцій як юридико-технічного засобу, на думку автора, полягають насамперед у тому, що юридико-технічні засоби і правила є важливою ланкою у вияві усіх видів юридичної діяльності. Крім того, значимість юридичних конструкцій можна пояснити тією обставиною, що вони знаходять своє повноцінне застосування в усіх галузях права та на всіх рівнях правової системи. Варто зазначити, що серед існуючих думок та тлумачень стосовно належності допустимих правом (законом) предметів і явищ до спектру юридичного інструментарію, автор вважає цілком зрозумілими позиції тих дослідників проблем юридичної техніки, котрі відносять юридичні конструкції до засобів юридичної техніки. Крім того, видається прийнятним, зробити чіткий наголос на присутності фактору синонімічності між термінами «засіб» і «спосіб», оскільки у науковій літературі саме ці терміни зазвичай все ж ототожнюють, і як наслідок, – тлумачать і визначають:          - по-перше, як спеціальну дію, котра дає можливість здійснити що-небудь чи досягти чогось;          - по-друге, як знаряддя, інструмент, організаційний механізм у якій-небудь дії або справі;          - по-третє, як програми і процедури відтворення певних даних [34, с. 420, 499].           Так, терміни «спосіб», «засіб», «метод» близькі за змістом і у значній мірі збігаються [174, с. 300]. У науковій правовій літературі під засобами в широкому значенні розуміють будь-яке явище, яке опосередковує процес перетворення ідеальної, розумової моделі (цілі) в реальний, матеріальний результат [208, с. 30]. А. І. Демидов та О. В. Малько в цілому під засобами розуміють певні дії, які впливають на досягнення поставлених цілей [52, с. 43–44]. На рівні з цим, Ю. О. Тихомиров, зокрема, відносить дії до правових засобів [175, с. 50].           Зважаючи, що загалом в теорії права сформувалися широкий та вузький підходи до розуміння категорії «правові засоби», тому слід відзначити, що у контексті широкого підходу означену категорію розцінюють як юридичний інструментарій та діяння суб’єктів (чи формалізований результат діяльності суб’єктів), а крізь призму вузького – суто як юридичний інструментарій. С. С. Алексєєв, виходячи з позиції розширеного бачення категорії «правові засоби», відносить до її належності такі юридичні установлення та форми, дія яких виражає, реалізує можливості права, його силу та зумовлює настання реального, фактичного соціально-економічного результату, надає необхідного ефекту в соціальному житті [136, с. 240]. Власне, О. В. Малько під юридичними засобами вбачає правові явища, що знаходять вираз через інструменти (установлення) та діяння (технології), за допомогою яких задовольняються інтереси суб’єктів права, забезпечується досягнення соціально корисних цілей [172, с. 722]. В. А. Сапун розглядає правові засоби як такі інструментальні утворення (установлення, форми) правової дійсності, котрі в своєму реальному функціонуванні, використанні у процесі спеціальної правової діяльності приводять до досягнення відповідного результату у вирішенні соціальних проблем та завдань, які постають перед суспільством та державою на певному етапі [149, с. 29].          У свою чергу, прихильниками вузького підходу до розуміння правових засобів останні трактуються через категорію «юридичний інструментарій». Л. П. Рассказов під правовими засобами розуміє своєрідні юридичні інструменти, за допомогою яких здійснюється впорядкування суспільних відносин та задовольняються інтереси суб’єктів права. Виходячи з такої принципової позиції, вчений відносить до правових засобів: норми права, суб’єктні права та юридичні обов’язки, правові обмеження, правові стимули, правові заохочення тощо [144, с. 402]. О. О. Іванов, зокрема, правовими засобами вважає увесь юридичний інструментарій, за допомогою якого задовольняються інтереси суб’єктів права та забезпечується досягнення соціально корисних цілей. Саме з цих підстав категорію «юридичний інструментарій», вчений вбачає як численні елементи, за підтримки яких право здійснює свій конструктивний вплив на суспільні відносини, й, як наслідок, – на джерела права, правові приписи, норми права, правові інститути, правозастосовні акти та акти реалізації прав та обов’язків, правові режими, договори, юридичні факти, суб’єктивні права, юридичні обов’язки, заборони, пільги, засоби заохочення, покарання, дозволи, юридичні аксіоми, презумпції тощо [66, с. 233]. Дану позицію підтримують ряд науковців, наголошуючи, що правові засоби – це ті юридичні інструменти, за допомогою яких право слугує регулятором суспільних відносин [151, с. 264].          

Вся работа доступна по Ссылке