Теоретичні основи управління нематеріальними активами великих корпоративних підприємств

          Така економічна категорія, як нематеріальні активи мають велику кількість визначень, які використовуються в процесі складання бухгалтерського балансу, в бухгалтерському та податковому обліку, при проведені оцінки ефективності діяльності господарюючих суб’єктів, при розробці та обґрунтуванні господарських рішень в галузі фінансового та інноваційного менеджменту, тощо. Така велика кількість визначень обумовлена множиною сфер застосування даних об’єктів та особливостями їх ідентифікації в різних галузях.          Результати аналізу літературних джерел підтверджують відсутність єдиної думки щодо змісту економічної категорії «нематеріальні активи» [2; 6; 20; 32; 178; 192; 210; 241]. Крім того, в дослідженнях вітчизняних та зарубіжних економістів не приділено достатньої уваги розкриттю суті нематеріальних активів, як об’єкту управління, а також відсутній критерій ідентифікації нематеріальних активів.           Аналіз даного питання дозволив визначити нематеріальні активи, як об'єкт управління. Під нематеріальними активами розуміються стратегічні ресурси підприємства у вигляді ідентифікованих необоротних активів, утворених за допомогою інвестування капіталу, що не мають фізичної субстанції, що відчужуються від підприємства і захищених охоронними документами, контрольованих підприємством, здатних бути комерціалізованими, постійний оборот яких в процесі використання пов'язаний з чинниками часу , ризику і ліквідності, і які приносять або можуть приносити економічну вигоду підприємству, впливаючи на фінансовий результат його діяльності. У даному визначенні закріплено визначення нематеріальних активів як об'єкта управління, а також виявлено основні характеристики, що відрізняють нематеріальні активи від інших видів майна підприємства [78].          Процес управління активами є важливою складовою господарської діяльності великого промислового підприємства. Дослідження різних авторів та емпіричні данні про результати роботи промислових підприємств свідчать про те, що ефективність їх функціонування великою мірою залежить від складу, структури та наукової обґрунтованості побудови системи управління ресурсами підприємства.           Питання управління активами присвячені роботи вітчизняних і зарубіжних вчених: І.І. Семенової, А.В. Попова, М. Портера, Ф. Котлера, Б. Карлофа, І. Ансоффа, Р. Уотермена та ін. Проте відчувається певна нестача наукових розробок щодо проблем управління нематеріальними активами (НМА) великих промислових підприємств на основні наукових підходів та методів управління.           З огляду на це проведення системних досліджень, метою яких є формування науково-теоретичних підходів до управління нематеріальними активами великих промислових підприємств, як важливою складовою конкурентоспроможності і розробка в межах сформованих підходів ефективного організаційно-економічного механізму управління нематеріальними активами є актуальним і своєчасним.           Р.А. Фатхудінов в цілях управління різними об'єктами пропонує використовувати двадцять різних наукових підходів: системний, логічний, відтворювально-еволюційний, інноваційний, комплексний, глобальний, інтеграційний, віртуальний, стандартизаційний, маркетинговий, ексклюзивний, функціональний, процесний, структурний, ситуаційний (варіантний), директивний (адміністративний), нормативний, поведінковий, оптимізаційний, діловий [298]. Названі підходи можуть бути використані для організації процесу управління на господарюючих суб’єктах будь яких форм власності та організаційних форм господарювання на всіх стадіях розвитку об’єкту при організації стратегічного, тактичного чи оперативного управління.           А.С. Большаков, О.С. Виханский, А.І. Наумов, К.Бодді, Р. Пейтон, як і більшість вітчизняних і зарубіжних менеджерів, виділяють чотири основні підходи до управління ресурсами організацій: класичний, або традиційний; процесний, системний; ситуаційний [31; 33; 83]. На теперішній час відсутній єдиний універсальний підхід до управління промисловим підприємством. Один з названих підходів, або їх комбінація обираються під впливом великої кількості факторів, основними серед яких є вид діяльності, можливості доступу до ресурсів, стан зовнішнього середовища, галузь, характер та масштаби виробництва, структура власного капіталу, тощо. Крім цього необхідно обов’язково враховувати так звані «м’які» фактори, такі як, спосіб мислення менеджерів, їх схильність до ризику та спроможність швидко приймати рішення у відповідь на постійні зміни зовнішнього та внутрішнього середовища підприємства в умовах невизначеності, стратегічна ціль діяльності та розгалуженість вертикальних та горизонтальних зв’язків.           Виходячи з того, що досліджувані в роботі великі промислові підприємства можуть бути визначені як складні багатокритеріальні об’єкти, яким притаманні всі признаки системи, які було докладно розглянуто в першому розділі роботи, можна в якості основного методологічного прийому для управління ними запропонувати застосування системного підходу. Застосування принципів системного підходу для організації процесу управління складними об’єктами передбачає [125; 177; 234]:          визначення меж системи і зовнішнього середовища і особливостей їх взаємодії; розкриття комплексу зовнішніх і внутрішніх цілей, показників їх досягнення, а також використовуваних для досягнення цілей стратегій;          взаємодія між системою і зовнішнім середовищем, а також між елементами всередині системи на основі прямих і зворотних зв'язків;          розгляд виробничої системи в динаміці, що дозволяє виявляти нові проблеми, а також здійснювати коригування цілей системи і необхідних для їх досягнення стратегій; вибір різних комбінацій використовуваних стратегій діяльності і залучених ресурсів для досягнення цілей системи.          Переходячи безпосередньо до управління нематеріальними активами, варто відзначити, що в даному випадку промислове підприємство розглядається як відносно замкнута система, що складається з окремих організаційних елементів і ланок, що тим чи іншим чином пов’язані з управлінням нематеріальними активами. До таких організаційних елементів можуть бути віднесені фінансовий, патентний, юридичний, плановий та інші відділи, а також окремі організаційні одиниці – керівники підприємства по різних напрямах, що мають вплив на формування та функціонування нематеріальних активів. Є.В. Савіковская в межах системного підходу виділяє основні етапи управління нематеріальними активами підприємства (рис.4.1) [265].          

Вся работа доступна по Ссылке