Визначення сфери застосування трудового законодавства

          Закріплення у ст. 43 Конституції України права громадян на вибір професії і роду трудової діяльності передбачає можливість законодавчого регулювання цих відносин.          І відомо, що такі відносини з приводу реалізації громадянами своїх здібностей до          праці у різних сферах діяльності, є доволі відмінними за своїм характером, підставами виникнення та іншими ознаками. Тому й не дивно, що ця група відносин може регулюватися різними галузями законодавства: трудовим, цивільним, адміністративним та іншими.          І. І. Андріановська, зокрема, наголошує, що у сфері застосування праці реально існує дві групи відносин:          - ті, які урегульовані нормами трудового законодавства;          - ті, які урегульовані нормами інших галузей законодавства [5, с. 79].          Разом з тим такий поділ є достатньо умовним, оскільки у деяких випадках норми трудового законодавства поширюються на окремі групи відносин, що є предметом регулювання інших галузей.          Можна зробити висновок, що ступінь поширення норм трудового законодавства на різні види трудових відносин є неоднаковим. Саме тому актуальним є питання про сферу дії трудового законодавства, а також межі його використання при регулюванні трудових відносин різних категорій громадян.           Основною галуззю законодавства, яке регулює відносини у різних сферах застосування праці, є трудове законодавство. Це пояснюється предметом трудового права, вагомістю і значенням тих суспільно-трудових відносин, які регулюються нормами цієї галузі [85, с. 29].           Перш ніж перейти до з’ясування поняття «сфера дії трудового законодавства» нам необхідно з’ясувати поняття «трудове законодавство».          У науці трудового права оперують двома термінами «трудове законодавство» і «законодавство про працю».          Стосовно цього необхідно зробити ряд зауважень. Термін «законодавство про працю» містить чинний Кзпп України, назву якого неодноразово критикували, оскільки не може бути закон про закони та ще й про працю. Аналогічно не може законодавство регулювати працю, оскільки воно регулює суспільні відносини. Процес праці не може бути регульований законодавством [85, с. 27–28].          Тому більш прийнятним, на нашу думку, є термін «трудове законодавство». Найбільш цитованим і поширеним у трудовому праві є поняття законодавства, яке дав Конституційний Суд України у справі щодо офіційного тлумачення частини третьої ст. 21 Кодексу законів про працю України, за яким під терміном «законодавство», що вживається у частині третій ст. 21 КЗпП України треба розуміти закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України [156].          Однак в самому рішенні підкреслюється, що воно стосується лише конкретного випадку, в контексті частини третьої ст. 21 КЗпП України, яка на той час визначала сферу застосування контракту. Відповідно до ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.          У проекті трудового кодексу у ст. 11 під терміном «законодавство» розуміють Конституцію України, міжнародні договори України, сам кодекс, закони України, акти Президента України та Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади.          До актів інших органів державної влади у ст. 12 проекту Трудового кодексу віднесено нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.          У той же час зазначається, що трудові відносини також можуть регулюватися генеральною, галузевими та територіальними угодами (колективні угоди), колективним та трудовим договорами, а у випадках, передбачених законодавством, колективними угодами та колективними договорами, трудові відносини можуть регулюватися нормативними актами роботодавця.          Конституційний Суд України у вже згадуваному рішенні зазначав, що особливістю правового регулювання трудових відносин є те, що вони регламентуються розгалуженою системою нормативних актів, прийнятих органами різних рівнів, у тому числі за участю трудових колективів та профспілок. До них віднесено закони, постанови Верховної Ради України, акти Президента України та Кабінету Міністрів України, акти центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, генеральні, галузеві, регіональні, тарифні та інші угоди, які укладаються на дво-, тристоронній основі між представниками працівників та роботодавців і компетентним державним органом, а також акти (договори), прийняті на підприємстві, в установі, організації, власником або уповноваженим ним органом самостійно, разом чи за погодженням з трудовим колективом або профспілковим комітетом. Автори науково-практичного коментаря до законодавства України про працю зазначають, що регулювання трудових відносин колективними угодами і локальними нормативно-правовими актами є доповнювальним до законодавчого [68, с. 30]. Звідси можна зробити висновок про те, що локальні нормативно-правові акти і колективні угоди та договори є також складовою частиною поняття «трудове законодавство».           У Трудовому кодексі Росії ст. 5 зазначається, що регулювання трудових відносин здійснюється трудовим законодавством, до якого відносяться акти органів місцевого самоврядування і локальні нормативні акти, які містять норми трудового права.          На підставі викладеного, можемо прийти до висновку, що в літературі і в законодавстві немає єдиного критерію визначення поняття «трудове законодавство».          Термін «трудове законодавство» можна тлумачити у вузькому розумінні, під яким потрібно розуміти закони, постанови Верховної Ради України, акти Президента України та Кабінету Міністрів України, акти центральних органів виконавчої влади.          Інший підхід дозволяє широко тлумачити вказане поняття і до нього внести також акти місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, колективні угоди і договори, а також локальні нормативні акти, які містять норми трудового права. Для більш повного розкриття проблеми сфери дії трудового законодавства ми будемо вживати термін «трудове законодавство» у широкому розумінні.          На жаль, у трудовому праві відсутнє законодавче визначення терміна «сфера дії трудового законодавства». Достатньо наголосити, що в підручниках з Трудового права України ця проблема майже не розглядається, а в Науково-практичному коментарі до законодавства України про працю сфера дії трудового законодавства визначається крізь призму протиріч між ст. 3 КЗпП України і законами «Про споживчу кооперацію», «Про фермерське господарство» тощо [68, с. 17–23].           Відомо, що в теорії права існує поняття «дія законодавства в просторі, в часі і за колом осіб» (див. [76, с. 252–254; 4, с. 458–467]. Натомість поняття «сфера дії законодавства» широко використовується в різних галузях права, зокрема, в цивільному та адміністративному. Тому цю проблему можна зараховувати до міжгалузевих об’єктів з’ясування. Насамперед необхідно з’ясувати сам термін «сфера дії».          

Вся работа доступна по Ссылке