Юридичні конструкції як метод пізнання права
Дослідження юридичних конструкцій в якості спеціального підходу до пізнання права нерозривно пов’язане з сутністю права та його істотними властивостями. Визначення поняття права – це фіксація його сутності, що проявляється в суворо визначених аспектах пізнання. І це дозволяє кожному з доведених і прийнятих визначень права бути відправною точкою для відповідного напряму його подальшого дослідження [41, c. 32]. Відомо, що розуміння предмету права як сукупності норм розпочинає свої витоки з юридичного позитивізму. Первинним елементом і логічною основою юридичного позитивізму слугує догма права, яка виражається у тім, що право є логічною системою. На рівні догми права своєрідність права як логічної системи характеризується особливою єдністю її з формальною логікою. Так, О. Шпенглер відмічає, що «правове мислення споріднене з математичним» [205, c. 70]. Дане бачення викликає певні дискусії серед науковців, оскільки визнання спорідненості права з формалізованими математичними системами надає можливість виявити окремі «спірні» риси в характеристиці юридичного позитивізму. З цього приводу І. Л. Честнов, посилаючись на дослідження австрійського логіка К. Геделя, зокрема відзначає, що навіть у досконалих, змістовних системах містяться неспростовні позиції, тобто такі, які неможливо довести, і водночас піддати жодному сумніву. Зазначене дає можливість виявити, що доведені К. Геделем теореми неповноти й несуперечливості «свідчать про те, що право не може бути замкнутою формальною несуперечливою системою» [198, с. 31], єдиним змістом якої є норми. На думку автора, незважаючи на той факт, що позитивне право представлене, як правило, різноманітністю видів юридичних норм, насправді воно являє собою зібрання, певне нагромадження поступово зібраних та збережених різноманітних юридичних конструкцій, в які втілюється правовий матеріал. Викладене означає, що осмислення юридичної конструкції як системно-структурної і елементно-структурної побудови набуває дієвого змісту завдяки застосуванню у процесі її дослідження доктринального та інструментального підходів. Автор розділяє думку М. Л. Давидової, котра вважає, що ідеальну природу юридичної конструкції та її практичне, нормативне значення навряд чи коректно зіставляти в протиставленні одне одному. Проте, у ході проведення дослідження, перевага доктринальної складової в природі юридичної конструкції стає особливо помітною. Зазначене можна пояснити тим, що саме наявність доктринальної складової у природі юридичної конструкції визначає їх роль у процесі правотворчості, тлумачення права, його реалізації та інших різновидах юридичної діяльності [51, с. 151]. Використання юридичних конструкцій як засобу системно-структурної побудови нормативного матеріалу зумовлюють послідовність і системність норм права, їх тісний функціонально-логічний зв’язок. Означене дозволяє розглядати юридичну конструкцію як засіб не тільки правотворчої, але й усієї юридичної техніки, як практично значущий, ефективно працюючий інструмент професіональної діяльності юриста, опосередкований специфічним юридичним мисленням [51, с. 151]. Відповідно, ступінь розробки юридичних конструкцій прийнято вважати на сьогодні одним із результативних показників техніко-юридичного рівня розвитку права в цілому та предметно визначеної галузі права, зокрема, ефективності наявних в ній нормативних узагальнень, а також їх дієвості. Це означає, що практична спрямованість юридичних конструкцій і закладений в їх природі правовий прагматизм знаходять свій реальний вияв у процесах регулювання різноманітних проявів права в житті соціуму. Крім того, практична спрямованість юридичних конструкцій характеризує їх як повноцінний засіб виразу сутності права, де всі визначальні риси правових явищ представлені в їх тісному взаємозв’язку і цілісності. Тому, на думку автора, зміст юридичних конструкцій витікає з потреб юридичної практики, а їхня сутність полягає в їх здатності слугувати інтересам юридичної практики, зокрема, практики регулювання суспільних відносин за допомогою юридичних засобів.
М. Л. Давидова, виокремлюючи універсальний характер юридичної конструкції, підкреслює, що, зокрема, саме ця її властивість відмежовує юридичну конструкцію від інших засобів юридичної техніки. Дана універсальність підтверджується тим, що юридична конструкція, виступаючи як засіб правотворчої, правоінтерпретаційної, правозастосовної техніки, здатна реалізуватися і як спеціально-юридичний засіб дослідження права. З огляду на зазначене, варто відмітити, що юридична конструкція не може бути зведена тільки до якогось одного рівня функціонування [51, с. 163]. На переконання М. М. Тарасова, юридична конструкція може розглядається як спеціально-юридичний засіб дослідження права, проте це лише один із аспектів її існування [163, с. 41]. Зважаючи на конструктивність такого судження, та з метою досягнення всебічності і наукової повноти у дослідженні юридичної конструкції як засобу пізнання, на думку автора, видається прийнятним розглянути цю правову категорію крізь призму доктринальному підходу, в якості методу пізнання права.
Наявність процесуального аспекту, певної динамічної складової у змісті юридичної конструкції дозволяє зрозуміти даний феномен як процес юридичного конструювання (моделювання) та розглядати її як засіб конструювання ідеальної структури права. Варто звернути увагу на той факт, що основний смисловий важіль у розумінні юридичної конструкції схиляється у бік її процесуально-генетичного аспекту, коли юридична конструкція розглядається, в першу чергу, саме як конструювання, тобто, як процедура, процес, а не декотра статична структура [128, с. 29]. Примітно, що усвідомити юридичну конструкцію як процедуру юридичного конструювання означає сприйняти у повному обсязі всі процеси, котрі відбуваються в юридичному мисленні. На думку М. С. Кельмана, розглядати ті або інші юридичні феномени можна і не в поняттях, а, приміром, в уявленнях [77, с. 6]. Л. С. Виготський звертає увагу, що рація, власне, не у фактах, а у способі мислити ці факти [44, с. 295]. Завдяки процесуальному чиннику юридична конструкція здатна слугувати певною уявною мисленою формою-засобом у процесі юридичного мислення. Тобто, підхід до розуміння юридичної конструкції як до процесу юридичного конструювання дозволяє з усіх боків осягнути і висвітлити хід юридичного мислення, суть якого полягає у створенні в особистій свідомості такого способу системного поєднання правових засобів, котрий забезпечує досягнення бажаного регулятивного результату. Характерно, що з позиції правового прагматизму (зокрема, практицизму, раціоналізації та обґрунтованості законотворення), правове мислення вбачається як фактор адаптації до правового середовища з метою успішної діяльності й досягнення суб’єктивних інтересів [215, с. 53]. Г. Радбрух вважає, що правове мислення вимагає мати справу з даним конкретним життям, проте в його суто загальному, абстрактному вигляді, тобто, навіть у живій людині юрист повинен вміти бачити юридичну схему [141, с. 117].
На думку автора, методологічне значення юридичних конструкцій та їх методологічна цінність мають особливу концептуальну значимість, оскільки визначені сутністю формально-логічного, догматичного юридичного аналізу права. Процес детального обмірковування юридичних конструкцій і їх конструювання в цілому обумовлені специфікою юридичного мислення, винятковість котрого пов’язана з ідеєю виведення юридичних конструкцій на теоретичний рівень. Квінтесенцією методологічного розуміння юридичних конструкцій є їх догматичне тлумачення. Зважаючи на зазначене, вбачається прийнятним відмітити, що юридична конструкція, в певному сенсі, забезпечує не тільки формально-логічне тлумачення норм чинного права, а й у цілому його герменевтику. Юридичні конструкції, з одного боку, є зосередженням моделей юридичної практики, а з іншого, – важливою проміжною ланкою у системі забезпечення приймально-передавального зв’язку моделей юридичної практики. У такий спосіб юридичні конструкції формують нове юридичне знання і досвід, поповнюючи основний запас засобів і можливостей аналітичної методології права. Зокрема, для М. М. Тарасова юридична конструкція є незаперечною істиною, догмою сучасного позитивного права, в якій втілилося мислення [164, с. 53]. Автор вважає цілком виправданою позицію Д. Є. Пономарьова, котрий розглядає право як вияв і реалізацію юридичного мислення. Науковець, власне, зазначає, що підпорядкування права мисленню є центральною ідеєю, яка лежить в основі догматичного розуміння юридичних конструкцій. Юридична догматика пов’язана з юридичним мисленням, в якому й зародилася ідея юридичної конструкції та принцип юридичного конструювання. Так, юридична догматика є тією сферою знання, котра слугує своєрідною надбудовою над конкретним позитивним правом, та яка використовується для осмислення позитивного права, його оптимального розуміння і практичного застосування [128, с. 138, 150]. На наш погляд, використання юридичної конструкції в якості методу пізнання права справляє певний вплив на процес пізнання та дає потрібні наслідки, оскільки розкриває його сутність та критерії його істинності. При цьому мірилом адекватності означеного пізнання може слугувати лише правильність законодавчого чи правозастосовного акту. Слід звернути увагу, що юридичне пізнання загалом не є самоціллю, воно здійснюється в контексті соціально-конструктивної діяльності, пов’язаної із створенням правової комунікації, системи соціальних зв’язків, взаємодії суб’єктів. Юридичне пізнання є пізнанням практичним, конструктивним [14, с. 23]. Зважаючи на зазначене вище, вважаємо, що залучення юридичної конструкції до процесу пізнання права зумовлює такі результати:
по-перше, забезпечує необхідне розуміння реальних процесуально-правових аспектів права, зважаючи, що процесуальність права є головною ознакою його постійно рухомої, змінної і у той самий час такої, яка зберігає свою певну постійність, соціально орієнтованої природи;
по-друге, відіграє значну роль у процесі тлумачення права. З огляду на зазначене, варто відзначити, що термін «тлумачення» нерозривно пов’язаний з поняттям «пізнання», оскільки передбачає з’ясування суті чого-небудь, висвітлення й трактування з певної точки зору [34, с. 1456]. Пізнання – це шлях, який веде від об’єкта до предмета, від первинних, чуттєвих, емпіричних знань до теоретичного, науково-юридичного, понятійно-правового знання про ці об’єкти [133, с. 10].
До речі, методологічне значення у процесі тлумачення мають і ті юридичні конструкції, що відображені в окремій нормі права. Так, виходячи з практичних позицій, найбільш важливим є застосування конструкцій при з’ясуванні тієї частини змісту правової норми, де описуються фактичні обставини, на які розповсюджується дія даної норми. Це пояснюється тим, що тлумачення такої частини право¬вої норми зазвичай є складнішим, аніж тієї її частини, в якій вказані юридичні наслідки [197, с. 16]. Г. В. Назаренко, зокрема, виокремлює три самостійні прийоми усвідомлення правової норми: мовне тлумачення, систематичне тлумачення, історико-політичне тлумачення [111, с. 125–128]. Процес тлумачення за обсягом є логічним продовженням і звершенням усвідомлення змісту норми права, одним з результатів тлумачення в їх сукупності [39, с. 56–59]. Як справедливо відмічає Н. М. Оніщенко, чим досконаліші нормативні акти з технічної точки зору, тим менше в них неточних формулювань, прогалин, помилок. Розширене і обмежене тлумачення приводить у відповідність зміст, ідею правової норми та її форму викладу, дозволяє усунути недоліки оформлення і пояснити дійсний зміст норми [174, с. 476]. Стосовно наукового тлумачення Н. М. Оніщенко зазначає, що доктринальне тлумачення тісно пов’язане з практикою та покликане поліпшувати якість застосування законів та зміцнювати законність [174, с. 479]. Зважаючи на концептуальність даної позиції, автор приєднується до неї, та вважає, що доктринальне тлумачення як таке, покликане поліпшувати якість правозастосування у цілому. Разом з тим, вбачається за доречне звернути увагу, що загалом у теорії права розрізняють кілька способів тлумачення, котрі забезпечують ясність змісту норм, що тлумачаться. До цих способів у науковій літературі, зокрема, відносять: граматичний, філологічний, історичний, телеологічний, функціональний, мовний, логічний, систематичний тощо [194, с. 57].
Вся работа доступна по Ссылке
