Міжнародне співробітництво органів прокуратури України у виконанні кримінологічної запобіжної функції

          Концепція правового регулювання оптимальної екології покликана забезпечити цілеспрямовану побудову взаємодії людини і біосфери, яка не лише не руйнує, але й сприяє їх взаємному усталеному розвитку [42, с. 192]. Це означає, що процес відбувається на двох рівнях: на рівні правового устрою національних екологічних систем і на рівні міжнародного співробітництва [233, с. 33]. У свою чергу, поняттям міжнародне співробітництво у широкому смислі, включаючи й екологічну сферу буття людства у розрізі наднаціональної кооперації, охоплюється й співробітництво держав у боротьбі зі злочинним проявами. При цьому, як справедливо зазначає В. Ф. Цепелев, міжнародне співробітництво у боротьбі зі злочинністю відбувається за взаємодоповнення складних факторів – збереження державного суверенітету, неприпустимості втручання у внутрішні справи держави, компромісних домовленостей та угод, що призводить до самообмеження, порушення суве-ренітету держав [406, с. 22].           Видається, що й розв’язання проблеми боротьби з екологічною злочинністю в Україні на сучасному етапі розвитку суспільства можливе лише за умови широкого й активного міжнародного співробітництва з іншими країнами у цій сфері. Це зумовлено насамперед такими обставинами: а) глобальним характером як екологічних проблем, так і визнанням навколишнього природного середовища об’єктом наднаціонального рівню, що не визнає державних кордонів; б) транскордонним характером забруднення навколишнього середовища (наприклад, повітрям переносяться з-за кордону кислотні опади) [2, с. 6] і нерідко транснаціональним характером злочинних посягань у цій сфері; в) міжнародними зобов’язаннями України щодо охорони навколишнього природного середовища; г) необхідністю поширення процесу міжнародного обміну досвідом і технологіями, можливістю залучення іноземних інвестицій (так, доведено, що випробування впливу тільки лише однієї хімічної речовини на довкілля з урахуванням довготривалих наслідків має вартість понад 500 тис. доларів США [1, с. 1]. Тому вирішення проблем раціоналізації природокористування вимагає як наявності високого наукового потенціалу, так і достатніх коштів для проведення експериментів та сучасного обладнання, яких багато країн, особливо тих, що розвиваються, не мають), та ін. До того ж слід додати, що оскільки довкілля стало об’єктом посягань з боку транснаціональної злочинності, то це апріорі створюватиме додаткове нава-нтаження на навколишнє природне середовище України, так як й дотепер, наприклад, гостро постає проблема неконтрольованого ввезення небезпечних речовин і матеріалів на територію нашої країни із-за кордону.           У свою чергу, значні антропогенні порушення і техногенна перевантаже-ність території Української держави негативними екологічними наслідками Чорнобильської катастрофи, неефективним використанням природних ресурсів, широкомасштабним запровадженням екологічно шкідливих та недосконалих технологій, безперечно, створюють небезпеку для екологічного балансу сусідніх держав. За висновками фахівців, Україна – одна з найбільш неблагополучних з екологічного погляду країн Європи, яка перенасичена хімічним, металургійним і гірничорудним виробництвом із застарілими технологіями та значним руйнівним впливом на навколишнє природне середовище. У спеціальній літературі невипадково зазначається, що особливість екологічної проблеми полягає в тому, що вона, виникаючи в межах деяких країн, має водночас загальносвітовий характер, у негативній формі відбиваючи природну єдність світу і родову єдність людства [233, с. 3]. Тому невипадково В. І. Лозо робить висновок, що у держав у системі міжнародних відносин виникла нова природоохоронна функція, що потребує розробки правових засад екологічної стратегії [233, с. 35]. Адже сьогодні охорона навколишнього природного середовища на Європейському континенті підноситься до рівня самостійного напряму політики ЄС. На наш погляд, важливою складовою цієї екологічної стратегії повинне бути й тісне співробітництво у галузі протидії злочинним проявам екологічного характеру, що, у свою чергу, передбачає колективні зусилля правоохоронних органів різних країн, серед яких важлива роль відводиться органам прокуратури. Тому невипадково у Законі України „Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року” зазначається, що реалізація екологічної політики потребує ефективного функціонування системи законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, спрямованого на досягнення національних пріоритетів. Ос-новними вимогами до такого законодавства є його відповідність Конституції України, наближення до відповідних директив ЄС, забезпечення впровадження багатосторонніх екологічних угод (конвенцій, протоколів тощо), стороною яких є Україна, соціальна прийнятність, реалістичність, економічна ефективність.           Отже, подолання негативних наслідків забруднення природного середовища, що спостерігається в Україні і яке створює загрозу здоров’ю населення, екологічній безпеці та економічній стабільності інших держави, звісно, потребує колективних зусиль. Водночас міжнародна кооперація виступає важливою методологічною підставою і додатковим важелем гармонізації запобіжних заходів, що приводить до наповнення цієї сфери діяльності гуманістичними цінностями і правовими началами, що органічно поєднуються з відповідними глибинними соціокультурними традиціями і потребами збереження природного балансу для майбутніх поколінь. Існуючу погрозу розростання злочинності можна нейтралізувати, якщо правоохоронні органи всіх країн виявлятимуть організаційну гнучкість, винахідливість, співпрацю [123, с. 291].           Співробітництво прокуратур різних країн у галузі боротьби з екологіч-ними правопорушеннями – це один з найбільш перспективних і суспільно значущих напрямів міжнародного співробітництва як такого. Сумісна діяльність у цьому напрямі виявляється особливо ефективною під час вирішення таких питань екологічного характеру, як охорона і раціональне використовування водних природних ресурсів, контроль за виконанням екологічних нормативів при транскордонних переносах забруднюючих речовин, за використанням радіоактивних матеріалів, утилізацією і захороненням радіоактивних відходів, знищенням хімічної зброї та ін.           Установку на міжнародну протидію екологічній злочинності колектив-ними зусиллями різних держав фактично містить й Закон України „Про охорону навколишнього природного середовища”, у ст. 71 якого говориться, що Україна бере участь у міжнародному співробітництві у галузі охорони до-вкілля на державному і громадському рівнях відповідно до законодавства України та міжнародного права. При цьому додається, що Українська держава здійснює заходи щодо розвитку та зміцнення даного співробітництва у галузі охорони довкілля з іншими державами, а також у межах діяльності ООН та організацій, що входять в її систему, інших урядових і неурядових міжнародних організацій. До того ж до переліку основних принципів охорони навколишнього природного середовища однойменним Законом України віднесено вирішення проблем охорони екології на основі широкого міждержавного співробітництва. Цей принцип видається особливо актуальним з огляду на те, що історично екологічна проблема наприкінці ХІХ ст. першою була визнана наукою як самостійна й глобальна [233, с. 3, 13].           На сьогодні Україна є учасником понад двох десятків міжнародних конвенцій та двосторонніх угод стосовно охорони навколишнього природного середовища. Міжнародні зобов’язання України щодо довкілля, використання природних ресурсів одночасно із забезпеченням екологічної безпеки випливають з положень вже ратифікованих, а також тих, що перебувають на стадії розгляду, конвенцій та угод. У зв’язку із цим завданням de lege ferende українського законодавства є приведення внутрішнього законодавства у відповідність до норм міжнародного права й урахування існуючої міжнародної практики під час розроблення нових законодавчих актів.          Україна, як член Ради Європи – однієї із впливових органі¬зацій, у діяльності яких питання охорони навколишнього природного середовища посідають досить важливе місце, – підписала й ратифікувала понад 30 міжна-родних конвенцій, що стосуються екології, стала учасником близько 50 дво-сторонніх міжнародних угод і договорів у зазначеній сфері. За останні роки Верховною Радою України було ратифіковано важливі міжнародно-правові договори, що регулюють екологічні відносини. Зокрема ратифіковані: Конвенція про оцінку впливу на навколишнє природне середовище у транскордонному контексті (1991 p.). Рамкова конвенція ООН про зміну клімату (1992 p.). Конвенція про охорону біологічного різноманіття (1992 p.), Кіотський протокол до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (1997 p.), Конвенція про захист Чорного моря від забруднення (1992 р.), Угода про створення міждержавного резерву біопрепаратів та інших засобів захисту тварин у державах (1996 р.), Угода про співробітництво в галузі вивчення, розвідки і використання мінерально-сировинних ресурсів (1997 р.) та ін. Разом із тим Україна приєдналася до Базельської конвенції про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів та їх видаленням (1989 p.), Конвенції з охорони і використання транскордонних водотоків і міжнародних озер (1992 p.), Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої флори і фауни, що знаходяться під загрозою знищення (1973 p.), Конвенції про збереження мігруючих видів диких тварин (1979 р.) тощо. Слід зауважити, що міжнародне співробітництво у галузі охорони навколишнього природного середовища посідає одне з важливих місць у зовнішньополітичному курсі України. Що стосується сфери боротьби зі злочинністю у ракурсі міжнародного співробітництва, то вона представлена численними міждержавними багато-сторонніми та двосторонніми договорами України у сфері взаємної допомоги у кримінальних справах, договорами колишнього СРСР, щодо яких Українська держава є правонаступницею, та міжвідомчими угодами. Серед міждержавних багатосторонніх угод можна назвати Європейську конвенцію про видачу правопорушників 1957 р., Європейську конвенцію про взаємну допомогу у кримінальних справах 1959 р., Європейську конвенцію про передачу провадження у кримінальних справах 1972 р., Конвенцію про правову допомогу і правові відносини в цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 р., Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності 2000 р., Конвенцію ООН проти корупції 2003 р. Двосторонні договори з питань взаємодопомоги під час розслідування злочинних діянь Україна, наприклад, уклала з КНР, Республікою Польща, Литвою, Молдовою, Грузією, Естонією, Латвією, Монголією, Канадою, США, Бразилією, Індією, Кубою КНДР та ін. Важливістю значення міжнародних договорів зумовлюється по-кладання на орга¬ни прокуратури обов’язків як із нагляду за їх дотриманням, так і з їх точного і неухильного виконання у взаємодії з компетентними органа-ми інших країн, а також з участі в роботі з удосконалення правового регулювання міжнародного співробітництва. Що стосується спеціальних міжнародних договорів, присвячених боротьбі саме з екологічною злочинністю, таких поки що не запроваджено. Так само немає й міжвідомчих угод між правоохоронними органами України і відповідними органами інших держав у цій сфері, хоча Генеральною прокуратурою України укладено чимало міжвідомчих угод загального характеру про правову допомогу і співробітництво (меморандумів, угод, спільних протоколів, протоколів про наміри) із відповідними відомствами практично всіх країн СНД та інших країн (наприклад, з такими країнами, як Литва, Молдова, Вірменія, Білорусь, Киргизстан, Азербайджан, Грузія, Туркменістан, Англія та Уельс, Німеччина, Польща, КНР, Канада, США, Швейцарія та ін.). Тому реалізація кримінологічної запобіжної функції у міжнародній площині переважно відбувається у межах правових приписів, що містяться у відповідних документах загального характеру.          Форми міжнародної взаємодії у галузі боротьби зі злочинністю вельми різноманітні. Сюди входять: надання допомоги у кримінальних, цивільних і сімейних справах; укладення і реалізація міжнародних договорів і угод у боротьбі зі злочинністю, насамперед транснаціональною; виконання рішень іноземних правоохоронних органів у кримінальних і цивільних справах; регламентація кримінально-юридичних питань і прав особистості у галузі забезпечення правопорядку; обмін інформацією, що становить взаємний інтерес для правоохоронних органів; проведення спільних наукових досліджень і розробок у галузі боротьби зі злочинністю; обмін досвідом правоохоронної роботи; надання сприяння у підготовці і перепідготовці кадрів; взаємне надання матеріально-технічної і консультативної допомоги [190, с. 532].           У межах своєї компетенції прокуратура України здійснює співробітництво зі спеціалізованими міжнародними організаціями, прокуратурами і відповідними компетентними органами зарубіжних країн, бере участь у розробці міжнародних договорів України, укладає угоди з питань правової допомоги. Стаття 3 Закону України „Про прокуратуру”, визначаючи правові основи діяльності прокуратури, прямо зазначає, що органи прокуратури у встановленому порядку в межах своєї компетенції вирішують питання, що випливають із загальновизнаних норм міжнародного права, а також укладених Україною міждержавних договорів. У свою чергу, у ст. 26 За¬ко¬ну Ук¬ра¬ї¬ни „Про проку¬ра¬ту¬ру” передбачається, що Генеральний прокурор України відповідно до міждержавних угод про надання правової допомоги вирішує питання про порушення і розслідування кримінальних справ, проведення дізнання, видачу злочинців або осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів, направлення повідомлень про наслідки кримінального переслідування, а також інші передбачені такими угодами питання. До того ж Генеральна прокуратура України як постійний член Координаційної ради генеральних прокурорів держав – учасниць СНД бере активну участь у діяльності з розробки міждержавних договорів СНД та виконанні програм співробітництва в рамках СНД з питань боротьби зі злочинністю, а також в опрацюванні міжвідомчих угод генеральних прокуратур держав – учасниць СНД. У контексті вдосконалення діяльності органів прокуратури у сфері боротьби з екологічними правопорушеннями здається доцільним при міжнародному управлінні Генеральної прокуратури України систематично здійснювати огляд міжнародної практики за додержанням природоохоронного законодавства, виявлення відповідних правопорушень, прокурорського і громадського реагування, про що обов’язково потрібно інформувати органи прокуратури та відповідні міністерства і відомства. Цей важливий напрям роботи має відбуватися за рахунок бюджетних коштів.           Таким чином, до основних форм міжнародного співробітництва прокуратури України у сфері запобігання екологічній злочинності у широкому розумінні слід віднести: 1) надання правової допомоги у кримінальних справах, порушених за злочини проти навколишнього природного середовища, а також координацію запобіжних заходів, особливо при розслідуванні транснаціональних злочинів, зокрема обмін оперативною та іншою інформацією, яка має взаємний інтерес, проведення спільних оперативно-розшукових заходів щодо запобігання та викриття злочинів; 2) підготовка матеріалів інформаційно-аналітичного характеру щодо необхідності проведення запобіжних заходів міжнародного характеру; 3) підготовка висновків і пропозицій про доцільність укладання Україною нових і приєднання до чинних угод про правову допомогу, особливо в межах СНД; 4) обмін досвідом із закордонними правоохоронними органами; 5) участь фахівців у науково-практичних форумах міжнародного характеру, присвячених заходам боротьби зі злочинністю та проведення спільних наукових розробок у цій області та ін.          

Вся работа доступна по Ссылке