ЮРИДИЧНА ПРИРОДА НОРМ, ЩО РЕГУЛЮЮТЬ ОХОРОНУ ПРАЦІ
Як сукупність правових норм, що регулюють відповідні суспільні відносини, охорона праці розглядається науковцями у широкому та вузькому значенні [100, с.361]. У широкому значенні охорона праці подається, як сукупність правових норм, що регулюють увесь комплекс суспільних відносин у сфері застосування праці і належать до різних інститутів трудового права.
Концепцію широкого значення поняття охорони праці сформував і розвинув С.А. Іванов. На його переконання, сутністю трудового права є охорона праці в широкому значенні. Автор вважав, що основне соціальне призначення трудового права полягало раніше, полягає зараз і буде полягати в охороні праці. На основі цього поняття охорони праці сформовано і принцип охорони праці як один з основних принципів трудового права [62, с.26-31]. Підтримував цього науковця і С.А. Голощапов, який вважав, що розвиток суспільних трудових відносин з охорони праці спричинив розвиток трудового права і поставив перед ним нові завдання. Трудове право використовується і для підвищення ефективності виробництва, і для підвищення якості виготовленої продукції, і для виховання трудової дисципліни, і для підвищення матеріального та культурного рівня працівників і для охорони праці, і для захисту трудових прав [39, с.46-49].
Сьогодні можна ствердити, що немає такого інституту трудового права який би в широкому його розумінні не був спрямований на охорону праці і збереження життя і здоров'я працівників. Робочий час і час відпочинку встановлюються для визначення максимально можливого часового навантаження на працівника в період виконання ним трудових обов’язків та мінімально необхідного часу для відновлення працездатності. Особливості праці деяких категорій працівників також зумовлені потребою додатково піклуватися про їхнє життя, здоров'я та працездатність. Норми юридичної відповідальності в трудовому праві зумовлюють неухильне дотримання трудової дисципліни, в тому числі правил техніки безпеки та виробничої санітарії, що забезпечує охорону праці на виробництві. Таким чином твердження, що охорона праці є сукупністю всіх норм трудового права, оскільки вони спрямовані на збереження життя, здоров'я та працездатності працівника, його фізичне і душевне благополуччя, залишається актуальним і обґрунтованим.
Проте сьогодні забезпечення права на належні, безпечні та здорові умови праці здійснюється не лише нормами трудового права. З охороною праці тісно пов’язана також низка правових норм, що належать до інших галузей права. Це норми цивільного права, що встановлюють майнову відповідальність при ушкодженні здоров'я або смерті громадянина, норми адміністративного права, що визначають адміністративну відповідальність і порядок притягнення до неї осіб органами охорони праці, норми кримінального права, що встановлюють відповідальність при вчиненні злочинів у галузі охорони праці і техніки безпеки, норми права соціального забезпечення, що визначають порядок страхування та виплати відшкодування при настанні нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Ці правові норми хоч і виходять за межі трудового права, за своїм призначенням безпосередньо спрямовані на забезпечення безпечних і здорових умов праці. У них відображена державна політика в галузі охорони праці, принципи якої закріплені у Законі України «Про охорону праці». Серед них, зокрема, принцип пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення безпечних і нешкідливих умов праці, комплексного розв’язання завдань охорони праці на основі національних програм з цих питань та з урахуванням інших напрямів економічної та соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які зазнали шкоди від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань, встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств, незалежно від форм власності та видів їх діяльності, використання економічних методів управління охороною праці проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці тощо [157]. На переконання П.О. Ізуїта ці принципи необхідно доповнити ще декількома. Це, насамперед, підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних і нешкідливих умов праці та адаптація трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я та психологічного стану [67, с.329-333].
Все це дає підстави стверджувати, що охорону праці, як сукупність правових норм, не можна розглядати лише у вузькому та широкому значенні, як норми трудового права. Очевидно, що сьогодні сформована сукупність правових норм, яку можна вважати надшироким розумінням охорони праці, оскільки вони належать до різноманітних галузей права, але об’єднані однією метою і завданнями – зберегти життя, здоров'я і працездатність працівника в процесі виконання ним своїх трудових обов’язків. Ці норми є предметом вивчення навчальних курсів з охорони праці, тісно переплетені з нормами трудового права, що визначають професійну безпеку і можуть позначатися єдиним поняттям охорона праці в надширокому його розумінні. Розглядаючи теоретичні аспекти поняття охорони праці, не можна зігнорувати надшироке його розуміння, оскільки ця група норм володіє специфічними змістовними особливостями, які доповнюють і роблять цілісною характеристику такого юридичного явища, як «охорона праці».
Разом з тим, термін охорона праці в трудовому праві використовують в значно вужчому контексті, як інститут трудового права, який безпосередньо закріплює правила і норми техніки безпеки, виробничої санітарії і охорони здоров'я, визначає особливості організації охорони праці на виробництві, встановлює порядок фінансування охорони праці та відповідальність за порушення вказаних норм і правил. На переконання З. Я. Козак, у вузькому розумінні охорона праці є одним з інститутів трудового права, який охоплює норми, що регулюють відносини з охорони життя, здоров'я та працездатності шляхом установлення безпечних і нешкідливих умов праці [83, с.8-10].
Загалом науковці не виробили єдиного підходу стосовно кола норм, що утворюють цей інститут. Серед науковців-правників питання про зміст, структуру та місце цього інституту в системі вітчизняного права є неоднозначним впродовж тривалого терміну. Існують певні суперечності і сьогодні, адже трудове право потребує системного оновлення, у тому числі з проблем охорони праці.
Одним з дискусійних в правовій науці є твердження про існування комплексних і змішаних утворень, зокрема, й правових інститутів. В контексті охорони праці це питання обговорюється науковцями тому, що відносини охорони праці регулюються не лише нормами трудового права, але і нормами іншої галузевої приналежності: адміністративного, кримінально-виконавчого права і інших галузей права.
У зв’язку з цим окремі правники вважають, що комплексні (змішані) правові інститути існують [2, с.291]. Інші переконують, що можна говорити лише про комплексні нормативні акти, комплексну систематизацію нормативного матеріалу [18, с.121; 103, с.35].
Обґрунтовуючи наявність комплексних (змішаних) інститутів, науковці стверджують, що вони є складовою частиною тієї галузі права, яка містить в собі окремі елементи методу правового регулювання іншої галузі права. Зокрема, В.М. Сирих ознаками комплексного правового інституту вважає наступні: норми однієї галузі права застосовуються в іншій галузі; норми закріплюються, як правило, в джерелах галузі, яка їх запозичує; норми проходять істотну переробку, модифікацію стосовно специфіки предмета і / або методу галузі, що запозичує їх; норми застосовуються тільки в межах однієї, галузі права, що запозичує їх [210, с.22-27].
А наприклад, С.С. Алексеев вважає, що існують змішані правові інститути, що утворюються на стиках окремих правових сфер, в точках їх зіткнення, коли в інститут проникають елементи, властиві іншій галузі. Він виділяє також особливий різновид змішаних інститутів, які мають у своїй основі державно-правову природу і ніби "притягують" норми цілого ряду галузей, утворюють разом з ними певну єдність [5, с.67-75]. В.І. Смолярчук стверджує, що змішаний інститут існує тоді, коли окремі норми одного правового інституту одночасно можуть входити до складу іншого правового інституту, тобто належать до двох правових інститутів [200, с.34]. А М.В. Легінів змішаними інститутами вважає інститути, що формуються "за суб'єктом", встановлюють особливі умови праці окремих категорій працівників [105, с.129].
Як видається, не можна погодитися з наведеними твердженнями, оскільки як справедливо наголошують Д.А. Керімов та інші науковці застосування терміну "комплексний" до інститутів і галузей права є дещо некоректним. Говорячи про комплексні інститути чи галузі права, науковці ототожнюють систему права із системою законодавства. Однак система права є логічною, послідовною, природною побудовою права, у якій кожна норма має своє місце у правовому інституті та галузі права. Не може одна і та ж норма одночасно бути складовою різних галузей права. Натомість, об’єднання різногалузевих норм в єдиному комплексному нормативному акті для ефективнішого правового регулювання і полегшеного ознайомлення із необхідною нормою, є цілком прийнятним. Таким чином, мова може йти лише про комплексні інститути законодавства, а не права [56, с.3].
Тому виходячи з критеріїв побудови системи права [56, с.6], необхідно ствердити, що інститут охорони праці, як і будь-який правовий інститут, не може вважатися комплексним. Також він не належить до змішаних правових інститутів, оскільки норми кримінального, цивільного, адміністративного і інших галузей права, що регулюють відносини охорони праці, застосовуються не у галузі трудового права, а у своїй власній галузі. У разі вчинення кримінального-караного діяння настає кримінальна відповідальність, діє кримінально-правовий механізм і так далі. Норми інших галузей права (не трудового) не запозичуються і не видозмінюються в інституті охорони праці. Тому, як видається, немає підстав говорити про інститут охорони праці як комплексний чи змішаний.
Від визначення галузевої приналежності норм про охорону праці необхідно відрізняти сферу їх поширення. Норми охорони праці можуть використовуватися для регулювання відносин, що за своєю природою не належать до предмета трудового права.
Наприклад, згідно ст. 3 Кодексу законів про працю України норми з охорони праці поширюються на членів кооперативів та їх об'єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарства працівників підприємств з іноземними інвестиціями. А ст. 119 Кримінально-виконавчого кодексу України передбачає, що праця засуджених організовується з додержанням правил охорони праці, техніки безпеки і виробничої санітарії, встановлених законодавством про працю.
На відміну від українського, російський законодавець поширює єдині норми охорони праці і на всі випадки розслідування нещасних випадків на виробництві. Зокрема, в ст. 227 ТК РФ встановлено, що обліку і розслідуванню підлягають нещасні випадки, що сталися із працівниками та іншими особами, які беруть участь у виробничій діяльності роботодавця. Іншими особами, на переконання А.С. Макевкіної, можуть бути особи, що уклали цивільно-правовий договір на виконання робіт (наприклад підряд). Таким чином, російський законодавець поширює окремі норми охорони праці також на цивільно-правову сферу (відносини підряду, гл. 37 ГК РФ) [114, с.9].
У чинних українських положеннях про порядок розслідування нещасних випадків розмежовуються порядок розслідування і обліку тих, що сталися на виробництві з працівниками, тих, що сталися з особами, які навчаються та нещасних випадків, які стаються з інших причин або особами, що не перебувають у трудових відносинах. Видається, що доречно було б запозичити досвід російського законодавця і уніфікувати порядок розслідування нещасних випадків, які стаються на виробництві незалежно від того, у яких відносинах перебуває постраждалий з роботодавцем.
Вся работа доступна по Ссылке
