Своєрідність формування системи управління конкурентоспроможністю промислових підприємств

          В ринковій економіці однією з умов існування і успішного розвитку підприємства є постійне підвищення рівня конкурентоспроможності як продукції підприємства так і підприємства в цілому. Зрозуміло, що в такому випадку конкурентоспроможність потребує постійної уваги і цілеспрямованого управління. Налагодження управління конкурентоспроможністю великого промислового підприємства вимагає розробки об’єктивних методів її виміру та аналізу, використання яких дозволить впливати на її рівень та дасть змогу порівнювати рівень конкурентоспроможності різних суб’єктів ринкових відносин. Таким чином, важливим завданням системи управління будь-яким підприємством є точний кількісний вимір рівня конкурентоспроможності та її аналіз.          У ринковій економіці шанс на розвиток має тільки ефективно господарююче підприємство. Ця теза актуальна для всіх напрямів діяльності підприємства і є основною причиною розробки стратегії розвитку та забезпечення конкурентоспроможності підприємства, її постійного аналізу, оцінки та корегування. Особливу актуальність ця теза набуває у випадку розгляду умов ефективного господарювання та забезпечення необхідного рівня конкурентоспроможності великих інтегрованих корпоративних підприємств у промисловості, адже зростання масштабів промислового підприємства призводить до непропорційного підвищення рівня його потреб у всіх видах ресурсів, що робить питання забезпечення ефективності їх використання одним з найважливіших. Адже ефективність використання всіх видів ресурсів є важливою складовою конкурентоспроможності будь якого промислового підприємства.           На мікрорівні необхідно розрізняти два поняття конкурентоспроможності: конкурентоспроможність підприємства як ефективність його виробничо-збутової діяльності на певному ринку; конкурентоспроможність продукції як потенційна відмінність у споживчому попиті між нею й аналогічною продукцією [24]. Ряд дослідників вважають, що конкурентоспроможність промислового підприємства залежить тільки від конкурентоспроможності продукції, що ним виробляється. При цьому вони доводять, що конкурентоспроможність продукції є базовим поняттям в системі конкурентоспроможності промислового підприємства, а всі інші її аспекти вважають похідними від базового поняття. Але проведений у першому розділі роботи аналіз дозволяє зробити висновок про те, що конкурентоспроможність промислового підприємства не є таким однозначним поняттям, йому притаманна певна багато вимірність, яка зростає із зростанням розмірів досліджуваного підприємства.           Проведений аналіз дає підстави стверджувати, що конкурентоспроможність продукції є складовою конкурентоспроможності підприємства в цілому, тобто ці два поняття співвідносяться, як частина і ціле. При цьому конкурентоспроможність продукції є найважливішою характеристикою, яка забезпечує конкурентоспроможність підприємства. Тобто між цими категоріями існує тісний взаємозв’язок [112]. Можливість підприємства конкурувати на певному товарному ринку безпосередньо залежить від конкурентоспроможності товару й сукупності економічних методів діяльності підприємства, що виявляють вплив на результати конкурентної боротьби. Необхідно сказати, що конкурентоспроможність продукції є необхідною, але не достатньою умовою конкурентоспроможності підприємства [112]. Такий стан справ обумовлений, насамперед, наявними відмінностями у сутності цих категорій:          по-перше, оцінки рівня конкурентоспроможності продукції і конкурентоспроможності підприємства проводяться за різні з економічної точки зору періоди часу. Так, зазвичай, конкурентоспроможність продукції визначається за значно менший проміжок часу, ніж конкурентоспроможність підприємства;           по-друге, оцінка конкурентоспроможності підприємства враховує рівень конкурентоспроможності всієї номенклатури продукції підприємства, а рівень конкурентоспроможності продукції визначається окремо по кожному виду; по-третє, споживача цікавить тільки рівень конкурентоспроможності конкретної продукції, а не рівень витрат і ефективність виробничої та маркетингової діяльності, тобто конкурентоспроможність, промислового підприємства в цілому. Конкурентоспроможністю підприємства в цілому опікуються його власники та менеджмент, який повинен забезпечувати її постійне підвищення.           Більшість оперативних методів оцінки конкурентоспроможності підприємства засноване на портфельному і SWOT- аналізах, [30] або на застосуванні різних виробничих показників і фінансових коефіцієнтів, що характеризують виробничу діяльність, фінансове становище, ефективність інвестицій і т.д. [248].           У цілому, як відзначає один з російських фахівців в області маркетингу й конкурентоспроможності, Фатхутдинов Р.А., у теоретичному й практичному планах розв'язок проблеми конкурентоспроможності підприємств в умовах економік пост радянських країн перебуває в цей час практично на нульовому рівні [299].          У роботах [112; 193; 314] з невеликими відмінностями на основі аналізу міжнародного досвіду, класифіковані основні підходи й методи оцінки конкурентоспроможності підприємства. Одним з найпоширеніших методів є дослідження конкурентоспроможності підприємства на основі теорії міжнародного поділу праці. Передумовою для завоювання підприємством міцних конкурентних позицій є наявність порівняльних переваг, які дають можливість забезпечити відносно низькі витрати виробництва в порівнянні з конкурентом [314].           Також досить широко поширені методи визначення конкурентоспроможності підприємства, засновані на теорії ефективної конкуренції. Їхні прихильники вважають, що при аналізі конкуренції на рівні галузі, необхідно звертати увагу, насамперед, на суперництво підприємств, оскільки саме результат їх діяльності формує стан галузі. У межах цієї теорії існують два основні підходи до визначення критерію конкурентоспроможності: структурний і функціональний. Згідно зі структурним підходом положення підприємства можна оцінити на основі знання рівня монополізації галузі, тобто концентрації виробництва й капіталу, і бар'єрів для підприємств, які тільки вступають на ринок. Основними перешкодами на шляху нових конкурентів є: економічність великомасштабного виробництва; ступінь диференціації продукції; абсолютні переваги у витратах у існуючих підприємств; розмір капіталу, необхідний для організації ефективного виробництва [112].          Функціональний підхід укладається у визначенні співвідношення витрати/ціни, завантаження виробничих потужностей, обсягів випуску продукції, норми прибутки і т.д. Згідно із цим підходом конкурентоспроможними є ті підприємства, де краще організовані виробництво й збут товару, ефективне управління фінансами. Прикладом використання функціонального підходу служить методика консультаційної американської фірми «Дан енд Бредстріт», в основі якої лежать три групи показників ринкової діяльності: показники ефективності виробничо-збутової діяльності підприємства; показники інтенсивності використання основного й обігового капіталу; показники фінансової діяльності [193]. У роботі [321], крім названих груп показників, пропонуються показники, що характеризують конкурентоспроможність продукції. Методи виміру конкурентоспроможності підприємства, засновані на функціональному підході теорії ефективної конкуренції, одержали широке поширення в США й країнах Західної Європи й можуть бути рекомендовані для використання вітчизняними підприємствами-експортерами [193]. Артур А. Томпсон-Мл. і А. Дж. Стрикленд, Е.П. Голубків і ряд інших авторів у своїх роботах використовують нормовані значення значимостей одиничних показників конкурентоспроможності, тобто їхня сума повинна бути рівній одиниці [156]. У такий спосіб показник конкурентоспроможності буде вимірятися по тій же шкалі виміру, що й одиничні показники конкурентоспроможності.          Перевага функціонального підходу складається у використанні показників, які дають можливість зробити висновки про деякі напрямки господарської діяльності підприємства. Однак необхідно помітити, що цей підхід має й певні недоліки, оскільки не враховує таких важливих критеріїв визначення конкурентоспроможності підприємства, як наявність конкурентоспроможного потенціалу, показників екологічності виробництва, соціальної ефективності й іміджу підприємства [112].          І. Максимов одержав для коефіцієнта конкурентоспроможності організації вираження, у якім коефіцієнти визначені експертним способом послідовних порівнянь. Окремі показники критеріїв ефективності виробничої діяльності організації, фінансового становища організації, ефективності організації збуту й просування товару на ринку, конкурентоспроможності продукції у вираженні, у свою чергу, також визначаються по зваженим адитивним вираженням [87].           Останнім часом в практиці господарювання досить часто використовуються методи оцінки конкурентоспроможності підприємства, які ґрунтуються на теорії рівноваги фірми й галузі й теорії чинників виробництва. Критерієм конкурентоспроможності в межах такого підходу є наявність у виробників чинників виробництва, які можуть бути використані з вищої, ніж у конкурентів, продуктивністю. У межах теорії рівноваги аналізують такі показники: процентні ставки по кредитах; відносну вартість закуповуваного встаткування; відносні ставки заробітної плати; відносну вартість матеріальних ресурсів [112; 193]. Необхідно відзначити, що в економіках пост радянських країн, де ринкові відносини проходять стадію розвитку, названий метод має суттєві обмеження щодо можливосте його використання. Основним причинами такого становища є наступні. По-перше, умови господарювання в пост радянських країнах не можна визначити, як стан досконалої конкуренції, проте теорія рівноваги виробника відповідає саме таким умовам. По-друге, цей метод базується на теорії, яка стверджує, що результатом розвитку будь якої галузі є досягнення стану рівноваги, чого майже ніколи не спостерігається навіть у самих розвинених ринкових економіках світу.           Конкурентоспроможність підприємства оцінюють також за якістю продукції з використанням методу багатокутних профілів [112; 193; 314]. Цей метод є одним з небагатьох, що володіють наочністю оцінки. У ньому, на відміну від інших підходів, вивчаються сегменти ринку, оцінюється можливість зміни рентабельності виробництва й збуту з урахуванням вимог ринку, проводиться аналіз збутової мережі. Метод базується на виявленні критеріїв задоволення потреб споживачів стосовно до конкретного продукту, встановленні ієрархії потреб, їх порівняльної важливості в межах того спектра, який може оцінити споживач. У науковій літературі, як правило, приводяться багатокутники порівняльних характеристик конкурентоспроможності підприємств по восьми векторам компетентності: концепція, якість, ціна, фінанси, торгівля, післяпродажний сервіс, зовнішня політика, передпродажна підготовка. Основний його недолік полягає в тому, що він не враховує ефективності виробничої діяльності підприємства й прийнятний для тих підприємств, які випускають один вид продукції [112].          

Вся работа доступна по Ссылке