Соціальна цінність юридичних конструкцій

          Право є показником суспільного розвитку та характеризується тим, що за своєю суттю покликане бути першоосновою, головною соціальною цінністю. При створенні та розвитку права необхідно враховувати два фактори: з одного боку, історичний досвід правового життя суспільства, а, з іншого – ідеї розумного впливу на соціальні процеси [178, c. 83]. Одним із аспектів впливу права на суспільні відносини є забезпечення компромісу суспільних інтересів та подолання різноманітних конфліктів [23, c. 83]. Право регулює далеко не всі, а лише найбільш принципові відносини, що мають суттєве значення для інтересів держави, нормальної життєдіяльності людей [64, c. 190–197]. Така роль і призначення права в житті соціуму визначена його особливими основними властивостями: нормативністю, формальною визначеністю, державною забезпеченістю, загальною обов’язковістю, системністю, а також низкою покладених на нього завдань, зокрема, врахування різних інтересів у складному та суперечливому соціальному житті [27, c. 3–6]. Саме тому, функція права, витікаючи з його сутності, визначається призначенням права у суспільстві та полягає у висвітленні його змісту у суспільних відносинах [142, c. 411]. Сучасне суспільство характеризується посиленням ролі права, а це вимагає врахування правових приписів суб’єктами права, їхньої обізнаності з проблемами можливого й необхідного, і юридичної відповідальності внаслідок порушень правових настанов [181, c. 102].          Аналіз ціннісного підходу в праві дає можливість підкреслити, що цінність права – це та категорія, яка визначає подальше пізнання та сприяє оновленню інших категорій теорії права [168, c. 32]. С. С. Алексєєв підкреслює, що аналізуючи право як соціальну цінність, теоретично виправдано бачити в його властивостях, регулятивних, охоронних, процесуальних механізмах, в багатоманітності його інструментарію, свого роду правові цінності – такі досягнення регулятивної культури, які відображають позитивний потенціал права, його внесок в забезпечення соціального регулювання, що відповідає потребам соціального прогресу [5, c. 79].           Зазвичай під цінністю тих або інших явищ розуміють їхню здатність задовольняти ті або інші соціальні потреби. Тому цінність, як правило, визначається через поняття значущості (значимості). Як вбачається, вивчення закономірностей права, їх опис, пояснення, прогнозування закріплюється теорією права в поняттях, категоріях, юридичних конструкціях. У такий спосіб формується понятійний апарат теоретичного знання, котрий набуває соціальної, культурної цінності. Закріплення результатів теоретико-правових досліджень в поняттях, категоріях та юридичних конструкціях є суттєвим аспектом наукової діяльності, тому особливо важливо точно розкривати зміст цих понять та застосовувати їх в практичній діяльності. Як відомо, співвідношення суспільного буття та суспільної свідомості, відповідність знання об’єктивній дійсності, практика і теорія як критерії істинності знання та інші похідні від цих питань – є сферою філософії. На ці питання можна відшукувати відповіді в різноманітних філософських системах, проте кожна наука намагається знайти певні закономірності в сфері власних інтересів та утилізувати, поставити на службу суспільству систематизовані знання, здійснити їх можливе практичне застосування. Тому в усі часи в рамках теорії права точаться дискусії стосовно тих чи інших понять, відповідності тих чи інших категорій об’єктивній правовій дійсності, виявленню і з’ясуванню їх змісту, можливості їх застосування в законодавчих актах, судовій практиці тощо. Систематичний, догматичний виклад положень позитивного права дозволяє, насамперед, упорядкувати існуюче позитивне право у мисленні, перетворити його на інструмент практичного застосування. Юридична догматика конструюється та функціонує за загальними правилами теоретичного мислення, котре оперує поняттями як одними із основних мислених засобів. Це пов’язано з тим, що, очевидно, ніяке (упорядковане) теоретичне мислення (науково-позитивістське, інженерне тощо) поза поняттями не є можливим [100, c. 114–115].           Сучасна наукова література визначає, що традиційне формально-логічне розуміння юридичної конструкції у правознавстві виражає той зміст, котрий органічно поєднаний з юридичною діяльністю і з юридичним мисленням. У зв’язку з цим, доречно відмітити про особливу здатність юридичної конструкції виступати в якості засобу осмислення позитивного права. М. М. Тарасов, зокрема, зазначає, що розвиток права відбувається шляхом створення, вдосконалення та наступного нормативного закріплення особливої правової категорії - юридичних конструкцій. При цьому юридична конструкція, втілена в нормах права будь-якого правового інституту, не втрачає своїх особливих властивостей, наявність котрих і дозволяє розглядати даний феномен як «опорну конструкцію позитивного права» [165, c. 35]. Таким чином, специфічна здатність юридичної конструкції виступати в якості засобів осмислення чинного позитивного права полягає в тому, що ці засоби мають:          - по-перше, логіко-смислову структуру;          - по-друге, певним чином упорядкують і розвивають позитивне право;          - по-третє, забезпечують його практичне застосування.           Таке судження ґрунтується на баченні юридичної конструкції у її природній єдності:          - по-перше, з юридичним мисленням, оскільки юридична конструкція спроможна відтворити рівень правового мислення на даний момент;           - по-друге, з юридичною діяльністю, оскільки юридична конструкція – це, по суті, «системно-організаційний механізм структури правового явища», котрий відображає в цілому рівень пізнання правових явищ та певних суспільних відносин, зокрема.          Доречно відзначити, що правова наука традиційно все більше уваги приділяє характеристиці системних якостей юридичної конструкції, дослідженню цілісності її побудови та взаємозв’язку її складових частин. Сучасний теоретико-правовий підхід до бачення юридичної конструкції характеризує її як наукове поняття, що отримане у результаті наукового пізнання, та зазначає про існуючий взаємозв’язок даної категорії з категорією «юридичне поняття». Так, приміром, поняття здатне розкрити природу речі, вирізнити її від інших речей, оскільки в ньому знаходить свій вияв сутність та особливість його об’єкту. Поняття являє собою дійсний закон виникнення, розвитку та зникнення одиничних речей [70, c. 123]. Від стабільності понять залежить стійкість усієї конструкції галузі права, оскільки вони є базисними елементами законодавства [46, c. 53]. За твердженням А. А. Деревніна, взаємозв’язок юридичного поняття з юридичною конструкцією полягає в тому, що юридичні поняття відображають ідеї, уявлення про правові явища в цілому. У них знаходить своє відображення, власне, тільки сутність тотожних предметів дослідження. Юридичні ж конструкції являють собою одну з форм відображення тих самих явищ правової дійсності. Але вони вже відображають структуру елементів правової дійсності [54, с. 11].          

Вся работа доступна по Ссылке