Соціальна регуляція та правове регулювання: коефіцієнт (вимір) ефективності

          Соціальна регуляція, правове регулювання, правовий вплив не належать до наукових категорій, що мало або недостатньо досліджені сучасною юридичною наукою. Проте можна з упевненістю констатувати, що питання ефективності (дієвості) виконання соціальними регуляторами своїх найважливіших функцій (регулювання та охорони) досліджені сьогодні не в повному обсязі навіть у статейному викладі [52, c. 5–30]. Йдеться саме про коефіцієнт ефективності певних соціальних регуляторів, особливо права у визначених просторово-часових координатах, а також про їх «сукупні» регулівні потенції з урахуванням історичних обставин, політичних процесів, розвитку та удосконалення правової джерельної бази. Безумовно, розвиток соціальних регуляторів пов’язаний безпосередньо з їх ефективною дією в ті чи інші часи. Тому з упевненістю можна констатувати, що в певні історичні моменти є наявною більша або менша дієвість і ефективність норм архаїчного права, звичаєвого права, релігійних норм і навіть окремих норм правової свідомості [263, c. 58–65]. Характерною прикладною основою в цьому контексті є ефективна регулівна роль революційної правової свідомості у 17–20-х роках ХХ ст. Йдеться про ті часи, коли не діяли інститути відміненого буржуазного права, скасованою була переважна більшість юридичних та судових інституцій. Проте регулювання суспільних відносин ефективно (упродовж нетривалого часу) здійснювала саме правосвідомість, про що свідчать численні архівні документи.          З появою певного революційного законодавства, розвитком права і юридичної техніки роль цього соціального, а можливо, навіть соціально-правового регулятора поступово зменшується.          Це лише ілюстративна демонстрація ефективної дії соціального регулятора до етапу (моменту) поширення і розвитку найдієвішого чинника по впорядкуванню суспільних відносин – права. Пропонуємо детальніше проаналізувати соціальні норми та їх регулівні можливості з метою визначення ролі, статусу, характерних властивостей та рис права як пріоритетного, домінуючого, а в багатьох випадках, єдиного або виключного, регулятора суспільних відносин.          Виявлення взаємозв’язку і специфіки всіх видів соціальних норм є важливим для з’ясування їхньої соціальної цінності.          Соціальні функції як звичаю, так і традиції значною мірою ідентичні функціям права. Відмінність полягає в соціальній значущості суспільних явищ, що регулюються звичаєм, традицією і правом. Інакше кажучи, у механізмі соціального регулювання спостерігається своєрідний розподіл ролей між правом, звичаями, архаїчними нормами у виконанні одного й того ж завдання – упорядкування суспільних відносин.          Соціальне призначення права та інших соціальних норм виявляється в їх функціональному призначенні – регулятивному, охоронному, економічному, політико-ідеологічному, виховному тощо.          Системна цілісність усіх соціальних норм забезпечує соціальне регулювання, але є принципова відмінність кожного виду.          Усі соціальні регулятори (право, мораль, релігія) нормативні, і всі соціальні норми мають свої специфічні санкції. Специфіка цих санкцій зумовлена об’єктивною природою й особливостями цих, по суті, різних видів.          Звичай, як і релігія, і мораль, має тенденцію перетворюватися на право. Це перетворення відбувається в тих випадках, коли пануючі у формі звичаїв засади активності людей вже не виконують ефективно свою роль, коли суспільна думка втрачає свою силу й індивіди перестають виконувати те, що є прийнятним. Ці перетворення з необхідністю ведуть до виникнення звичаєвого права – системи регулювання активності людей, у якій те, що раніше було просто прийнято, тепер охороняється реальною владою. Якщо відступ від вимог релігії й моралі зумовлює тільки внутрішнє покарання у вигляді «мук совісті», то відступ від вимог звичаю веде до громадського осуду тією мірою, якою суспільство визнає авторитет того чи іншого звичаю. Якщо і звичай втрачає свою ефективність, останнім засобом підкріплення вихідних вимог є сила та авторитет держави. Система вимог, підкріплених силою, державним примусом, є право [263, c. 58–59].          Отже, право здійснює специфічні регулятивні функції не ізольовано і відособлено, а в єдиному комплексі та взаємодії з іншими соціальними нормами.          У найзагальнішому розумінні соціальне регулювання можна розглядати як іманентний суспільству і визначений соціальним порядком процес.          Слід звернути увагу на те, що конкретний соціальний порядок встановлюється в результаті дії найрізноманітніших чинників. Серед них виділяють такі:          1. Так звані стихійні регулятори – як безпосередній прояв законів природи і суспільства. Чинники стихійного регулювання мають природний характер і можуть виражатися у вигляді конкретних подій загальносоціального масштабу, явищ економічного порядку, феноменів масової поведінки тощо.           2. Соціальні норми як регулятори, пов’язані з волею і свідомістю людей.          3. Акти індивідуального регулювання, що виступають у вигляді цільової, адресної дії суб’єктів. Зазначені чинники можуть відігравати в суспільстві як стабілізуючу, так і дестабілізуючу роль. Щоправда, в юридичній літературі прийнято вважати, що стабілізація, упорядкування суспільних відносин забезпечуються дією соціальних норм і актів індивідуального регулювання, а дія стихійних регуляторів виступає чинником впливу, що характеризується дестабілізацією [281, c. 98–103]. Проте якщо критерієм оцінки виступає стабільне функціонування суспільства, то всі регулятивні чинники можуть мати і позитивний, і негативний вплив. Водночас функціональна характеристика стабілізації, впорядкування суспільних відносин повинна бути віднесена передусім до соціальних норм.          У становленні соціального регулювання найбільш суттєвим фактором є виникнення нормативного регулювання, яке дає змогу запровадити єдиний, безперервно діючий порядок у суспільних відносинах, підпорядкувати поведінку людей загальним і однаковим умовам, що зумовлені вимогами економіки, влади, ідеології, усього соціального життя. Кожна норма у суспільстві – це певний критерій оцінки форм поведінки, вона впливає на сферу соціальної свідомості, пов’язана з існуючою системою цінностей.          Для розуміння природи діючих у суспільстві норм, підстав і правил соціального нормування необхідно розрізняти два значення терміна «норма». По-перше, норма є природний стан деякого об’єкта (процесу, відносин, системи тощо), що конституюється його природою – природна норма. По-друге, норма – це «керівне начало», правило поведінки, пов’язане зі свідомістю і волею людей, що виникає в процесі культурного розвитку і соціальної організації суспільства – соціальна норма.          

Вся работа доступна по Ссылке