Формування напрямів підвищення ефективності управління конкурентоспроможністю великих корпоративних структур

          В Україні в теперішній час нараховується 23084 підприємств промисловості, виробнича діяльність яких забезпечує 76,36 % валового внутрішнього продукту (ВВП). Структура промислових господарюючих суб’єктів представляє собою таку картину: 1,6 % великих підприємств, 11,0% середніх та 87,4 % малих, згідно до якої частка кожної групи у виробництві ВВП відповідно складає 71,7 %; 23,1 % та 5,2 %. Наведене свідчить, що визначальна роль належить великим промисловим підприємствам. При цьому слід підкреслити, що частка різних галузей промисловості у формуванні ВВП країни різна. Так, найбільшу частку ВВП – третину ВВП всієї країни та понад 42% валютних надходжень всієї держави – створює гірничо – металургійний комплекс, у якому переважна маса продукції виробляється на великих господарюючих суб’єктах [162].          Як свідчать результати аналізу рівня діяльності великих промислових підприємств та їх форм об’єднання, то вони створюються за допомогою різних організаційних утворень, таких як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, картелі, трести, синдикати, холдинги, промислово – фінансові групи, а з участю зарубіжних господарюючих суб’єктів – транснаціональні корпорації. Разом з тим, потенційні здатності великих промислових підприємств в Україні використовуються ще не повною мірою. Приховані можливості та переваги великих промислових підприємств кореняться в їх складових (корпоративності), сформованих на засаді концентрації стратегічних або тактичних інтересів, та можуть бути реалізовані у випадку розробки ефективного управління їхньою конкурентоспроможністю на основі урахування особливостей економіки України, вітчизняного та зарубіжного досвіду управління такими господарюючими суб’єктами, забезпечення взаємного інтересу складових об’єднаного виробничого процесу, спрямованих на досягнення високого рівня прибутковості та рішення соціально – екологічних питань. Проблема формування ефективного управління конкурентоспроможністю великих промислових підприємств вимагає свого теоретичного, методичного та практичного вирішення.          Питання щодо розвитку теорії і практики конкурентоспроможності розглянуто в роботах зарубіжних та вітчизняних вчених, зокрема Р. Акоффа, О. Амоши, І. Ансоффа, К. Боумена, О. Віханського, А. Воронкової, О. Галушко, Є. Голубкова, Б. Губського, Ю. Іванова, Ф. Котлера, М. Мескона, М. Портера, А. Стрікленда, А. Томпсона, Б. Кваснюка, В. Павлової, Г. Скударя, Х. Фасхієва, Р. Фатхутдінова, О. Чернеги, В. Шевчука, А. Юданова та ін.          Аналіз результатів останніх наукових досліджень в галузі конкурентоспроможності великої кількості науковців, дозволяє відзначити, що на сьогодні залишаються не повністю вивченими питання щодо наукового обґрунтування і методичного забезпечення організації управління конкурентоспроможністю, що зумовлює необхідність поглиблення теоретичних і практичних розробок та поглибленого дослідження основних напрямків підвищення рівня конкурентоспроможності великих корпоративних промислових підприємств.           Характерною рисою господарювання підприємств у ринковій економіці є необхідність постійної адаптації до динаміки зовнішнього середовища. При чому це повною мірою стосується абсолютно всіх підприємств незалежно від їх розміру чи галузевої приналежності. Зрозуміло, що із зростанням розміру підприємства зростає і кількість всіх видів ресурсів, необхідних для забезпечення такої адаптації.          Стійкий економічний розвиток та достатній рівень конкурентоспроможності великого промислового підприємства може бути досягнений лише за умови забезпечення на всіх рівнях управління, в усіх видах систем управління підприємством своєчасної і адекватної реакції на постійні зміни параметрів, що характеризують стан зовнішнього середовища підприємства.           Найважливішим елементом системи управління підприємством, яка має урахувати майбутні зміни, що відбудуться у зовнішньому і внутрішньому середовищі, є система управління конкурентоспроможністю. До основних чинників, що спричинили суттєве зростання значення управління конкурентоспроможністю та необхідність розвитку його методології та науково – теоретичного апарату, можна віднести такі: інтернаціоналізація світової економіки, розвиток міжнародної торгівлі, глобалізація бізнесу, інтеграція економічних процесів, трансформація галузей, реструктуризація підприємств, тощо. Всі ці чинники суттєво змінюють профіль системи управління конкурентоспроможністю великих промислових підприємств у складі корпоративних груп.          Глобалізація бізнес – середовища призвела до стрімкого розширення міжнародної торгівлі, збільшення обсягів прямих іноземних інвестицій і фінансового капіталу, що зумовило перехід конкурентної боротьби у сфері товарного виробництва та дистрибуції на міждержавний рівень. Якісні зміни економічного середовища перш за все торкнулися галузей промисловості, продукти яких задовольняють базові споживчі потреби, їх ринки досягли насичення, темпи їх зростання уповільнилися. Зростає вплив та значущість галузей суспільного виробництва, продуктами яких є різноманітні послуги сервісу платоспроможних споживачів, типовими з яких є послуги у сфері відпочинку, подорожей, дизайну, освітні тощо. Окремий вплив на економічне середовище спричинений розвитком високотехнологічних секторів, у тому числі інформаційних технологій, що являють собою магістральні шляхи економічної експансії. Саме на таких ринках очікуються найбільші обсяги та темпи зростання прибутків на найближчу перспективу [161].           Поширення інформаційних технологій та засобів автоматизації процесів практично в усіх сферах економічного управління, необмежені можливості мережі Іnternet та мобільних засобів комунікації призводить до підвищення значення та перспектив застосування прогресивних досягнень і розробок економічної науки у практиці управління конкурентоспроможністю як на рівні промислових підприємств, так і на вищих рівнях корпоративного управління.           Економічна наука давно займається проблемою забезпечення і пошуками шляхів постійного підвищення рівня конкурентоспроможності великих промислових підприємств, тому при формування науково-практичних рекомендацій з формування напрямків підвищення ефективності управління конкурентоспроможністю промислових підприємств актуальним буде проаналізувати хронологію розвитку сучасних теорій конкурентоспроможності.           У 70-х роках ХХ ст. популярною стала матриця БКГ, яка класифікувала напрями діяльності фірми та визначала більш конкурентоспроможні сфери за показниками частка ринку / темпи розвитку.          

Вся работа доступна по Ссылке