Соціальна спрямованість трудового законодавства

          Соціально-економічні перетворення, які проводяться в Україні і пов’язані з переходом до ринкової економіки, суттєво змінили суспільні відносини, зокрема й ті, що регулюються трудовим законодавством. Проблеми, які появилися у зв’язку з цим, вимагають реформування трудового законодавства із врахуванням того, що трудове право є особливою формою реалізації соціальної політики держави [167, с. 183].          У той же час потрібно зауважити, що трудові відносини мають складну структуру і внутрішні суперечності. Адже інтереси працівника і роботодавця прямо протилежні. Працівник насамперед зацікавлений у збільшенні заробітної плати, покращенні умов праці, зменшенні робочого часу. Роботодавець же зацікавлений у збільшенні прибутку, підвищенні продуктивності праці і в зменшенні затрат виробництва [60, с. 324]. Інтереси працівника становлять соціальну сторону трудових відносин, а інтереси роботодавця – виробничу сторону. Суперечність виробничого і соціального елемента – неминуча, вона закладена у природі трудових відносин, його генетичному коді [170, с. 6]. Це означає, що для будь-якого суспільства стратегічним завдання є пошук оптимального балансу виробничого і соціального чинника [52, с. 223–224]. Розв’язання цієї проблеми засобами трудового права передбачає досягнення двох завдань: економічного, яке полягає у сприянні розвитку виробництва, і соціального – охорони прав та інтересів працівників [56, с. 189].          Сприяти розвитку виробництва і захищати права роботодавця – зміст економічної функції трудового права. Економічна функція притаманна трудовому праву для сприяння вирішенню завдань ринку праці і економіко-виробничих питань, які постають перед роботодавцем. Реалізація економічної функції здійснюється найперше шляхом:          - забезпечення рівності і свободи праці в ринкових відносинах;          - закріплення нормами трудового права матеріальних стимулів праці працівників для підвищення ефективності виробництва;          - надання роботодавцю повноважень щодо організації і управління виробничим процесом. На відміну від економічної функції, за допомогою соціальної функції трудове право виконує такі завдання:          - забезпечення свободи праці і рівних можливостей працівників;          - охорона прав та законних інтересів працівників;                   - пошук шляхів виходу з кризи, в якій знаходиться економіка і суспільство [180, с. 77].          При цьому потрібно враховувати, що ці функції не можуть бути відірваними одна від іншої. Зміни в структурі та змісті суспільно-трудових відносин, пов’язані з переходом до ринкової економіки, вимагають реформування трудового законодавства. Необхідно враховувати, що трудове законодавство покликане сприяти взаємному посиленню економічної і соціальної політики, у зв’язку з чим є неоднозначне розуміння шляхів його реформування. Серед напрямків реформування трудового законодавства можна виділити такі: ліберальна концепція і соціальна концепція.          Прихильники концепції лібералізації правового регулювання суспільно-трудових відносин вважають, що існуючий стан трудового законодавства не дозволяє сповна врахувати існуючі реалії, а тому роботодавці не завжди хочуть юридично оформляти трудові відносини з працівниками. Виходячи з цього, необхідно дати більше прав роботодавцям щодо регулювання трудових відносин і встановлення умов праці із врахуванням економічного становища. Це можна робити шляхом індивідуальних і колективних переговорів працівників і роботодавців.          Прихильники іншої концепції вважають, що в Україні ще не склалися повноцінні ринкові відносини, а тому повна лібералізація соціально-трудових відносин є недопустимою. Конституційна норма про соціальну державу зобов’язує Україну провадити активну соціально-орієнтовану політику правового регулювання ринку праці.          Видається, що основним завданням будь-якого регулювання суспільних відносин є створення правових умов для досягнення оптимального балансу інтересів сторін цих відносин. Баланс інтересів працівника і роботодавця означає можливість здійснення реального захисту соціально-трудових прав і інтересів працівника з обов’язковим врахуванням інтересів роботодавця в підвищенні ефективності виробництва [167, с. 183].          Соціальне призначення трудового права обґрунтовують С. А. Іванов і Р. З. Лівшіц. С. А. Іванов наголошує, що в соціальному призначенні трудового права виражаються важливі інтереси і потреби працюючих, які стосуються трудових відносин [35, с. 16]. Аналогічно, Р. З. Лівшіц зазначає, що службова роль трудового законодавства полягає в його соціальному призначенні [178, с. 7].          В. І. Прокопенко вважає, що соціальна функція трудового права проявляється в тому, що за її допомогою формується особа такого працівника, який необхідний для суспільства. Проявом розвитку працівника є його сумлінне ставлення до праці, участь у справах трудового колективу та громадських організаціях. Як бачимо, В. І. Прокопенко для характеристики соціальної функції на перше місце ставить працівника, але при цьому наголошує на його ставленні до праці. Таким чином, до соціального призначення трудового права він включає і його виробничу функцію, що не можна, на нашу думку, вважати правильним.          Соціальна функція трудового права історично обумовлена. Як правильно підкреслюється в навчальній літературі, поява трудового права на історичній арені була викликана передусім історичними чинниками – вимогами найманих працівників захистити свої права, знизити рівень експлуатації їхньої праці [178, с. 28].           П. Д. Пилипенко підкреслює, що за своєю природою і своїм соціальним призначенням трудове право, як відомо, має гуманістичний характер. Це право, яке спрямоване на захист інтересів осіб, які повинні у зв’язку з об’єктивними обставинами продавати свою робочу силу. Вся історія трудового права – це, у суті своїй, історія соціального законодавства [85, с. 11]. Л. С. Таль зазначає, що матеріальні та економічні інтереси суспільства настійливо вимагали втручання законодавця і контролю держави за становищем робітників [170, с. 4].          Традиційно трудове право в літературі характеризувалося як право охорони праці [40, с. 14]. При цьому необхідно зауважити, що охорону праці тут необхідно розуміти в широкому розумінні. Як підкреслювалося в літературі, норми трудового права встановлені в інтересах трудящих і направлені для створення сприятливих для здоров’я умов праці [182, с. 310].           К. М. Гусов і В. М. Толкунова вважають, що соціальна функція трудового права відображається в нормах зі сприяння зайнятості, реалізації свободи праці і права на працю та інших трудових прав, в нормах щодо забезпечення безпечних умов праці, охорони праці, обмеження робочого часу, міри праці та ін. [24, с. 30]. Видається, що таке розуміння соціальної функції трудового права дещо вузьке, оскільки охоплює лише охорону праці нормами окремих інститутів трудового права.          

Вся работа доступна по Ссылке